Про корупцію важко написати щось оригінальне чи нове. Вона давно перетворилася на настільну гру, правила котрої знає навіть дитина. Не має значення, хто перший запустить вовчок – гра все одно розпочнеться. І неважливо, як вона завершиться, бо сам її запуск, звичність та простота правил свідчать про хворобливих людину, суспільство, спільноту, гілку влади, бізнес, інституцію…
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У 1999 р. в якості тодішньої очільниці Transparency International – Україна разом із соціологами та викладачами я розробила та проводила опитування серед випускників п`яти київських шкіл стосовно сприйняття корупції. 90% школярів визнали корупцію негативним явищем, і всі чудово знали, що вона собою являє. При цьому на запитання: «Чи виправдовуєте ви корупцію? Чи вважаєте ефективним інструментом, якщо вона допоможе вам вступити до ВНЗ?» майже ті самі 90% (точніше – 85%) відповіли ствердно.
У нас є дві базові традиції. В принципі, нам відомо, що є добрим, а що лихим. Ми знаємо, що саме і як ми повинні говорити, і вміємо засуджувати негативні явища. Можемо навіть писати про це твори, виступати на телебаченні, складати політичні та передвиборчі програми, розповідати дітям на відкритих уроках, надривно кричати з трибун або з майданів. Але при цьому ще ми знаємо, як треба жити і як вирішувати проблеми. У країні, де «єдиним вікном» була і є чиновницька кишеня, важко бути праведником. Навіть пологовий будинок вже є гральним столом зі звичними для нас правилами: хочеш нормально народити – заплати лікарю плюс ще, домовся через когось. Підкинь гривню – підстрахуйся. Корупція – наше КАСКО. In cash we trust.
Корупція, на відміну від системи правосуддя, функціональна. Вона працює, вирізняється швидкою результативністю і вимагає від людини докладання мінімуму зусиль. Функціонує ніби альтернативна система правосуддя, фактично нівелюючи юридичну освіту як таку. Протистояти цьому явищу важко, як і будь-якій перевіреній часом та людьми схемі, що не є легітимною, але є цілком традиційною.
А крім того, корупція є ще й потужним соціальним ліфтом. Багато успішних адвокатів/адвокаток вийшли з когорти «вирішувачів», «заносців», «засіянців», «схемщиків». Усі вони цілком легітимні, не притягувалися до кримінальної або ж дисциплінарної відповідальності – вони просто використовували можливості та людей.
З урахуванням результатів соціологічних досліджень[i], основним корупційним ризиком в ситуаціях контакту населення з судовими та правоохоронними органами є схильність до корупційних моделей поведінки:
1) орієнтація на використання корупційних моделей поведінки з боку населення,
2) наявність корупційних вимог з боку уповноважених посадовців,
3) активність посередників, що беруть участь у вирішенні певних проблем та орієнтуються на корупційну поведінку.
При цьому у якості посередників найчастіше виступають адвокати. Тобто саме ті, кому було б по силах стати непідйомним шлагбаумом на шляху грошей до недобросовісного судді, часто самі натискають кнопку і підіймають його. Цьому є своя ціна, у цьому є свої переваги.
Політична кар`єра, власний бізнес, статки, інтерв`ю… Усі ці речі матеріальні та видовищні, все це буквально можна помацати, цьому можна заздрити. На це хочеться рівнятися: ось таким повинен бути класний адвокат – блискучим і легким, а не обтяженою справами людиною, котра гарує в офісі зранку до пізньої ночі. Але чи багато таких людей є серйозними експертами, лідерами думок, наставниками, менторами, легендами в позитивному сенсі цього слова? Чи багато таких колег ви могли б порадити близьким людям? Чи багато таких людей беруться і доводять до кінця стратегічні справи, важливі як для долі однієї людини, так і для самої системи правозахисту?
