Минуло майже 4 роки з тих пір, як законодавство, яке регулювало адвокатську діяльність, зазнало корінних змін. Знадобився тривалий час для того, щоб оговтатися, призвичаїтися та перелаштуватися. Деякі адвокати та правники й досі не вважають певні новели «нового» закону доцільними, тобто такими, що відповідають сучасним українським реаліям.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На порозі змін…
Проте сьогодні знову спадає на думку вислів Геракліта: «Все плине, все змінюється». І ось, ми знову опинилися на порозі змін. Наша держава взяла курс на реформи. Скоріш за все можливі нововведення не оминуть і правове становище адвокатів.
Не так давно, а саме у листопаді 2015 р., у Верховній Раді України під №3524 було зареєстровано законопроект «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Суб’єктом законодавчої ініціативи виступив Президент України. Згодом, допрацювавши проект, подав його повторно та визначив, як невідкладний. Відповідно до вимог законодавчого процесу, Верховна Рада України направила його до Конституційного Суду, який більшістю голосів прийняв рішення про відповідність законопроекту вимогам Конституції України, про що й було надано висновок до парламенту. На початку лютого було прийнято постанову про попереднє схвалення. Якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України, яка розпочнеться у вересні, за нього проголосує не менше ніж 300 народних депутатів, законопроект вважатиметься прийнятим.
З назви – «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» – стає очевидним, що законопроектом пропонується внесення змін до положень Основного закону, які врегульовують засади здійснення правосуддя в Україні. Проте запропоновані реформи не оминають і правового статусу адвоката, як учасника судових засідань.
Проектом закону пропонується закріпити положення про надання права кожному на професійну правничу допомогу, замість правової, як це передбачено чинною редакцією Конституції України (ст. 59). Проте у цій же нормі вказано, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Окрім цього, було запропоновано доповнити текст Конституції статтею 131², у якій йдеться про те, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, а представництво іншої особи у суді, а також захист від кримінального обвинувачення здійснює виключно адвокат. Тобто, фактично, законопроектом пропонується закріпити монополію адвокатури на представлення інтересів у суді на конституційному рівні. У пояснювальній записці вказується, що метою прийняття таких норм є підвищення якості представництва особи в суді, а також встановлення конституційного підґрунтя для створення єдиної правничої професії.
Думки суддів розійшлись
Щодо ст. 59 Конституції України, то конституційний суд двічі тлумачив її у своїх рішеннях у 2000 р. (№13-рп/2000 від 16.11.2000 р. у справі №1-17/2000) та у 2009 р.(№23-рп/2009 від 30.09.2009 р. у справі №1-23/2009). У рішенні від 30.09.2009 р. №23-рп/2009 вказується, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами, вона може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та в інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми й суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права. Саме так судом була розтлумачена норма Конституції.
Надаючи висновок про відповідність вищезгаданого законопроекту нормам Конституції, які встановлюють пряму заборону скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина, Конституційний Суд виходив з того, що у разі заміни поняття «правової» допомоги поняттям «професійної правничої», закріплення адвокатської монополії ніяким чином не обмежить прав людей, а свобода вибору полягатиме у тому, що «кожна особа є вільною у виборі захисника своїх прав серед адвокатів».
Така позиція дещо не збігається з тією, яка була сформована раніше і тлумачила надані Конституцією України права (№23-рп/2009 від 30.09.2009 р. у справі №1-23/2009), оскільки сьогодні особа може обрати у якості представника будь-якого фахівця у галузі права, а у разі прийняття законопроекту – зробити вибір можна буде лише між адвокатом і… адвокатом (незалежно від виду процесу). Чим, якщо не обмеженням, є така норма?
Так, зокрема, судді Конституційного суду України Сліденко І. Д., Вдовіченко С. Л. та Сас С. В. вирішили скористатися своїм законним правом на висловлення окремої думки й зазначили, що виключне право адвоката на представництво у суді спричинить обмеження прав людини, а положення наданого висновку, які стосуються цього питання, не є достатньо обґрунтованими. Наприклад, суддя Сас С. В. вважає: «Практичний аспект реалізації права на правову допомогу у варіанті, запропонованому Законопроектом, полягає в недоступності послуг адвоката для широких верств населення. Запровадження монополії на представництво інтересів особи в суді виключно адвокатами спрямоване на обмеження конституційного права особи на вільний вибір захисника своїх прав».
З кожного правила є виняток
Законопроект передбачає можливість визначення винятків щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів і референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними або дієздатність яких обмежена.
Що стосується представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними або дієздатність яких обмежена, то цей виняток є достатньо зрозумілим. Оскільки, відповідно до ст. 242 Цивільного кодексу України, вказану категорію осіб представляють законні представники, тож осіб, зазначених у ст. 131², у випадку необхідності звернення до суду можуть представляти або законні представники, або адвокати.
Питання викликає інше поняття. Адже абсолютно незрозуміло, що слід мати на увазі під «малозначними спорами»? І хто визначатиме, який спір є значним, а який не дуже? Наприклад, сторона спору скоріш за все вважатиме його таким, що має суттєве значення. Така законодавча невизначеність може спричинити появу суттєвих проблем на практиці, оскільки не ясно, чим варто керуватися при визначенні вагомості спору. Наприклад, суд першої інстанції визнає спір малозначним і не вимагатиме обов’язкової участі адвоката. А у разі оскарження, якщо суд апеляційної інстанції займе іншу позицію, це може стати підставою скасування рішення. Тож може бути два виходи: деталізувати норму або ж прибрати взагалі.
