Українська адвокатура зайшла у глухий кут. Не в сенсі відсутності роботи в адвокатів, а в сенсі її якості, абсолютної неспроможності як інституту боротися за себе. Однак серед багатьох проблем необхідно виокремити дві найголовніші. Перша – криза адвокатського самоврядування. Друга, як наслідок першої, – обмеження у доступі до професії тих осіб, які виявили бажання стати адвокатами. До того ж питання «обліко моралє» деяких адвокатів ніхто не скасовував. Наступний текст має більш філософський характер, ніж заснований виключно на фактах. Отже, не варто сприймати його як істину в останній інстанції, а скоріше як позицію автора з цього питання, що має право на існування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У черзі за правом на роботу
Розпочнемо з кінця. Протистояння між центральними та регіональними органами адвокатського самоврядування призвело до неможливості деяких правників приєднатися до лав адвокатів. У Києві та Київській області є чимало кандидатів у адвокати, з яких, можна сказати, утворилася ціла черга.
Так, за інформацією з деяких, в області є певна кількість кандидатів (приблизно до 500 осіб), які склали іспити, але не можуть пройти стажування та за його результатами отримати свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю. Причина – голова КДКА Київської області не підписує відповідні документи про складання іспиту. Однак ситуація цікава наступним: в кулуарах говорять, що відповідно до «таємних» перемовин, на останньому засіданні НААУ/РАУ 15-16.12.2016 р. все ж таки домовилися про те, що право підпису від КДКА Київської області залишається за Галиною Ковбасінською, яка не поспішає ним скористатися, а не за Володимиром Поліщуком, який нещодавно був обраний на цю посаду (керівництво НААУ не погоджується з обранням останнього – прим. ред.). Зазначений статус кво триватиме до лютого 2017 р., коли відбудуться перевибори керівництва та складу Ради адвокатів Київської області та відповідної КДКА.
Проте 19.12.2016 р. на спільному засіданні Ради адвокатів Київської області та КДКА Володимир Поліщук вручав свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, що суперечить кулуарним домовленостям. Хоча не слід відкидати варіант, за яким ці адвокати були останніми «щасливцями» з черги до перевиборів.
У Києві склалася трохи інша ситуація. Знову ж таки, адвокати говорять про те, що кандидати екзамени складають, стажування проходять, свідоцтва отримують, але до ЄРАУ (на другому рівні) НААУ їх не вносить, що призводить до неможливості працювати. Крім того, рахунки КДКА Києва віднедавна наче заблоковано (на момент здачі номеру до друку отримати офіційну інформацію з цього приводу не вдалося). Отже, хто не встиг – той запізнився.
Як бачимо, ситуація залишається заплутаною та незрозумілою не лише для юридичної спільноти, але й для самих адвокатів. Навіть якщо «застряглих» кандидатів не так багато, але причини, що були названі, насправді є актуальними. Майбутні адвокати стали просто заручниками тієї системи, яка має подавати суспільству зовсім інший приклад. Також залишається очевидним, що НААУ/РАУ, якщо не втручається у самоврядування регіональних органів прямо, то принаймні досить відкрито підтримує тих чи інших кандидатів на керівні посади, що не є нормальним та суперечить принципу самоврядування.
Яких змін потребує адвокатура?
Протистояння у лавах адвокатського самоврядування призвело не лише до вищезазначеного, а ще й до втрати авторитету адвокатури. Це не просто високопарні слова. Постійне бажання очільників різних рівнів адвокатського самоврядування перетягти ковдру на себе свідчить про те, що ситуацію потрібно змінювати якомога швидше. На жаль, проблема навіть не в амбіціях окремих осіб, а в тому, що адвокатура поступово перетворюється на кадровий конвеєр «листонош». Адвокати та інші представники правничої професії називають тих адвокатів, які заробляють не на юридичній практиці, а на «фінансовому» посередництві. При цьому система самоврядування також стає джерелом доходів: адвокатські внески, плата за екзамени, стажування, свідоцтва тощо. До слова, знову ж таки ширяться плітки, що неофіційна ціна за одне адвокатське свідоцтво становить від 3 тис. до 5 тис. доларів. Тепер уявімо, скільки людей за найближчі кілька років, у зв’язку із запровадженням виключного права адвоката на представництво в суді, виявлять бажання отримати відповідні документи. Прогнозовано, ця цифра складає від 50 тис. до 70 тис. осіб. Рахуйте самі.
НААУ та децентралізація
Адвокати б’ють на сполох, адже сьогодні вищі органи адвокатського самоврядування – це не та адвокатська корпорація, яка відповідає європейським стандартам. Однак НААУ робить все для того, щоб позиціонувати себе як таку, що представляє інтереси всієї адвокатури. Насправді, так і мало б бути. Проте всі бачать, що там відбувається: постійна боротьба за якісь повноваження, ворожнеча всередині системи, ієрархія адвокатської номенклатури.
