«Природа — не місце для відвідування. Це дім», — сказав якось американський поет і активіст Гері Шерман Снайдер. А нещодавно відомий мільярдер і філантроп Білл Гейтс у британському виданні опублікував статтю щодо нагальної необхідності переходу урядів та компаній по всьому світу на «зелену економіку», щоб запобігти кліматичній катастрофі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Поки світ очікує на нову технічну революцію, українські реалії диктують більш актуальні виклики, що наразі спіткають нашу державу у сфері захисту довкілля, особливо під час відстоювання екологічних прав у судах.
Розглянемо помітні судові кейси, що, безумовно, вплинуть на перспективи України долучитися до світових тенденцій.
Право на справедливий суд
Часто трапляється так, що для ефективного захисту своїх екологічних прав громадяни об’єднуються у відповідні організації. Донедавна суди не мали єдиного підходу щодо того, чи може громадська організація представляти інтереси своїх членів та бути самостійним позивачем у судовій справі. Крім цього, виникали спірні питання щодо юрисдикції таких спорів. Вирішуючи цю проблематику, Велика Палата Верховного Суду влітку 2021 р. переглядала справу за позовом громадської організації до низки промислових підприємств про солідарне стягнення на користь 48 фізичних осіб (членів організації) збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також моральної шкоди.
До вирішення спору по суті навіть не дійшло. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження, оскільки вважав, що фізичні особи, в інтересах яких було заявлено позовні вимоги, мали набути статусу позивачів, а сам спір підлягав розгляду за правилами цивільного судочинства, а не господарського. Натомість суд апеляційної інстанції був переконаний, що спір має бути розглянутий у рамках господарського судочинства з огляду на те, що виник з господарської діяльності відповідачів. Зрештою Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторони в цій справі, незважаючи на наявність у них статусу юридичних осіб, не були пов’язані господарськими правовідносинами, тому висновок суду апеляційної інстанції про підвідомчість такого спору господарським судам є помилковим. А також наголосила, що міжнародним нормативним актом, яким визначено зобов’язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, є Орхуська конвенція, ратифікована Законом України від 6 липня 1999 р. № 832-XIV, тому її положення, в силу ст. 9 Конституції України, є нормами прямої дії, а норми національного законодавства щодо процедур і механізмів судового захисту порушених екологічних прав та інтересів громадян можуть їх конкретизувати.
Суд підкреслив, що звернення громадської організації до суду на користь фізичних осіб-засновників (членів) цієї організації відповідає приписам Орхуської конвенції, а також послався на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Національна група інформації та протидії заводу «Мелокс» — група «Ні заводу «Мелокс» та змішаному оксидному паливу» проти Франції». У рамках цієї справи ЄСПЛ зазначив, що реалії сучасного суспільства, в якому громадські асоціації відіграють важливу роль, особливо у сфері охорони навколишнього середовища, дозволяють дійти висновку, що громадські організації можуть діяти в судах на захист суспільних інтересів.
Це рішення Верховного Суду має надалі слугувати провідною зіркою у подібних справах та спрямувати наше суспільство до ефективної реалізації свого права на справедливий суд.
Vox populi vox Dei
Наступна справа цікава тим, що Верховний Суд став на захист мешканців міста, з якими не обговорили звіт щодо оцінки впливу на довкілля планованої діяльності українського підприємства з видобування скляного піску на родовищі в Харківській області. За таких обставин громадяни звернулись до адміністративного суду та просили скасувати висновок з оцінки впливу на довкілля. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, вказуючи, що порядок інформування громадськості не був порушений, а оскаржуваний висновок є актом індивідуальної дії та жодним чином не стосується прав та обов’язків позивачів. Тим паче, що родовище знаходиться одночасно на території міської та сільських рад, тому громадські слухання могли проводитись як у місті, так і в селі.
