Часто-густо добросовісно чи ні, та позивач у справі хоче забезпечити позов забороною відчуження майна, іноді абсолютно не рівноцінному сумі позову та без будь-яких підстав. Чи є це порушенням прав власника майна? Як власнику – відповідачу захистити себе від такого забезпечення позову? Чи навпаки, позивачу захистити свої інтереси і бути впевненим, що він виграє суд не лише на папері, а й зможе реально отримати суму боргу чи майно. Спробуємо розібратися в цих важливих питаннях.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Отже, почнемо з теорії.
Частина 1. Основні принципи забезпечення позову.
Згідно зі ст. 67 ГПК України позов забезпечується:
- Накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;
- Забороною відповідачеві вчиняти певні дії;
- Забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- Припиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» забезпечення позову є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення господарського суду, умовою застосування якого є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись у кількості або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна або підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Частина 2. Забезпечення позову предметом іпотеки.
Між позивачем (іпотекодавцем) та відповідачем (іпотекодержателем) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, визнання недійсним якого є предметом спору у зазначеній справі.
На виконання умов указаного договору між його сторонами підписано акт прийому-передачі нерухомого майна, згідно з яким позивач передав, а відповідач прийняв у власність нерухоме майно – предмет іпотеки. Отже, відповідач є власником нерухомого майна. Відповідно до ч. 1 ст. 316 та ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Отже, іпотекодержатель, набувши у власність іпотечне майно, має право на його реалізацію, а накладена судом заборона на відчуження, передачу в оренду, заставу, іпотеку, безоплатне користування нерухомого майна – предмета іпотеки порушує право власності відповідача та право на задоволення його вимог кредитора за невиконаним основним зобов'язанням. Вчинення іпотекодержателем дій, спрямованих на продаж предмета іпотеки, після набуття його у власність за договором про задоволення вимог іпотекодержателя не свідчить про його ухилення від виконання судового рішення.
Частина 3. Які дії відповідача можуть бути обґрунтуванням для забезпечення позову.
Отже, потрібні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, направлених на реалізацію нерухомого майна – предмета іпотеки. У розглянутій ситуації позивач в якості обґрунтування необхідності здійснення заходів до забезпечення позову надав суду копії листів фізичної особи про намір купити предмет іпотеки, адресовані відповідачу, без доказів фактичного направлення таких листів до банку та їх отримання останнім.
Чи є це вагомими для суду доказами? Звичайно, кожна справа індивідуальна, і кожен суд дивиться на цю ситуацію по різному, однак, наприклад, у Постанові ВГС України від 06.08.2015 справа № 907/362/15 не є належними доказами, які підтверджують здійснення відповідачем заходів щодо відчуження зазначеного вище майна.
ВГС прийшов до висновку, що Позивач не довів наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. А посилання позивача в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення його позовних вимоги у цій справі (без наведення відповідного обґрунтування) є його припущенням, на якому не може ґрунтуватися судове рішення. Але це не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Однак, господарські суди попередніх інстанцій не врахували наведене, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про те, що заява позивача про застосування заходів забезпечення позову є обґрунтованою, а наведені в ній підстави доведеними.
Частина 4. Висновок.
1) Обґрунтуванням прохання до суду для забезпечення позову потрібні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, направлених на реалізацію майна. Тобто наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
2) Посилання позивача в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування є його припущенням та не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.