Звісно, конституційні норми є основоположними, вони не можуть врегулювати абсолютно всі відносини, які можуть виникнути, і саме тому на їх виконання та задля деталізації положень приймаються закони. Відтак, незрозумілою є потреба встановлення монополії адвокатури саме на конституційному рівні. Так, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України законодавець має право у звичайному законі визначати основи організації та діяльності адвокатури. Не так давно (у 2012 р.) в новому Кримінально-процесуальному кодексі була закріплена часткова монополія адвокатів, яка стосувалась захисту від кримінального обвинувачення. Такою ж є практика європейських держав щодо цього питання, де рівень процесуальних законів вважається достатнім для встановлення монополії адвокатури. Зрештою, в Україні був прийнятий і діє Закон, так би мовити, спеціального призначення «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Прихильники адвокатської монополії говорять про те, що це не нове явище, дієвість та ефективність якого спостерігається в європейських країнах. Однак, чи цим повинен керуватися законодавець при прийнятті законів, чи, можливо, варто зважати на історичні аспекти розвитку й становлення України та на її сучасні потреби.
Також прихильники адвокатської монополії наполягають на тому, що адвокати є професіоналами своєї справи, справжніми фахівцями. Оскільки для того, щоб стати адвокатом, необхідно мати стаж у галузі права, а також пройти стажування у якості помічника адвоката й скласти кваліфікаційний іспит. Окрім цього, надання якісних послуг з представництва у суді забезпечується можливістю притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.
Куди подітися корпоративним юристам?
На сьогодні в Україні існує багато підприємств, установ та організацій різних організаційно-правових форм та форм власності. Залежно від обсягів діяльності чи виробництва, їх керівництво створює відповідні юридичні відділи, до складу яких може входити від одного до кількох десятків юристів. Так ось, поглянемо на цю ситуацію з їхнього боку. Живуть собі, працюють, горя не знають… Зазвичай, з роками вони пізнають всі тонкощі, процеси та особливості діяльності власної організації. Хто, як не вони, може найкраще здійснити представництво своєї компанії у суді. Невже для того, щоб написати позовну заяву, подати клопотання до суду чи виступити у судових дебатах обов’язково мати свідоцтво адвоката? На нашу думку, немає жодних підстав вважати, що допомога корпоративних юристів буде менш професійною чи правничою, ніж допомога адвоката.
Тож, у разі прийняття вищезгаданого законопроекту, з цієї ситуації буде два виходи: або наймати адвоката «зі сторони», або ж відправляти свого юриста займати чергу для отримання свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю. У будь-якому випадку обидва варіанти потягнуть за собою додаткові витрати й до того ж не малі.
Закон повинен відповідати потребам та інтересам суспільства та захищати його. Чи такою є мета впровадження адвокатської монополії? Навряд чи. Наявність у юриста свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є запорукою його професіоналізму. Фізичні та юридичні особи повинні звертатися до адвоката, тому що у них є потреба у цьому чи бажання, зважаючи при цьому на його репутацію та кількість виграних справ, а не тому, що законодавець не залишив їм іншого вибору. У зв’язку з цим складається враження, що запропоновані зміни спрямовані на захист інтересів адвокатів, а не простих громадян.
Що стосується впливу цього законопроекту на вартість послуг адвокатів, то тут знову ж таки думки розділились. Деякі вважають, що конкуренція існуватиме й надалі, оскільки адвокатів в Україні достатня кількість, а у випадку прийняття законопроекту, їх стане ще більше, тому вартість їхніх послуг не зросте. Інші ж навпаки стверджують, що надання виключного права адвокатам на представництво у суді призведе до того, що платити доведеться більше. Оскільки адвокати можуть скористатися своїм монопольним становищем і почнуть диктувати свої умови, встановлюючи такі ціни на послуги, які забажають. Клієнтам не буде куди діватись і вони будуть змушені платити. Якби там не було, навіть сьогодні вартість послуг адвоката є достатньо високою, і можна стверджувати, що не всі люди зможуть собі це дозволити.
«Всё будет, но не сразу»
Щодо процедури запровадження запропонованих змін у дію, то законопроектом передбачається доповнення положень розділу «Перехідні положення» Конституції України. В ньому рекомендується вказати, що представництво виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюватиметься з 1.01.2017 р.; у судах апеляційної інстанції – з 1.01.2018 р.; у судах першої інстанції – з 1.01.2019 р. Виключне представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах прокурорами або адвокатами розпочнеться з 1.01.2020 р. Якщо Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» приймуть, то представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання ним чинності, здійснюватиметься за правилами, які діяли до цього, до тих пір, поки не будуть ухвалені остаточні судові рішення, які не підлягатимуть оскарженню.
Тобто запропоновані зміни, у разі прийняття Закону, впроваджуватимуться не одразу, а поступово.
Нині законопроект все ще чекає на вирішення своєї долі. Проте хронологія подій, пов’язаних з ним (отримання висновку Конституційного Суду та попереднє схвалення більшістю від складу народних депутатів) свідчить про високу ймовірність його прийняття. Та Зараз, подобається нам це чи ні, нічого вдіяти не можна. Єдине, що залишається, – це чекати. та сподіватися, що народні обранці, коли настане час, виконають свій обов’язок дбати про благо України й добробут Українського народу та захищати інтереси виборців і держави.
Отже, прихильники адвокатської монополії апелюють до того, що надання послуг адвокатами гарантує їх високу якість. Ті ж, хто проти, стверджують, що прийняття таких змін суттєво обмежить права людей. Проте у такій ситуації, як майже завжди, правда лежить десь посередині. Введення адвокатської монополії є можливим, проте для її ефективного запровадження необхідно передбачити ширше коло винятків, до яких, зокрема, треба віднести корпоративних юристів.