З огляду на складні та суперечливі положення законодавства України про банкрутство, а також у зв’язку з не завжди однозначною та послідовною судовою практикою у справах про банкрутство, питання щодо необхідності реформування та вдосконалення законодавства про банкрутство у професійних юридичних колах обговорювалося давно.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Власне, нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка набрала чинності 19 січня 2013 року (далі – Закон про банкрутство), саме і є спробою законодавця удосконалити процедури, які застосовуються до неплатоспроможного боржника. Також Закон про банкрутство передбачає встановлення або скорочення строків, відведених для здійснення окремих процедур, що має на меті скорочення загального строку провадження у справах про банкрутство.
За новими правилами, право на звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство до господарського суду мають боржник і кредитор.
При цьому грошові вимоги кредитора тепер повинні бути підтверджені рішенням суду, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з якою здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Одночасно, розмір грошових вимог кредиторів, необхідний для звернення до суду з заявою про порушення справи про банкрутство боржника, залишається незмінним і складає триста мінімальних заробітних плат без урахування будь-яких штрафних санкцій.
Процесуально порушення провадження у справі про банкрутство боржника здійснюється господарським судом не на підставі заяви ініціюючого кредитора, як це було раніше, а за результатами розгляду судом у підготовчому засіданні заявлених вимог такого кредитора, доказів їх безспірності та вжитих заходів щодо примусового стягнення.
Очевидно, що вказана нова процедура порушення справи про банкрутство спрямована на запобігання зловживанням, які раніше могли допускатися як кредиторами, так і боржником з метою затягування розгляду справи про банкрутство та відстрочення відповідальності боржника перед кредиторами. Йдеться про практичні випадки, коли, наприклад, відбувалося зупинення провадження у справі про банкрутство боржника до вирішення пов’язаної з нею справи (зазвичай справи про визнання недійсним договору, за яким виник борг) після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, але до офіційного опублікування оголошення про банкрутство боржника тощо.