Сьогодні все більше фахівців, до яких звертається «ЮГ» із запитанням щодо перспективи успішного реформування юридичної царини, погоджуються з думкою про те, що модернізацію потрібно було починати з правничої освіти. Безперечно, в цьому є певна логіка, адже якими досконалими не були б новостворені інституції, вони не працюватимуть без належно підготовлених спеціалістів. На хиби у підготовці випускників юридичних ВНЗ нарікають і роботодавці, які або шукають працівників зі стажем, або змушені перевчати вихованців навіть найкращих юридичних освітніх закладів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нагадаємо, що не так давно проблему вдосконалення юридичної освіти обговорювали й у профільному міністерстві. Навіть більше, там запропонували варіант її вирішення, зокрема, шляхом перегляду навчальної програми та впровадження єдиного для всієї країни іспиту для отримання диплому бакалавру. Під час розгляду озвученої пропозиції її автори висловили сподівання на те, що невеликі юридичні навчальні заклади або ж юридичні факультети, які не можуть конкурувати на рівних за якістю надання юридичної освіти з визнаними освітянськими китами, не матимуть споживачів та просто зникнуть. Однак запропоноване і досі не пішло далі міністерських кабінетів, а дипломи правників продовжує видавати чи не кожен ВНЗ.
Ситуацію, що викликає справжнє занепокоєння у професійної спільноти, вирішили дослідити в Асоціації правників України в рамках круглого столу «Кращі практики асоціацій правників щодо вдосконалення якості та підтримки розвитку правничої освіти».
Світова практика
Під час обговорення закордонні спеціалісти презентували Звіт про практики асоціацій іноземних країн та Міжнародної асоціації правників у сфері впливу на якість правничої освіти.
Наприклад, в Австралії майбутніх правників представляє Асоціація студентів-юристів, яка є національною некомерційною асоціацією. Вона об’єднує близько 28 тис. студентів, захищає їхні інтереси, сприяє виданню публікацій, проводить тематичні конкурси. Активну участь у підготовці майбутніх фахівців беруть і практикуючі правники. Асоціація правників Австралії приділяє значну увагу підготовці методичних матеріалів та пропагує юридичну культуру серед населення.
У Канаді пріоритетами юридичної освіти є своєчасність, якість, актуальність, доступність та зручний формат. Під час навчального процесу велика увага приділяється розвиту навичок роботи у команді та культури взаємодії в межах мультидисциплінарної бізнес-структури, адже канадці допускають, що випускники скоріш за все працюватимуть саме у такій системі. Велике значення надається юридичній практиці, щоб майбутньому правникові було легше адаптуватися до вимог роботодавця. Поряд з цим вважається, що юридичні факультети повинні продовжувати відігравати важливу роль у викладанні теорії права, правових принципів та правової аргументації, оскільки вчення і практика складають єдине ціле.
У Франції за освітнім процесом пильнує національна правнича асоціація. Вона визначає організаційні принципи та стандарти освітніх програм, координує навчальні заходи в регіонах та центрі, встановлює суму внесків на фінансування професійної підготовки тощо. Наразі французи переймаються реформуванням початкової підготовки правників, що серед іншого полягатиме у збільшенні акценту на стажуванні, в тому числі й за кордоном.
Національні негаразди
В Україні, на жаль, немає ні єдиної асоціації студентів, ні потужної централізованої опіки з боку практикуючих юристів, а окремі фахівці, з якими поспілкувалася «ЮГ», вважають, що жодна з реформ, проведених останнім часом у цій царині, себе не виправдала. Відшукуючи причини зазначеного, експерти зауважують, що намагаючись відійти від радянського освітнього зразка, Україна так і не спромоглась належним чином впровадити Болонську систему. Наприклад, вітчизняні викладачі досі не розібралися з 7-рівневою системою ECTS (European credit transfer system – Європейська система переказу кредитів) – A, B, C, D, E, FX, F. Співробітники деяких ВНЗ вирішили не заморочуватися та оцінювати своїх вихованців за 5-бальною системою, перераховуючи її під час іспиту за болонським зразком.
Такі ж негаразди відбуваються і з системою кредитів, які в Європі нараховуються за самостійну роботу студента. Яскравим прикладом дії цієї системи є Франція, де з 40 годин навчання, виділених на той чи інший предмет, 25 годин студенти навчаються самостійно. Виконані завдання вони відправляють викладачу на електронну пошту. За такою ж схемою проходить навчання в Нідерландах. Левову частку матеріалу молодь опрацьовує індивідуально, а незрозумілі питання можна обговорити з викладачами за філіжанкою кави.
Проте в Україні більшість викладачів не враховують абстрактне поняття «самостійна робота» і просто прирівнюють бали до кількості годин, які студент «відбуває» у навчальному закладі. Для Європи такий підхід є не зовсім зрозумілим. На думку фахівців, це одна з причин, чому українські дипломи не діють на теренах континенту.
Інші причини
Серед інших причин провалу впровадження Болонської системи фахівці називають наступні. Пристосованість навчальних програм до економіки знань, а не економіки мислення. Тобто програма ґрунтується на необхідності запам’ятовувати великий обсяг інформації, що на сьогодні вже є неактуальним, адже левову частку даних можна переглянути в Інтернеті. Тож значно більшу цінність матиме вміння їх проаналізувати.
Відсутність адаптивності навчальних програм. Вони орієнтовані на стале застосування, тоді як кожні 2-3 роки загальний обсяг знань людства збільшується у кілька разів. Стала програма не здатна враховувати всі новації, тож програму потрібно змінювати, а гнучка програма могла б самостійно реформуватися, залежно від потреб професії.
Відірваність від практики, що, власне, випливає з попереднього абзацу. Річ у тім, що програми, в тому числі й навчальні, як правило, розробляються за двома моделями – каскад (що характерно для України) та agile (від слова «гнучкість»). Програми, розроблені за моделлю agile, включають цикл «теорія-практика-теорія». Тобто студенти мають змогу перевіряти теоретичний матеріал практикою. Оскільки подібного в українських ВНЗ не передбачено, більшість викладачів, з якими спілкувалася «ЮГ», радять своїм студентам працювати за фахом (нехай навіть і безкоштовно) вже з 3-4 курсу.
Кому закриватися?
Та чи насправді все так погано? Яку роль у розвитку вищої школи відіграє держава? В одному зі своїх інтерв’ю екс-міністр освіти Сергій Квіт закликав українські ВНЗ до самостійності. «Автономія – це інструмент, який служить також і для того, щоб бути найкращим на цьому ринку. У нас немає внутрішніх ринків. Так чи інакше ми є частиною глобальної системи. І тому конкурентоспроможність передбачає інтернаціоналізацію та розуміння себе відносно досягнень інших колег у різних країнах. Якщо університет так не думає, то він повинен закритися», – висловив свою думку С. Квіт.
Деякі провідні ВНЗ, в тому числі юридичні, дослухалися до поради екс-міністра і потроху почали пристосовуватися до вимог часу. Яскравим прикладом того, як це відбувається, є Донецький юридичний інститут МВС України. Переїхавши до м. Кривого Рогу з непідконтрольної державі території, керівництво та викладацький склад не лише відновили роботу закладу, а й впровадили новітні освітні стандарти. Про це та про інше розповів «ЮГ» в ексклюзивному інтерв’ю проректор ВНЗ Олексій Мозуляка.