Матеріал підготовлено за результатами стажування в органах судової системи Федеративної Республіки Німеччина у межах Програми навчання для іноземних експертів та дипломатів Федерального Міністерства закордонних справ
Судова система Німеччини будується за принципом децентралізації. Відповідно до ст. 92 Конституції Німеччини, судова ланка передбачає 5 судових ієрархій із спеціалізацією юрисдикції. До того ж компетенція федерального парламенту та уряду поширюється виключно на суди касаційної інстанції.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Судами касаційної інстанції є Федеральний Верховний суд (Bundesgerichtshof), який є найвищим судом загальної юрисдикції, Федеральний суд із трудових спорів, Федеральний адміністративний, фінансовий та соціальний суди. Суди земель апеляційної інстанції вміщують Вищі регіональні суди та регіональні суди, які є судами загальної юрисдикції, а також Вищі трудові, адміністративні, фінансові та соціальні суди. Судами першої інстанції є місцеві суди загальної юрисдикції, а також спеціалізовані трудові, адміністративні, фінансові та соціальні суди відповідно.
У Німеччині на цей момент діє близько 700 місцевих судів загальної юрисдикції (Amtsgerichte), які розглядають цивільні, господарські, сімейні, земельні, кримінальні справи, а також справи, пов’язані із приватною власністю та справи, в яких право позивача не оскаржується, відповідно до § 13 Судового Конституційного Акту Gerichtsverfassungsgesetz (GVG). Фінансовий чинник є основним у визначенні юрисдикції у цивільних та господарських справах. Судом першої інстанції у цивільній справі, ціна позову в якій перевищує 5 тис. євро буде не місцевий суд, а регіональний суд загальної юрисдикції. У справах, пов’язаних із виконанням договорів лізингу, оренди житлових приміщень, незалежно від ціни позову, міські суди наділені виключною юрисдикцією, відповідно до п. 2 параграфу 23 Судового Конституційного Акта (GVG).
Німецькі окружні (регіональні) суди: принципи функціонування
У Німеччині функціонує близько 115 регіональних судів (Landgerichte), які є судами першої інстанції з розгляду цивільних та господарських справ, щодо яких місцеві суди не наділені компетенцією, а також апеляційною інстанцією щодо розгляду апеляційних скарг на рішення місцевих судів.
Рішення регіональних судів можуть бути оскаржені в апеляційному порядку до Вищих регіональних судів (Oberlandesgericht), наразі у Німеччині їх 24.
Німецька система юстиції, на відміну від скандинавської моделі, для прикладу, вирізняється широкою спеціалізацією судів та суддів. У міських, регіональних та вищих регіональних судах загальної юрисдикції є палати із розгляду цивільних, комерційних та кримінальних справ. Субстанційна юрисдикція відповідно до параграфу 1 Цивільного процесуального кодексу Німеччини визначається Судовим Конституційним Актом (GVG).
Справи, в яких однією із сторін спору є держава в особі відповідних органів державної влади розглядають суди адміністративної, фінансової та соціальної юрисдикції. На відміну від України, адміністративні суди у Німеччині розглядають справи, пов’язані із реєстрацією, громадянством, зокрема, наданням притулку, податкові спори розглядаються виключно судами фінансової юрисдикції. Справи, пов’язані із соціальною сферою, зокрема, спори щодо виплат пенсійного забезпечення, соціального захисту та страхування розглядають суди соціальної юрисдикції
Господарська юрисдикція у Німеччині
У світлі недавніх дебатів щодо доцільності ліквідації господарських судів України у межах судової реформи, зосереджу увагу на системі та деяких аспектах функціонування господарських судів Німеччини.
На відміну від загальноприйнятої думки щодо існування у Німеччині судів господарської юрисдикції поряд із іншими спеціалізованими судами, зазначу, що така думка є не зовсім коректною. У Німеччині комерційні (господарські) суди за організацією та статусом є схожими до моделі третейських судів в Україні. Справи у комерційному суді розглядаються одним професійним суддею та двома народними засідателями, які обираються на конкурсній основі від 3 до 5 років для виконання функції народного засідателя та у переважній більшості представляють приватний сектор, бізнес і підприємництво. Право подавати позов до комерційного суду мають юридичні особи, фізичні особи – підприємці. Проте це право є альтернативним. Позов із аналогічним предметом та суб’єктним складом може бути поданий до суду загальної юрисдикції – а саме до місцевого суду, якщо ціна позову не перевищує 5 тис. євро, та, відповідно до регіонального суду, якщо ціна позову перевищує зазначену суму. Розгляд комерційних (господарських) справ належить до компетенції суддів комерційної палати суду загальної юрисдикції, справа розглядається колегією у складі трьох професійних суддів та є правило, за яким у регіональних та вищих регіональних судах загальної юрисдикції представництво сторін здійснюється виключно адвокатами, відповідно до п. 1 параграфу 78 Цивільного процесуального кодексу.
