Кожен адвокат, який практикує у кримінальному процесі, зіштовхувався із ситуацією, коли органи досудового розслідування затягують досудове розслідування. Зазвичай, це полягає у неналежному досудовому розслідуванні, не вчиненні жодних слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у кримінальному провадженні. У свою чергу, це унеможливлює прийняття остаточного рішення щодо такого кримінального провадження (зокрема, направлення обвинувального акту до суду або закриття справи).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Чому ж слідчим це вигідно?
Перш за все, під час проведення оглядів чи обшуків це дозволяє вилучати цінні речі, які нібито мають значення речових доказів у кримінальному провадженні або вилучаються з метою відшкодування можливих збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням, та забезпечення можливого цивільного позову. Після вилучення слідчі або звертаються до слідчих суддів із клопотанням про накладення арешту на таке тимчасово вилучене майно, або не роблять навіть і цього, посилаючись на те, що це майно зазначене в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку чи огляду.
Іноді слідчі йдуть шляхом застосування заходу забезпечення кримінального провадження, а саме: отримання ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів.
У першому випадку проблема полягає в тому, що слідчі судді не звертають увагу на те, що у кримінальному провадженні нікому не повідомлено про підозру, а отже, вилучення і накладення арешту на таке цінне майно може значно погіршити положення фізичної або юридичної особи – володільця майна. У другому випадку взагалі відсутній механізм судового оскарження заходу забезпечення у вигляді тимчасового доступу до речей та документів.
Як у першому, так і в другому випадку стороні обвинувачення вигідно тим чи іншим шляхом вилучати майно фізичних та юридичних осіб саме у «фактових» кримінальних провадженнях, оскільки жодні процесуальні строки щодо них не рахуються, а тому таке вилучення майна може тривати вічно. Усе зазначене вчиняється стороною обвинувачення з метою спонукати володільця майна «домовлятися».
Постає питання: наскільки є законним зволікання слідчого? На перший погляд, ми всі звикли мислити категоріями КПК 1960 р. Мовляв, якщо кримінальна справа фактова, це означає, що процесуальні строки щодо неї не рахуються. Проте однією з новел Кримінального процесуального кодексу 2012 р. є поняття «розумних строків».
Так, у п. 21 ст. 7 КПК «Загальні засади кримінального провадження» передбачено загальну засаду кримінального провадження – «розумність строків», правова реалізація якої̈ спрямована на захист сторін від затягування кримінального процесу.
Ч. 1, 2 ст. 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.
Ч. 5 ст. 28 КПК України передбачено, що кожен мас право, щоб обвинувачення стосовно нього у найкоротший строк стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження стосовно нього було закрите.
Дотримання розумних строків кримінального провадження є основоположним завданням оперативного розслідування будь-якого злочину, закріпленим у ст. 2 КПК, що відображає вимоги ст. 6 ЕКПЛ щодо права кожного на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Відповідно до позиції ЄСПЛ, у кримінальних справах «розумний строк», про який йдеться у ч. 1 ст. 6, може починати відлік не тільки з моменту висунення офіційного обвинувачення. Це може відбутися раніше, ніж справа потрапить до суду (справа «Девеєр проти Бельгії» від 27.02.1980 р.); з дня, коли виписано ордер на арешт; з дати, коли зацікавлену особу було офіційно повідомлено, що проти неї порушено кримінальну справу; з дати, коли було почато досудове слідство (справи «Вемхов проти ФРН» від 25.06.1968 р., «Ноймастер проти Австрії» від 27.06.1968 р., «Рингейзен проти Австрії» від 16.07.1971 р.). «Обвинувачення» для цілей ч. 1 ст. 6 КЗПЛ можна визначити як офіційне повідомлення компетентною владою особи, що є підстави стверджувати про вчинення нею кримінального злочину.
Ст. 114 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд, задля забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку, має право встановлювати процесуальні строки в межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.
Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом, а також мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.
Встановлення розумних строків дозволяє активізувати дії сторони обвинувачення з проведення досудового розслідування або, якщо їй не вдається довести наявність складу кримінального правопорушення у певний строк, ставить їх в умови, коли вони вимушені закрити кримінальне провадження.
Сьогодні лише зароджується практика звернень адвокатів до слідчих суддів з клопотаннями про встановлення розумних строків, у які сторона обвинувачення зобов’язана скерувати до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні або закрити це кримінальне провадження. Водночас позиція слідчих суддів не є однозначною, поки що випадки задоволення таких клопотань є поодинокими. На жаль, такі клопотання не підлягають оскарженню в судах апеляційної та касаційної інстанції, що також перешкоджає узагальненню такої судової практики.
Однак, якщо не звертатися з подібними клопотаннями, позитивної судової практики з встановлення розумних строків взагалі годі й чекати.