Саморегулювання, тобто регулювання певної сфери відносин професійною спільнотою цієї ж сфери, вже давно використовується розвиненими країнами. Саморегулювання має низку переваг перед державним регулюванням, а саме: нижчий рівень бюрократизації, значно менше фінансове навантаження на державу в цій сфері, кращий контроль за збереженням балансу інтересів професійної спільноти та інтересів суспільства, залучення професійної спільноти до нормотворчого процесу, збільшення передумов для здорової конкуренції всередині професійної спільноти, зменшення (мінімізація) корупційних ризиків та ін.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Не дивно, що Україна вирішила наслідувати досвід розвинених країни та перейшла до саморегулювання в деяких сферах. Однак в Україні досі немає збалансованої концепції розвитку та законодавчо закріпленої єдиної моделі саморегулювання, адже основоположні принципи діяльності саморегулівних організацій (далі – СРО), такі як незалежність від держави, наявність повноважень щодо контролю, рівність учасників, відкритість, участь у нормотворчому процесі та інше, єдині для всіх СРО, незалежно від сфер, у яких вони діють. У зв’язку з цим існує гостра потреба у прийнятті уніфікованого нормативно-правового акту, який заклав би фундамент для розвитку саморегулювання в Україні.
Варто відзначити, що наразі ведеться робота з підготовки закону, в якому закріплюватиметься загальнодержавна модель саморегулювання. Однак останнім часом, на жаль, це робота просувається дуже повільно. Невтішний висновок про низьку зацікавленість держави у вирішенні цієї проблеми можна зробити виходячи з наступного. У Верховній Раді України VI скликання було зареєстровано 5 законопроектів, мета яких – вирішення зазначеного питання. У Верховній Раді України VII скликання таких законопроектів взагалі не було. У Верховній Раді України VIII скликання було зареєстровано один законопроект – проект Закону України «Про саморегулювальні організації» №1444 від 11.12.2014 р., який досі не був включений навіть до порядку денного. Це один із законопроектів, який «перекочував» з Верховної Ради України VI скликання до Верховної Ради України VIII скликання. Його ще треба багато в чому допрацьовувати. Очевидно, що прийняття відповідного закону – це лише справа часу, і допоки цього не буде зроблено, сподіватися на нормальний розвиток саморегулювання в Україні не варто.
Проблеми саморегулювання арбітражних керуючих в Україні
Перехід від державного регулювання діяльності арбітражних керуючих до саморегулювання було закріплено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який набув чинності 19.01.2013 р. (далі – Закон). Про саморегулювання йдеться у 2-х статтях цього Закону. У першій статті наведено визначення СРО арбітражних керуючих, порядок утворення та діяльності, засади діяльності та критерії, яким СРО повинна відповідати, а у другій – функції СРО. Від початку всім було зрозуміло, що цього не буде достатньо для якісного переходу від однієї моделі до іншої. Про те в яких аспектах перехід відбувся, а в яких – ні, трохи детальніше.
- Арбітражних керуючих було залучено до складу кваліфікаційної та дисциплінарної комісій
Найбільшим досягненням є те, що арбітражних керуючих було залучено до процесу видачі свідоцтв про право на зайняття діяльністю арбітражного керуючого та до процесу накладення дисциплінарних стягнень. Так, Законом було встановлено, що 4 з 7 осіб складу кваліфікаційної комісії є представниками СРО арбітражних керуючих. Дисциплінарна комісія почала формуватися за аналогічним принципом. Залучення арбітражних керуючих до кваліфікаційного та дисциплінарного органу арбітражних керуючих не залишилося безслідним. Як результат, останнім часом спостерігається підвищення довіри до цих органів, особливо це стосується дисциплінарної комісії.
- Спроба залучити арбітражних керуючих до процесу проведення перевірок
Надання СРО повноважень щодо контролю за діяльністю членів є одним зі стовпів саморегулювання у будь-якій сфері. У зв’язку з цим була зроблена спроба залучити арбітражних керуючих до процесу проведення перевірок своїх колег. В Законі було зазначено, що до перевірок, які проводяться представниками державного органу з питань банкрутства та його територіальними органами, можуть бути залученні найбільш досвідчені й висококваліфіковані арбітражні керуючі у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства. Міністерство юстиції України наказом від 27.06.2013 р. №1284/5 затвердило «Порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)», у першій редакції якого було зазначено, що перелік таких осіб надає державному органу з питань банкрутства СРО, а через 10 місяців були внесені зміни та вказано, що перелік таких арбітражних керуючих хоча і надається СРО, але затверджується державним органом з питань банкрутства.
Таким чином, Міністерство юстиції України перебрало на себе право визначати перелік арбітражних керуючих, які можуть брати участь у перевірках колег, що має наслідком вибірковість залучення арбітражних керуючих до цього процесу. В більшості випадків арбітражний керуючий, щодо якого проводиться перевірка, не може на власний розсуд обрати колегу, якого буде залучено до перевірки, оскільки його немає в переліку арбітражних керуючих, затвердженому Міністерством. Залучення арбітражного керуючого, визначеного контролюючим органом, може бути не лише безкорисним, а й навіть нашкодити.
- Інші невирішені питання
Колективна відповідальність має стати однією з основних складових системи саморегулювання арбітражних керуючих. Запровадження такого виду відповідальності сприятиме появі взаємоконтролю серед арбітражних керуючих, адже за недобросовісні дії одного доведеться платити всім. На практиці реалізувати це можна наступним чином: покласти відповідальність за шкоду, заподіяну неправомірними діями арбітражних керуючих (членів СРО), безпосередньо на СРО. Для відшкодування шкоди можуть бути створені компенсаційні фонди при СРО, які формуватимуться завдяки внескам учасників СРО, а також можна запровадити обов’язкове страхування відповідальності СРО. Можливі варіанти поєднання двох підходів.
Дискусійним питанням залишається природа взаємовідносин СРО та арбітражних керуючих. Мова йде про можливість працювати, не будучи членом СРО (обов’язкова чи необов’язкова участь арбітражних керуючих у СРО). У разі необдуманого запровадження обов’язкового членства у СРО можуть з’явитися додаткові корупційні ризики, оскільки у СРО з’являться занадто дієві механізми усунення арбітражних керуючих з професії. У зв’язку з цим залучати арбітражних керуючих до СРО краще через створення таких умов, за яких членство у СРО надаватиме арбітражному керуючому конкретні переваги, у порівнянні з діяльністю окремо від СРО.
Отже, арбітражним керуючим для запровадження дієвої моделі саморегулювання необхідно, по-перше, об’єднати зусилля з представниками професійних спільнот, які діють на засадах саморегулювання в інших сферах, з метою розробки загальнодержавної концепції розвитку саморегулювання та проекту відповідного закону, а по-друге, арбітражним керуючим необхідно вирішити низку власних проблем, зокрема запровадження колективної відповідальності та створення ефективних механізмів самоконтролю.