Адвокатська номенклатура взагалі не повинна існувати. Участь адвоката в адвокатському самоврядуванні – це його служіння професії. Це час, який він приділяє pro bono в суспільних інтересах своєї професії, а не посада, яка дає доступ до певних фінансових ресурсів, важелів впливу та привілеїв. Максимум, що може давати така посада, це повага колег. Знову ж таки, посада в органі адвокатського самоврядування – це скоріше наслідок поваги колег, а не причина.
Адвокатам не потрібне «Міністерство адвокатури», як декому вважається. Так, повинна бути єдина професійна організація, але вона не може втручатися у діяльність організацій урегіонах. Необхідно запровадити свого роду децентралізацію адвокатського самоврядування. При цьому адвокатська корпорація в обличчі НААУ має залишитися єдиною, без федералізації, тобто без створення Національної асоціації як об’єднання регіональних асоціацій. В українських реаліях цей варіант призведе навіть не до федералізації, а до феодалізації в адвокатурі. Хоча в деяких країнах (наприклад, у Франції) така модель адвокатського самоврядування успішно функціонує. Однак для України це є ризиком. Не слід забувати, що НААУ залишається об’єднанням адвокатів, а не об’єднанням асоціацій.
Таким чином, ідея, що адвокатська корпорація залишається єдиною, але повноваження в рамках самоврядування максимально децентралізуються, є логічною та правильною. Самоврядування існує для того, щоб адвокати самі керували собою.
Менше повноважень – більше користі
Отже, ідеї про позбавлення Ради адвокатів України повноважень щодо скасування рішень регіональних рад адвокатів, що жваво обговорюються всередині професійної спільноти, не позбавлені сенсу. В регіоні має бути один вищий орган самоуправління – конференція адвокатів, а також виконавчий орган – рада адвокатів регіону. Вони самі мають вирішувати всі регіональні питання. Повинно бути чітке розділення компетенцій. Яскравий приклад – США, де є повноваження конгресу штату, а є повноваження конгресу США. Ці повноваження не перетинаються. Один конгрес не скасовує рішення іншого. Звичайно, в межах прийнятих компетенцій. Наприклад, міжнародні питання – це справа конгресу США, а питання землевідводу у штаті – це питання конгресу штату. При цьому один не прагне вирішити питання іншого. Це те, що необхідно створити в адвокатурі, тобто децентралізувати повноваження, надати адвокатам можливість та право реалізовувати самоврядування на місцях, адже вони самі краще розуміють, як їм працювати.
Єдина вертикаль, що може існувати в цій системі, – дисциплінарна. В тому сенсі, що рішення дисциплінарної комісії регіону можна оскаржити до вищої дисциплінарної комісії.
Єдиний іспит та безоплатне стажування
Також не менш важливо змінити кваліфікаційну вертикаль. Проте тут ситуацію потрібно вирішити у зворотному напрямку. Не секрет (і про це відверто говорять), що нерідко під час призначення адвокатів на місцях існують корупційні ризики. Тому необхідно автоматизувати іспити, перевести їх у режим зовнішнього незалежного оцінювання. Звісно, за таких умов іспит проводитиметься на місці, не буде потреби їздити до столиці. При цьому оцінювання результатів відбуватиметься на рівні вищої атестаційної комісії.
Ще один важливий нюанс – скасування плати за стажування. Це нонсенс! Не можна брати плату з людини, яка на тебе працює та допомагає тобі. До того ж це перетворилося на певний інструмент впливу (наприклад, коли місцевий керівник адвокатського осередку вказує, скільки у кого має бути стажерів). Адвокати мають право заробляти гроші на адвокатській практиці, а не на стажерах. Заробляти потрібно чесно, коли адвокат навчає стажера, а стажер допомагає адвокату. Маю надію, що платного стажування не існуватиме, якщо будуть ухвалені відповідні зміни, які сьогодні у всіх на слуху.
Зрозуміло, що всі ці речі (скасування платного стажування, децентралізація повноважень, автоматизація іспитів) не до вподоби деяким представникам адвокатської номенклатури на всіх рівнях. Однак якщо адвокатура хоче не просто вижити, а прагне стати опорою для суспільства і держави, ці зміни необхідно запровадити.
Коментарі:
Ігор ГОЛОВАНЬ, адвокат
Адвокатська бюрократія, не зустрічаючи жодного спротиву з боку адвокатів, все ж таки домоглася реформи, єдиним результатом якої стало примусове об’єднання адвокатів у єдину професійну організацію з покладенням на кожного адвоката обов’язку утримувати апарат цієї організації шляхом сплати внесків.
Бюрократія завжди прагне збільшуватися кількісно та розширювати сферу свого впливу. За останні роки ми всі переконалися, що адвокатська бюрократія (а саме вона стала головним, якщо не єдиним, бенефіціаром реформи адвокатури 2012 р.) у жодному випадку не є винятком із правила.
Могутність структури Національної асоціації адвокатів України вражає. Кількість створених за короткий період так званих «закордонних представництв» змушує затамувати подих. При цьому адвокати насолоджуються перевагами обов’язкового членства. Наприклад, такими як можливість не забувати стародавнє мистецтво каліграфії, адже централізовано виготовлені бланки ордерів на принтері, як колись, не надрукуєш.
