16 березня 2017, 13:45

Проблеми поєднання фінансового лізингу та супутніх послуг

Надання транспортних засобів у фінансовий лізинг разом із правом на їх технічне обслуговування

Опубліковано в №12 (562)

Артем Парненко
Артем Парненко «ENGARDE, АO» адвокат, старший юрист, LLM (University of Amsterdam)

В умовах вільного ринку будь-яка компанія зобов’язана постійно вдосконалювати продукт, який вона пропонує клієнтам, інакше конкуренція зробить своє діло, і кількість клієнтів буде змінюватись у протилежному до зростання напрямку. Компанії, які надають послуги з фінансового лізингу, це знають, а тому, крім гри, по суті, із коливанням процентних ставок або впровадження пільгових періодів оплати із внесення лізингових платежів, намагаються створити новий продукт, який зможе зацікавити потенційного клієнта.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Однак специфіка правового регулювання фінансового лізингу вносить свої корективи у життєздатність такого продукту. Цікавий кейс, на якому хотілось би зосередити увагу у цій статті – пропозиція лізингової компанії щодо передачі у фінансовий лізинг транспортних засобів разом із правом на їх технічне обслуговування. А якщо конкретніше – можливість включення до предмету фінансового лізингу транспортного засобу права на його сервісне обслуговування.

При цьому необхідно звернути увагу, що окремого розгляду потребує і питання безальтернативного поєднання різних видів послуг, що можуть підпадати під певні обмеження, встановлені конкурентним законодавством України. Втім, нижче увагу буде зосереджено саме на особливостях правового режиму фінансового лізингу.

Законодавство України містить ряд вимог, яким має відповідати договір фінансового лізингу. Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону «Про фінансовий лізинг» (далі – ЗУ про ФЛ), за договором фінансового лізингу (далі – договір лізингу) лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця відповідно до встановлених лізингоотримувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоотримувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Згідно з ч. 2 ст. 6 зазначеного закону, істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоотримувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови,щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Законодавством, а саме ч. 1 ст. 3 ЗУ про ФЛ, ст. 807 Цивільного кодексу України (ЦК), а також пп. б) п. 14.1.97 Податкового кодексу України (ПКУ) встановлено основні критерії, яким має відповідати предмет лізингу: це має бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів/основних засобів.

У випадку з транспортним засобом питань щодо відповідності таким законодавчим вимогам не виникає, а от з сервісним обслуговуванням ситуація неоднозначна. Відповідно до п. 14.1.185. ПКУ, постачанням послуг є «будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів, а також надання послуг, що споживаються у процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності».

Отже, на перший погляд, саме по собі надання технічного сервісного обслуговування не може бути предметом фінансового лізингу, оскільки є послугою і не відповідає критеріям предмету лізингу. Однак спробуємо подивитись на цю ситуацію з іншого боку. Відповідно до ст. 186 ЦК, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено  договором або законом. Зважаючи на це, виникає варіант класифікації надання послуг сервісного технічного обслуговування транспортного засобу не як послуги, а як майнового права (на отримання такого сервісного обслуговування), що є приналежністю до відповідного транспортного засобу.

Таким чином, при розгляді питання можливості включення сервісного обслуговування у предмет лізингу необхідно звернути увагу на питання відповідності майнового права на отримання послуги сервісного обслуговування умовам, передбаченим законодавством для предмету лізингу. Зокрема, чи є майнове право на отримання сервісного обслуговування «неспоживною річчю, визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною відповідно до законодавства до основних фондів/основних засобів». Розглянемо це питання окремо по кожній із категорій.

Неспоживна річ

Чи можна розглядати «майнове право» на отримання послуг сервісного обслуговування транспортних засобів як «неспоживну річ»? Згідноч. 2 ст. 185 ЦК, неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу. У той же час, відповідно до ч. 2 ст. 190 ЦК, майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами. А майнові  права, відповідно до ч. 2 ст. 760 ЦК, положення якої застосовуються до договору лізингу, можуть бути предметом договору найму. Таким чином, майнове право на отримання послуг сервісного обслуговування теоретично може розглядатись як «неспоживна річ».