Можна змагатися чесно, не досягти позитивного результату, і тоді адвоката можуть знецінити клієнт і представники спільноти. Але це в жодному разі не може нівелювати вас для вас, інакше ви заперечуєте чесність, етику та професійність, наче все це не суттєво, і не вартує уваги. Якими критеріями тоді будете послуговуватися? Навіщо ми тоді є в професії? Зрештою, навіщо вона сама? Правова допомога неправовими методами?
Коли б за підробленими документами нам у власність дісталась вкрадена квартира, ми б обурювалися, почувалися ошуканими, приниженими і переляканими. Таку саму реакцію має викликати куплене й неправове рішення.
Колись неймовірний Григорій Гінзбург (я ціную всі нечасті моменти нашого спілкування) сказав мені: «Найжахливіше, що може бути і чого не можна допустити – щоб адвокати перетворилися на атрибути правосуддя».
Запорукою від політичного або ж адміністративного тиску для судді є правове, обґрунтоване рішення. Для адвоката запорукою від корупції повинна стати етика, повага до клієнта, повага до прав людини, до себе і до професії. На мій погляд, різниця між підприємницькою діяльністю у сфері юридичної практики та адвокатуванням/захистом полягає в тому, що адвокатування своїм змістом, сутністю, принципами заперечує корупцію. Бо ця професія не про гроші, не про фінансові оборудки – ця професія, насамперед, про правові шляхи і справедливість.
Адвокатура – інтелектуальний виклик і розвиткове збагачення, змагальність правових позицій, майстерності, здібностей. Адвокатура – це творчість! А корупція – не є творчістю. Фактично вона перетворює адвокатів та інших учасників «альтернативного правосуддя» на роботів біля конвеєра.
Сильна, аргументована, блискуче викладена й проголошена правова позиція завжди перекриє корупціогенну пропозицію. Нехай не в суді першої інстанції, можливо, навіть не під час апеляції, але в міжнародній судовій інституції – точно. Наявність, звучання такої позиції увиразнить нікчемність та неправомірність рішення/вироку суду ухваленого в результаті запровадження схеми.
Не можна замовчувати негативні практики, потрібно виявляти негативні наслідки вирішення справ неправовими методами. Адже якщо справу вирішено за гроші, тут немає місця справедливості, її вже ніколи не відновити. Відтак несправедливе рішення – нікчемне.
Втім, тут я більше говорю про зовнішній аспект – корупція в системі правосуддя. А ще є аспект внутрішній – корупція всередині адвокатської спільноти: тиск та залякування сміливих та прогресивних адвокатів; катавасії та «каруселі» на з`їздах; непрозоре ухвалення рішень; адміністративно-управлінські інтриги; невиважені критерії доступу до професії; відсутність гарантій доступу кожного адвоката/адвокатки до самоврядування; мутні дисциплінарні провадження тощо.
Не можна соціально легітимізувати тих, хто є нечистий на руку. З точки зору кримінальної відповідальності адвокат-«вирішувач» може залишатися невинуватим та непокараним, як і адвокат-управлінець, що запроваджує схеми в самій інституції. Але з соціальної точки зору вони мають відчувати відторгнення, втрату репутації та поваги.
Такі люди не повинні виступати на конференціях чи правити бал у адвокатському самоврядуванні. Вони не мають відчувати свою соціальну вагу, не можуть бути наставниками, не повинні ставати суддями, представляти юридичну спільноту в будь-яких державних органах, медіа, неурядових організаціях. Такі люди повинні стати паріями бодай в професійних спільнотах. Їх негідна поведінка має бути табуйованою. Їх професійні здобутки, можливо, колись і доброчесно напрацьовані, мають переглядатися й втрачати цінність. Їх імена не мають звучати в якості прикладів добірних представників та представниць професії в аудиторіях ВНЗів, де вони навчалися. Від них не мають прийматися доброчинні внески.
Корупцію подолати дуже важко, але можна вже зараз не допускати соціалізації зла.