Питання примусового укладення господарських договорів у судовому порядку на сучасному етапі розвитку України як правової держави не втрачає своєї актуальності з огляду на те, що станом на цей час залишається досить високим рівень монополізації окремих сфер економіки та спостерігається тенденція щодо збільшення кількості тих договірних правовідносин, в яких один із суб’єктів є явно економічно слабшим за свого контрагента. У зв’язку з наведеним перед законодавцем постала нагальна потреба в закріпленні дієвих господарськоправових механізмів, що дозволили би забезпечити правовий господарський порядок з одночасним урахуванням інтересів усіх учасників у сфері господарювання. Одним з таких господарськоправових механізмів на переддоговірній стадії є правовий інститут спонукання до укладення договору.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Метою цієї статті є висвітлення деяких питань застосування такого способу захисту, як спонукання до укладення, у нашому випадку, господарських договорів, які (питання) постають під час практичної діяльності та які, на нашу думку, є найпоширенішими.
У ч. 3 ст. 179 ГК України визначені випадки, коли укладення господарського договору є обов’язковим, а саме: якщо укладення такого договору здійснюється на підставі державного замовлення, обов’язкового до виконання, або якщо існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення такого договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Таким чином, обов’язок укладення договору має ґрунтуватися тільки на положеннях закону і не може бути самостійно встановлений підзаконним актом*, при цьому потрібно пам’ятати, що підзаконні акти в окремих випадках можуть бути підставою, яка обумовлена законом, для виникнення обов’язку укласти договір, наприклад, підзаконні акти з питань державного замовлення.