Виявилося, що чимало адвокатів не мають змоги (або не бажають) виконувати вимоги власного самоврядування щодо сплати внесків та підвищення кваліфікації. Однак на зменшення суми внесків та обсягу інших повинностей сподіватися не варто. Бюрократичного «Джина» випущено з пляшки. Він вже міцно та комфортно влаштувався на адвокатській спині.
Чи справдилися надії на те, що єдина професійна організація з обов’язковим членством захистить адвокатів, підвищить авторитет у суспільстві та престиж адвокатської професії? Кожен адвокат «на своїй шкурі» відчуває відповіді на ці питання у всій повноті.
Національна асоціація адвокатів України не одноразово висловлювала свою стурбованість стосовно наступу на адвокатуру, який перетворився на «нищення конституційного права на правову допомогу».
До цього часу деякі колеги багато говорять про роль адвокатури в суспільстві, про важливість захисту прав та гарантій адвокатської діяльності, одночасно очолюючи товариства з обмеженою відповідальністю зі словами «адвокатська компанія» у найменуванні.
Наскільки я пам’ятаю, жоден адвокатський з’їзд (починаючи з установчого) не пройшов без скандалу. Історії з конференціями адвокатів м. Києва та Київської області теж навряд чи сприяють авторитету професії в суспільстві.
Варто зазначити, що стати адвокатом стало значно дорожче, ніж це було колись (лише за стажування скільки треба викласти!?). Отже, престиж адвокатської професії виріс як мінімум пропорційно витратам.
У чому причина теперішнього стану адвокатури? Хто винен? Що робити? Причина полягає у пасивності абсолютної більшості адвокатів, які, на мою думку, навіть не замислюються над важливими для професії питаннями. Хто винен – адвокати. Винні ми всі, як не сумно це визнавати.
Що робити? Дорослішати та розумнішати. Ходити на збори та конференції. Приймати розумні рішення й обирати гідних людей. В жодному випадку не можна сподіватися на зміни законодавства. Адвокатура не зміниться на краще, доки не краще не зміняться самі адвокати.
Йосип Бронз, голова Ради адвокатів Одеської області
Навіть за радянських часів Міністерство юстиції, під жорстким контролем якого перебували всі колегії адвокатів, не втручалося у проведення зборів адвокатів, не встановлювало часу їх проведення, регламенту та порядку денного зборів. Чому ж сьогодні у нашій вільній і демократичній країні адвокати не можуть самостійно вирішувати прості питання з проведення своїх зібрань?
Чи не тому виникли конфлікти між Радою адвокатів України та Радами адвокатів м. Києва та Київської області? Як в одному, так і в іншому випадку адвокатів позбавили права на вільне волевиявлення щодо застосування норм адвокатського самоврядування про проведення своїх Конференцій. Це не можна визнати нормальним станом та необхідно усунути в новому Законі.
Нехай нікого не лякає складність проведення загальних зборів адвокатів, які будуть вважатися Вищим органом адвокатського самоврядування в регіоні. Адже після прийняття Закону у 2012 р. при проведенні установчих зборів, з незрозумілої причини, названих в Законі «Конференціями» (див. п. 5 Перехідних положень до Закону), до участі у цих так званих «Конференціях», запрошувалися і були допущені всі адвокати регіону, без обрання делегатів та визначення квоти представництва.
«Накладка» відбулася лише у Дніпрі, де організатори проведення загальних зборів адвокатів не визначилися з приміщенням, в якому можна було б розмістити всіх адвокатів, що призвело до скасування результатів «Конференції».
Добре знаючи «підвищену активність» наших адвокатів у відвідуванні подібних заходів, можна стверджувати, що взяти участь у загальних зборах бажають не більше 1/10 чи 1/5 частини адвокатів регіону. Таким чином, перешкод до проведення загальних зборів немає, якщо при цьому ще й брати до уваги необхідність дотримання прав адвокатів щодо забезпечення можливості їх участі у зборах адвокатів регіону.
Необхідно вжити всіх необхідних заходів задля завчасного та доступного повідомлення всіх адвокатів про проведення загальних зборів, що можна запозичити з п. 5 Перехідних положень Закону, де питання повідомлення адвокатів виписані досить повно.
У разі застосування такого положення не потрібно буде визначати «групи підтримки» у вигляді квотованих делегатів Конференцій – членів Ради, КДКА та ревізійної комісії регіонів, яким присвоїли статус делегатів без обрання на зборах.
При проведенні відкритих загальних зборів адвокатів регіону не буде потреби насичувати Конференції своїми (потрібними) людьми, які завжди готові голосувати й підтримувати «правильну лінію» керівництва. Цього необхідно позбавлятися. Так само немає потреби надсилати в регіони порядок денний Конференцій, що передбачено ч. 5 ст. 47 Закону.
Крім того, необхідно припинити встановлену Законом можливість для САУ скасовувати рішення Рад адвокатів регіонів, а також встановити, що у разі прийняття Радою адвокатів регіону помилкового чи незаконного рішення, його можна оскаржити в установленому законом судовому порядку.