Як зазначив суддя комерційної палати окружного суду Берліну (Landgericht Berlin) доктор Патрік М. Бомеке, перевагами комерційних судів поряд із судами загальної юрисдикції є вузька спеціалізація, експертна компетентність народних засідателів, які є фахівцями у питаннях, що становлять предметом позову, швидкість процесу, оскільки процес у комерційному суді триває 3-4 місяці, а також можливість особисто представляти власні інтереси та не користуватися послугами адвоката. Натомість, у суді загальної юрисдикції тривалість процесу не обмежена та регулюється лише терміном «адекватна тривалість розгляду справи», передбаченим Цивільним процесуальним кодексом. Працюючи у сфері юридичного бізнесу до початку кар’єри судді, доктор Патрік М. Бомеке також виконував функцію народного засідателя, оскільки у Німеччині компанії приватного сектору зацікавлені у тому, щоб їхні працівники брали участь у судових процесах як народних засідателів з іміджевого погляду. З іншого боку, комерційні суди у Німеччині мають лише одну інстанцію, тому апеляція рішення комерційного суду розглядається регіональним, або вищим регіональним судом загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.
Зазначу, що німецька правова система є системою кодифікованого права, норми якої закладені у законодавстві, що охоплює всі аспекти правовідносин. Цивільний Кодекс Німеччини (BGB) був наслідком раціоналістичної ідеї кодифікації та був прийнятий у 1896 р. після багатьох років підготовчої роботи, його положення вступили у силу з 1 січня 1900, є чинними на цей час та врегульовують усі матеріально-правові аспекти, які виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Суддя у Німеччині: особливості статусу
Суддя у Німеччині відіграє досить активну роль у вирішенні спору. Він наділений повноваженнями опитування свідків, дослідження доказів, повинен звертати увагу сторін та їхні слабкі та сильні аргументи на підтвердження, чи заперечення по суті позовних вимог. Суддя також має право посилатися на потенційно можливе вирішення спору, пропонуючи сторонам дійти згоди у порядку медіації до початку судового розгляду, чи мирової угоди (Vergleich) протягом всього періоду розгляду справи. За загальним правилом, безпосередній судовий розгляд триває одне судове засідання, яке є основним (Haupttermin).
Першочергове завдання судді у Німеччині, як зазначив суддя доктор Патрік М. Бомеке, - це стати асистентом у пошуку компромісу між сторонами. За його словами, 1/3 справ завершуються мировою угодою (Vergleich), що є рішенням та складається із трьох частин, зокрема згода щодо сплати коштів (поділу зобов’язань), поділу судових витрат та виконання угоди. Судова система Німеччини заохочує до вирішення спорів шляхом укладення мирових угод, зокрема Цивільний процесуальний кодекс передбачає повернення 2/3 від суми судового збору у випадку вирішення справи шляхом укладення мирової угоди.
Витрати на правову допомогу
Система надання правової допомоги у Німеччині для осіб, які не мають можливості її забезпечити передбачає звернення із відповідною заявою про надання правової допомоги та сформульованими позовними вимогами і суттю позову до відповідного суду, який приймає рішення про надання такої допомоги на підставі п. 1 параграфу 114 Цивільного процесуального кодексу.
Судове рішення містить три частини, зокрема, суть та аргументація рішення, сума до компенсації і виконання рішення (стягнення основної суми та судових витрат). За винятком процесу у судах трудової юрисдикції, сторона, яка виграє спір отримує право на відшкодування всіх витрат, зокрема судових та витрат на правову допомогу. Таке відшкодування відбувається в окремому провадженні. Витрати на правову допомогу розраховуються за процентним співвідношенням до ціни позову, такий розрахунок врегульовано Цивільним процесуальним кодексом, Базовими роз’ясненнями для адвокатів та Судовим конституційним актом.
