Викиди – забруднюючі речовини, які надходять в атмосферне повітря. Джерелом викиду є безпосередньо об’єкт (підприємство, цех), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та статтею 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (далі – Закон про повітря) визначені правові підстави для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі – Дозвіл).
Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» (далі – Закон про довкілля), який має за основу Директиву № 2001/42 ЄС «Про оцінку впливу окремих планів та програм на навколишнє середовище», встановлює правові та організаційні засади оцінки впливу на довкілля з метою попередження та запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки.
Дозвіл, відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 302 (далі – Порядок № 302) – це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям використовувати об’єкти, з яких надходять викиди, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів та протягом визначеного в Дозволі терміну.
Крім того, у ст. 10 Закону про повітря передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни-підприємці, що здійснюють викиди та діяльність яких пов’язана з впливом на стан атмосферного повітря, зобов’язані вживати технічні заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки стосовно охорони атмосферного повітря, Дозволів тощо.
Отже, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання Дозволу. Але чи завжди потрібен Дозвіл?
Зберігання пального та його кількість
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі – Закон про спирт) оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності Дозволу.
Але вирішальне значення має факт кількості зберігання пального. Крім того, для визначення наявності складу правопорушення в діях особи у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідного Дозволу з’ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання та обставини використання пального.
Закон про спирт не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцями зберігання пального, тому для вирішення питання у цій справі потрібно взяти до уваги норми Податкового кодексу України, які містять визначення понять, пов’язаних з обігом пального та місцями його зберігання.
Відповідно до ст. 3 Закону про довкілля оцінка впливу на довкілля щодо поверхневого та підземного зберігання викопного палива чи продуктів їх переробки здійснюється на площі 500 квадратних метрів і більше або об’ємом (для рідких або газоподібних) 15 кубічних метрів і більше.
Оцінка впливу на довкілля (далі – ОВД) призначається для виявлення ступенів небезпеки впливу будь-якого виду діяльності на стан довкілля і здоров’я населення.
Вплив на довкілля може проявлятись через будь-які наслідки діяльності для довкілля, для безпечності життєдіяльності людей та їхнього здоров’я, повітря, води тощо.
ОВД можуть проводити суб’єкти господарювання, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які є замовниками планованої діяльності, уповноважений центральний орган, уповноважені територіальні органи, інші органи виконавчої влади.
Після з’ясування необхідності проведення процедури ОВД направляється повідомлення про плановану діяльність до територіального/центрального органу, в якому вказуються характеристики планованої діяльності, соціально-економічний вплив, сфера, джерела та види можливого впливу на довкілля.
Процедура ОВД складається з таких етапів:
-
визначення необхідності проведення ОВД;
-
направлення повідомлення про планову діяльність;
-
підготовка звіту з ОВД (ст.ст. 5, 6, 14 Закону про довкілля);
-
громадське обговорення звіту з ОВД (ст.ст. 7, 8, 14 Закону про довкілля);
-
отримання висновку з оцінки впливу на довкілля (відповідно до п. 3 ст. 9 Закону про довкілля);
-
отримання рішення про провадження планованої діяльності з урахуванням висновку з оцінки впливу на довкілля;
-
післяпроєктний моніторинг.
Тобто ця процедура передбачає підготовку суб’єктами господарювання, органами державної влади та органами місцевого самоврядування звіту з оцінки впливу на довкілля (далі – Звіт), проведення громадського обговорення, аналізу інформації, наявної у звіті, та надання висновку з оцінки впливу на довкілля (далі – Висновок) уповноваженим органом.
У Звіті зазначається характеристика, опис, цілі планової діяльності та її вплив на довкілля, у Висновку – допустимість чи недопустимість провадження планованої діяльності та екологічні умови провадження і строки здійснення післяпроєктного моніторингу (спостерігання за станом і впливом діяльності на довкілля).
Звіт подається до уповноваженого територіального та/або центрального органу та вноситься до Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля (далі – Реєстр). Для необхідності його розгляду ще додається оголошення про початок громадського обговорення Звіту з оцінки впливу на довкілля, яке оприлюднює уповноважений територіальний таабо центральний орган згідно зі ст. 8 Закону про довкілля.
Громадське обговорення у процесі оцінки впливу на довкілля проводиться відповідно до ст. 7 Закону про довкілля та з метою виявлення, збирання та врахування зауважень і пропозицій громадськості (одна чи більше фізичних/юридичних осіб) до планованої діяльності.
Уповноважений територіальний та/або центральний орган оприлюднює та надсилає Висновок разом зі Звітом до Реєстру протягом трьох днів.
Практичний досвід
У лютому 2022 року до нашого адвокатського об’єднання звернулось підприємство, щодо якого було складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно зберігання пального та здійснення господарської діяльності згідно з ліцензією на право зберігання пального без документа дозвільного характеру, а саме: без Дозволу.
Адвокатськими запитами було з’ясовано, що головними управліннями Національної поліції України в областях, на виконання вимог протоколу засідання Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 № 29 та наказу Національної поліції України від 04.11.2021№ 916 проводяться заходи з протидії нелегальному обігу пального, спрямовані на виявлення та припинення правопорушень у сфері його нелегального виробництва і реалізації із залученням територіальних органів Державної екологічної інспекції України. В результаті проведення вказаних заходів формується перелік підприємств, що здійснюють зазначену діяльність без дозволу (серед яких і було наше підприємство).
Однак органи державної влади не досліджують питання, чи потрібен взагалі Дозвіл таким підприємствам.
Завдяки оперативній роботі та детальному вивченню проблеми вдалось запобігти притягненню підприємства до адміністративної відповідальності та довести відсутність складу адміністративного правопорушення.
Так, у результаті аналізу норм Податкового кодексу України та Закону про спирт визначено, що їх взаємозв’язок складається з підстави для формулювання правового висновку щодо зберігання пального без Дозволу.
Зберігання пального нерозривно пов’язане з наявністю в суб’єкта господарювання споруд (обладнання, ємностей), що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального).
Місце зберігання пального – місце (територія), на якому розташовані споруди (обладнання, ємності), що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Таким чином, у ч. 1 ст. 3 Закону про довкілля вказано, що здійснення оцінки впливу на довкілля є обов’язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної ч. 2 та ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону, і така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.
Висновок
Отже, у п. 4 ч. 3 ст. 3 Закону про довкілля визначено категорію видів планованої діяльності та об’єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля. До цієї категорії входить поверхневе та підземне зберігання викопного палива чи продуктів їх переробки, що знаходяться у об’ємі 15 кубічних метрів і більше та на площі 500 і більше квадратних метрів.
Однак у володінні підприємства не перебували ємності об’ємом більшим, ніж зазначено у п. 4 ч. 3 ст. 3 вказаного вище Закону.
У зв’язку з чим склад адміністративного правопорушення та зобов’язання мати Дозвіл відсутні.