Із 3 лютого 2013 року набрав чинності Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» № 5073VI від 5 липня 2012 року (далі – Закон
№ 5073VI), яким запроваджено низку новел у правовому регулюванні благодійної діяльності.
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Слід зазначити, що більшість цих змін були давно необхідні та очікувані, оскільки законодавство, що регулювало правовий статус благодійних організацій до набрання чинності Законом № 5073VI (зокрема, Закон України «Про благодійництво та благодійні організації»
№ 531/97ВР від 16 вересня 1997 року (далі – Закон № 531/97ВР від 16.09.1997 р.) та постанова Кабінету Міністрів України № 382 від 30 березня 1998 року), було суперечливим і окремі його положення не відповідали суспільним потребам та цілям благодійної діяльності. Наприклад, статус благодійних організацій диференціювався за територіальним принципом (існували поділ на місцеві, всеукраїнські, міжнародні організації та необхідність створення відділень (філій, представництв) всеукраїнської благодійної організації в більшості областей України для «підтримання» свого статусу).
Окрім того, що такий поділ був досить умовним, адже на практиці інколи важко чітко визначити, на якій саме території благодійна організація здійснюватиме діяльність, він ще й створював певні проблеми організаційного та матеріального характеру для благодійних організацій зі статусом всеукраїнських. Для прикладу, якщо засновники благодійної організації вирішували, що вона здійснюватиме благодійну діяльність на всій території України, їм слід було потурбуватися про створення відокремлених підрозділів у більшості областей нашої держави, а для цього, у свою чергу, потрібно було знайти приміщення для їх розташування, людей, які б їх очолювали, а у випадку створення відділень (яким надавався статус окремих юридичних осіб) організувати ще й установчі збори членів (?!) таких відділень. Крім того, процедура державної реєстрації благодійних організацій була невиправдано тривалою та складною: документи для проведення державної реєстрації всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій слід було подавати до Укрдержреєстру в м. Києві, строк для розгляду документів, поданих для проведення державної реєстрації благодійної організації чи змін до її установчих документів, становив два місяці, державна реєстрація відбувалася фактично у два етапи (реєстрація органами Міністерства юстиції в реєстрі благодійних організацій та державними реєстраторами у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), відокремлені підрозділи всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій реєструвалися органами Міністерства юстиції у кожній відповідній адміністративнотериторіальній одиниці тощо. Навряд чи такий стан речей сприяв збільшенню числа благодійних організацій та розвитку благодійної діяльності.