Індивідуальні ознаки

Чи можливо розглядати майнове право на отримання послуг сервісного обслуговування транспортних засобів як «річ, що визначена індивідуальними ознаками»? Ст. 184 ЦК передбачено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими  ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Зважаючи на наведене, майновому праву на отримання послуг сервісного обслуговування транспортних засобів необхідне привласнення індивідуальних ознак. Прикладом цього може бути закріплення такого права у вигляді сертифікату з індивідуально визначеним ідентифікатором (номером, серією тощо) та закріпленням його за конкретним транспортним засобом. Таким чином, майнове право на отримання послуг сервісного обслуговування транспортного засобу може мати риси речі, яка визначена індивідуальними ознаками.

Основні фонди/засоби

Чи можна відносити майнове право на отримання послуг сервісного обслуговування транспортних засобів до основних фондів? Відповідно до ч. 3 ст. 139 Господарського кодексу (ГК), основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент,виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, яке законодавством віднесене до основних фондів. Відповідно до наказу Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації №507 від 19.08.1997 «Щодо затвердження Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів», основні фонди – це матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких перевищують, відповідно, один календарний рік та 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Інших визначень поняття основних фондів діюче законодавство України не містить. Отже, з формальної точки зору у разі тривалості експлуатаційного періоду більше  року та вартості більш ніж 15 неоподатковуваних мінімумів майнове право на отримання послуг із сервісного обслуговування теоретично підпадає під категорію основних фондів. Крім того, на відміну від положень ЦК та ЗУ про ФЛ, де предмет лізингу повинен підпадати під категорію основних фондів, податкове законодавство вказує на необхідність приналежності предмету лізингу до основних засобів, що не є тотожними поняттями. Відповідно до п. 14.1.138 ПКУ, основними засобами, окрім інших вимог, є матеріальні активи, вартість яких більше 6 тис. грн.

Таким чином, поняття основних засобів збільшує мінімальний розмір вартості предмету лізингу з 15 неоподатковуваних мінімумів до 6 тис. грн. І що найголовніше, законом від 21.12.2016 ВРУ виключала положення п. 14.1.120 ПКУ, яким передбачалося, що право користування майновими правами належить до нематеріальних активів. Таким чином було зменшено ризик, що майнове право на отримання послуг із сервісного обслуговування транспортного засобу могло тлумачитись податковими органами або іншими  зацікавленими особами як нематеріальний актив, а тому формально не підпадати під категорію основних засобів. У свою чергу, неможливість включення майнового права до основних засобів тягла би за собою неможливість кваліфікації такої операції як фінансового лізингу згідно податкового законодавства.

Отже, включення послуг сервісного технічного обслуговування до предмету лізингу як майнового права на отримання такого сервісного обслуговування, що виступає як приналежність до транспортного засобу, в контексті нещодавно внесених змін до ПКУ теоретично можливе. Проте залишається певний ризик, що класифікація надання послуг сервісного технічного обслуговування транспортного засобу як майнового права, що є приналежністю до відповідного транспортного засобу, буде тлумачитись податковими органами або іншими зацікавленими особами як порушення податкового законодавства.

Наостанок хотілося б зазначити, що основні ризики при поєднанні послуг фінансового лізингу та сервісного обслуговування, як вбачається із вказаного вище, виникають у зв’язку із спеціальним режимом правового регулювання відносин у сфері фінансового лізингу. Альтернативою може бути варіант поєднання таких послуг у одній оферті, при якому буде відбуватись розподілення грошових потоків, що йдуть по фінансовому лізингу(договору), від коштів, що йдуть по сервісному контракту. У такому випадку застосування норм, регулюючих фінансовий лізинг (в т. ч. податкових), до інших правовідносин (сервіс технічного обслуговування) не відбуватиметься.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterLinkedin та YouTube.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати