Визначення значних правочинів спочатку було запроваджено в Законі України «Про акціонерні товариства», а згодом втілено в Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Насамперед, запровадження такого регулювання спрямоване на захист прав учасників господарських товариств від негативних наслідків дій керівників. Водночас встановлення будь-яких лімітів обмежує свободу діяльності керівників, оперативність прийняття рішення у сфері господарської діяльності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Підхід, який застосовується для віднесення правочину до значного, однаковий як для акціонерних товариств, так і для товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю — це ціна такого правочину. За замовчуванням, не має значення зміст правочину, його співвідношенням зі змістом діяльності суб'єкта господарювання, розміром статутного капіталу тощо.
Відповідно до положень ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства», вартість предмета правочину є одним із критеріїв розмежування повноважень загальних зборів та наглядової ради: якщо ціна правочину становить від 10% до 25% вартості чистих активів, рішення (погодження) такого правочину здійснюється наглядовою радою товариства, а якщо відсоток більший — рішення може прийматися лише загальними зборами. Однак наглядова рада не залишається осторонь такого процесу. Вона готує відповідне подання на розгляд загальних зборів. Як еталон для визначення показників застосовуються цифри річної фінансової звітності.
Більш ліберальні правила застосовуються до товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Законом імперативно встановлюється необхідність погодження правочину лише в тому випадку, якщо його вартість перевищує 50% від вартості чистих активів, але станом на кінець попереднього кварталу. Тому ТОВ та ТДВ мають бути готовими показати відповідні цифри своїм контрагентам. Інші правила погодження правочинів, вартість яких не перевищує згаданий вище ліміт, можуть бути передбачені у статуті суб'єкта господарювання, тому потрібно бути готовими уважно досліджувати положення установчих документів.
З огляду на те, що дані фінансової звітності не належать до комерційної таємниці, ми маємо звикати до того, що перед укладанням угод у нас можуть попросити надати такі відомості, а ми маємо перевіряти аналогічні відомості своїх контрагентів. До того з'являється потреба більш детального вивчення положень статутів контрагентів. Мінімальні вимоги до визначення, який правочин вважається значним, містяться в законі, однак додаткові критерії можуть бути передбачені в положеннях установчих документів, або може бути передбачений специфічний порядок погодження таких правочинів.
Оскільки відсутні вимоги до оформлення погодження значних правочинів (окрім того, що це має бути рішення компетентного органу юридичної особи), достатньо часто погодження значних правочинів відбувається наперед: в загальних рисах окреслюється предмет правочину, фіксуються межі вартості такого правочину (щодо приватних акціонерних товариств така можливість передбачена в законі). Щодо ТОВ та ТДВ, то тут немає обмежень, тому можна буде щоквартально скликати загальні збори та погоджувати укладання правочинів за аналогією з АТ. Однак така прогалина позбавляє можливості запобігти деяким «зловживанням» з боку контрагентів, які вимагатимуть індивідуального погодження (зокрема, це стосується банків).
Ускладнення також полягає в тому, що необхідно дотримуватися процедури скликання засідання компетентного органу управління юридичної особи.
Окрім того, проблемним залишається питання щодо підходів до визначення, в яких випадках можна вважати дроблення правочинів обґрунтованим, а коли — ні. Відсутність зафіксованих критеріїв залишає можливість оскарження таких правочинів та притягнення керівників до відповідальності, адже у разі заподіяння збитків керівник нестиме відповідальність перед суб'єктом господарювання.
Наслідки недотримання правил попередньої згоди на укладання значних правочинів за змістом однакові як для акціонерних товариств, так і для товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю: надалі товариство схвалює такий правочин, що по суті нівелює порушення процедури; товариство не схвалює такий правочин та застосовуються загальні правила щодо правочинів, вчинені представником з перевищенням повноважень (відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного Кодексу України, такий правочин є нікчемним).
Отже, механізм укладання значного правочину як для акціонерного товариства, так і для товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю виглядає таким чином:
- сторони погоджують ціну договору;
- сторони зіставляють ціну договору з показниками фінансової звітності, положеннями щодо значних правочинів, які містяться у статутах контрагентів;
- якщо правочин підпадає під ознаки значного, необхідно надати погодження загальними зборами (або наглядової ради) щодо укладання такого правочину;
- власне укладання правочину.
Недотримання 2 та 3 пункту може призвести до того, що укладений правочин буде визнаний нікчемним, а збитки, завдані такими правочином, можна буде стягнути з керівника юридичної особи (уповноваженого представника), який не дотримався процедури укладання значного правочину.
Загалом, законодавче регулювання значних правочинів у сфері господарської діяльності акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю є позитивним, адже це додатковий механізм запобігання зловживанням з боку менеджменту. Водночас для приватного сектору набагато вигідніше було б закріпити можливість визначення поняття значного правочину індивідуально у статуті, безвідносно до вимог законодавства України, що дозволило б організовувати господарську діяльність відповідно до специфічних умов галузі та діяльності товариства.