До того ж рішення судів у Німеччині не є джерелом права (на відміну від прецедентних правових систем). У Німеччині немає доктрин щодо обов’язковості врахування аналогічних судових прецедентів під час ухвалення судового рішення. Проте узгодженість судової практики досягається роз’ясненнями та узагальненнями практики, яку здійснюють вищі регіональні та верховні суди.
Касація у Німеччині
Касаційне провадження у Німеччині вирізняється деякими особливостями. Зокрема апеляційна інстанція у своєму рішенні може передбачити право звернення до Верховного суду із касаційною скаргою (Leave to appeal), в інших випадках рішення апеляційної інстанції не підлягає оскарженню та є остаточним. Також не підлягає оскарженню рішення апеляційної інстанції у справах, де ціна позову не перевищує 20 тис. євро.
Як і в Україні, у Німеччині верховні суди розглядають справи у межах перевірки застосування норм матеріального та процесуального права нижчестоящими судами. За результатами розгляду касаційної скарги верховні суди земель можуть приймати рішення щодо скасування рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, скасування рішення суду апеляційної інстанції та відправити справу до апеляційного суду, якщо суд апеляційної інстанції належно не дослідив докази або свідчення.
Навчання та підготовка суддів у Німеччині
Питання, пов’язані із організацією роботи суддів, зокрема питання матеріального забезпечення суддів у Німеччині віднесені до виключної компетенції урядів земель. Тому матеріальне забезпечення суддів у Німеччині значно відрізняється та абсолютно не залежать від навантаження. Судді міського та регіонального суду Берліну заробляють на 20 % менше, аніж їхні колеги у Баварії, незважаючи на той факт, що у Берліні рівень навантаження та кількість справ, що розглядаються одним суддею значно вища.
Система кваліфікації суддів у Німеччині є досить прозорою та ефективною. Відповідно до параграфу 5a Судового конституційного акта (GVG), усі юристи (зокрема судді та адвокати) повинні пройти теоретичне навчання протягом 4 років, після чого скласти комплексний іспит. Згідно із параграфом 5b цього акта, після складання іспиту особа повинна пройти двохрічне стажування, яке передбачає практику в суді загальної юрисдикції у цивільних питаннях, в офісі прокурора або судову палату у кримінальних справах, практику в адміністративному органі та органі місцевого самоврядування, практику в альтернативній організації (юридичній компанії).
Після стажування всі юристи, зокрема майбутні судді складають професійний незалежний іспит. Максимальна кількість балів, яку може набрати випускник у першому та другому колі іспитів є 20. Залежно від кількості балів особа може претендувати на відповідні посади та обирати подальшу сферу в юриспруденції. Якщо перший істит студенти правники можуть здавати пробний раз на 8 семестрі навчання та основний під час завершення навчання, то другий іспит передбачає лише можливість одного повторного складання. Жодних вимог щодо стажу, віку для першого призначення судді у Німеччині немає. Уніфікована система підходу до відбору суддів, прокурорів та адвокатів забезпечує досить високу конкурентність, прозорість щодо відбору кандидатів на посади, та високий інтелектуальний рівень кандидатів. За словами доктора Іва Тімрода, керівника відділу координації із ЄС Федерального Міністерства юстиції Німеччини, лише 5% юристів складає цей іспит на сумарну кількість балів, що перевищує 18, а отже, має право обрати кар’єру судді. Негативною стороною цього питання є те, що інтелектуально підготовленим та молодим суддям бракує реального практичного досвіду.
Рішення про призначення суддів не місцевому рівні, зокрема перше, пожиттєве призначення, чи підвищення приймає Управління юстиції відповідної землі. У деяких землях, наприклад у Берліні, є парламентський орган (Richterwahlausschuss), позиція якого враховується під час прийняття рішень щодо підвищення індивідуальних суддів.
Вплив на суддів із боку судової адміністрації, який є досить характерним для країн континентальної Європи (conseil superieur de la magistrature; consiglio superiore della magistratura) є винятком у Німеччині, адже судді є абсолютно незалежними у виконанні своїх обов’язків, тоді як адміністрація судової системи віднесена до компетенції Міністерства юстиції. На федеральному рівні судді призначаються органом, до якого належать федеральний міністр, депутати Бундестагу та міністри земель, що дає змогу врахувати як регіональні, так і федеральні інтереси у процесі призначення федеральних суддів.