Ледь не пройшла непоміченою потенційно дуже важлива для України подія, що відбулася в Конгресі США. 24 березня ц.р. у Конгресі США зареєстровано законопроєкт під назвою «Закон про суверенітет України 2022». Деякі українські ЗМІ поспішили оптимістично повідомити, що завдяки такому закону українцям, які постраждали від війни, буде передано російські активи, заблоковані Америкою. Та зміст документа свідчить про марність таких сподівань.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Що не так з назвою
Крім стислої назви (про Україну та її суверенітет), законопроєкт має назву розлогу і повну. І саме вона визначає суть пропонованого: «Про внесення змін до розділу 28 Кодексу Сполучених Штатів, аби гарантувати, що ті, хто зазнав збитків унаслідок ворожого вторгнення в Європі, матимуть доступ до судів Сполучених Штатів для відшкодування збитків та для інших цілей».
Різниця між короткою і повною назвами полягає в тому, що в повній назві України як воюючої держави і жертви російської агресії вже немає, нашого суверенітету теж немає. Натомість з’являється слово «Європа», яка в тексті деталізується до кожної окремої держави, яких загалом майже півсотні. Так, Україна в цьому розлогому переліку теж значиться. Тільки через кому, серед інших держав. Включно з тими, які займають «нейтральну» чи проросійську позицію або ж віддалені на кілька тисяч кілометрів від лінії російського вогню.
Словосполучення «ті, хто зазнав збитків унаслідок ворожого вторгнення», тобто в множині і без назви держави, є додатковим свідченням, того, що закон не про Україну і не про українців.
Зміст законопроєкту
Він справді передбачає можливість подати цивільний позов до будь-якого окружного суду на території США з вимогою стягнення грошових збитків з іноземної держави. За фізичну шкоду включно зі смертю, пошкодженням або втратою майна, заподіяну такою державою внаслідок вторгнення в іншу суверенну державу Європи. Досі це було і зараз (до набрання чинності пропонованими змінами) неможливо, адже у США законом визнається імунітет щодо майна інших держав.
У яких випадках закон буде діяти
Визначено 2 суттєві умови: 1) коли вторгнення було скоєне за вказівкою іншої держави, незалежно від того, де саме зафіксовані травма, смерть, пошкодження або втрата; і 2) коли вторгнення було засуджене Генеральною асамблеєю ООН та відповідною резолюцією або окремими резолюціями двох палат Конгресу США. Ці кваліфікуючі ознаки дають підстави вважати, що під дію нового закону підпадатиме широкомасштабне вторгнення саме російських військ в Україну, яке почалося 24 лютого 2022 р.
Нарешті, ще одна важлива позиція, передбачена проєктом закону: він буде застосовуватися щодо будь-якого вторгнення в суверенну державу, яке сталося (чи станеться) за рік до або вже після дати набрання чинності цим законом. Тож пропонований закон — тривалої дії, по суті, для покарання будь-яких держав-агресорів і захисту всіх жертв агресії у Європі.
Чого очікувати та чого не очікувати від нового закону
По-перше, на відміну від попередніх історичних прикладів стягнення контрибуцій, тепер не доведеться чекати закінчення війни, аби отримати компенсацію. Одразу після набрання чинності цим законом можна буде звертатися до окружних судів (як до судів першої інстанції) на всій території США і вимагати компенсацій за рахунок активів РФ, заблокованих на території Америки. Це очевидний плюс.
По-друге, незважаючи на згадку України в короткій назві законопроєкту, ні Україна як держава, ні українські юридичні особи, ні українські громадяни не матимуть жодного пріоритету перед стягувачами збитків з-поміж інших європейських держав. І це — незважаючи на жахливу кількість жертв, поранень та каліцтв, ґвалтувань і мародерства, нищення інфраструктури, руйнації шкіл, лікарень, житлових будинків. Мінус.
Так, ми розуміємо, що інші держави, які зараз солідарно підтримують Україну, теж зазнають певних збитків. Через війну в Україні й через санкції проти агресора втрачають доходи, інвестиції та робочі місця їхні компанії. Але скажемо відверто, що їхні втрати непорівнянні з втратами України та українців, щоби ставити нас в одну довгу чергу позивачів без жодної пріоритетності.
По-третє, виникнуть дуже серйозні, а для більшості наших громадян нездоланні проблеми фінансового супроводу позовів. Чому? Позови в американські суди є сенс подавати лише через адвокатів, які знають американські закони, мають досвід і кваліфікацію і, певна річ, добре володіють англійською. Такі адвокати коштуватимуть нашим позивачам дуже дорого. Ще є варіант домовитися про винагороду адвокатові з суми отриманої компенсації, тобто за результатом, але не факт, що багато адвокатів на це погодяться. Знову мінус.
Якими можуть бути наслідки
Якщо проєкт стане законом без внесення до істотних правок, в американських судах з’явиться довга черга позивачів, причому Україна як держава, українські юридичні особи та українські громадяни можуть опинитися в самому її кінці. Першими в черзі по компенсації стоятимуть великі транснаціональні корпорації, спочатку з американським, а за ними — з європейським корінням. Саме вони почуваються в американській судовій системі, як риба у воді, і багато з них також зазнають збитків у зв’язку з запровадженням санкцій проти агресора. На їхніх виробництвах працюють десятки тисяч робітників та співробітників. І напевне, левова частка заблокованих Америкою російських активів дістанеться саме таким великим компаніям.
Постраждалі з Бучі, Бородянки, Гостомеля, Маріуполя, Харкова та інших міст України поряд з такими потужними позивачами матимуть мінімальні шанси на отримання бодай мізерного відсотка справедливої компенсації.
Як виправити ситуацію
Поки що це проєкт, і законодавчі процедури в Конгресі США передбачають можливість внесення правок. Українська держава має терміново включити дипломатію, задіяти юристів з міжнародного права, парламентарів, громадських активістів, українську діаспору в Америці, впливову пресу для активного лобіювання наших інтересів у Вашингтоні. Треба домогтися внесення до законопроєкту правок, які гарантували б пріоритетність виплати компенсацій для українських позивачів. Як варіант, можна було б вимагати законодавчого запровадження для України певної квоти у відсотках від суми заблокованих російських активів. Також для представництва інтересів великої кількості українських громадян було б доцільно створити спеціальний фонд за прикладом того, що був створений для компенсацій сім’ям постраждалих від терористичних актів 11 вересня 2001 р.
Насамкінець варто зазначити, що не лише в Америці — в Європі теж треба активніше боротися за пріоритетне право України на отримання компенсацій за втрати, спричинені війною. В офіційних колах Європейського Союзу та Ради Європи вже починаються попередні дискусії щодо створення механізмів компенсацій, схожих з американськими. Долучення до цих процесів на ранніх стадіях дає вищі шанси на успіх та більшу надію нашим громадянам, які зараз страждають і сподіваються на справедливість.