Однак Верховний Суд не погодився з такими висновками, оскільки зі змісту положень законодавства вбачається, що якщо місце провадження планованої діяльності знаходиться на території декількох адміністративних одиниць, громадські слухання повинні бути проведені у кожній з таких одиниць або у їх адміністративних центрах. Колегія суддів наголосила на неприпустимості зазначених порушень, оскільки громадські слухання є важливим етапом процесу громадського обговорення планованої діяльності, яка підлягає оцінці впливу на довкілля.
Завдяки цьому прецеденту касаційний суд підкреслив важливість забезпечення доступу громадськості до участі у такому процесі, що має позитивно вплинути на захист екологічних прав громад у подальшому.
Принцип співмірності
Безперечно, забезпечення ефективного захисту екологічних прав держави та її громадян є одним з найважливіших завдань у будь-якому цивілізованому суспільстві. Водночас підходити до застосування заходів реагування слід вкрай обережно, дотримуючись балансу інтересів усіх зацікавлених сторін: держави, громадян та бізнесу.
Яскравим кейсом у цьому контексті є судовий спір одного з найбільших в Україні виробників тропічних масел і олійних культур з Держекоінспекцією, яка звернулась до суду з метою призупинення господарської діяльності цього підприємства. Така вимога була обумовлена результатами перевірки компанії, де було зафіксовано факт провадження господарської діяльності з перевантаженням наливних олійних вантажів без звіту з оцінки впливу на довкілля, що є грубим порушенням екологічного законодавства.
Суд першої інстанції погодився з держорганом та зупинив господарську діяльність виробника олій. На стадії апеляційного перегляду справи компанія надала висновок з оцінки впливу на довкілля, однак суд залишив рішення першої інстанції без змін. Зважаючи на критичність наслідків таких рішень для діяльності компанії, остання звернулась до Верховного Суду, який і поставив крапку в цій справі.
Зокрема, у постанові від 27 жовтня 2020 р. ВС зауважив, що суд має пересвідчитись у наявності порушень, у т.ч. на час прийняття рішення про застосування заходів реагування. Захід реагування у вигляді повного зупинення робіт є виключним, обрання його можливе у разі, якщо виявлені порушення реально створюють загрозу життю та/або здоров’ю людей. Суд наголосив, що при обранні такого заходу реагування суб’єктом владних повноважень і судом мають враховуватися принцип співмірності обраного заходу реагування тим порушенням, які виникли, та тим, які залишилися неусунутими на час розгляду справи. Також має враховуватись дотримання справедливого балансу між інтересами підприємства та публічними інтересами.
У згаданій справі суд апеляційної інстанції безпідставно оцінив отримання висновку з оцінки впливу на довкілля лише як підтвердження правильності доводів суб’єкта контролю та не врахував у якості усунення виявлених порушень та підстави для поновлення виробництва. Також суди не врахували, що зупиняють і іншу діяльність підприємства, у т.ч. пов’язану зі здійсненням заходів щодо запобігання забрудненню водних об’єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з території підприємства.
Отже, висновки Верховного Суду в цій справі є вкрай актуальними як для національних компаній, так і для потенційних інвесторів, які тепер можуть певною мірою розраховувати, що заходи реагування у разі виявлення порушень будуть застосовані з дотриманням принципу співмірності.
Право на полювання не є абсолютним і може бути обмежене
Одним з важливих кейсів щодо захисту навколишнього середовища стало рішення Верховного Суду у справі про заборону полювання на лося європейського.
Український мисливець звернувся до адміністративного суду, вважаючи, що профільні міністерства допустили дії та бездіяльність із вжиття заходів щодо заборони полювання на лося, а також стосовно непогодження лімітів використання мисливських тварин державного мисливського фонду в сезон полювання 2017–2019 рр. Суд першої інстанції позов задовольнив, однак за наслідками апеляційного перегляду справи у позові було відмовлено, тому позивач ініціював розгляд справи в суді касаційної інстанції.
Верховний Суд наголосив, що право на полювання не є абсолютним і може бути обмежене. Свої міркування він обґрунтував посиланням на приписи Закону «Про мисливське господарство та полювання», якими передбачено, що з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється, зокрема, полювання на заборонених для добування тварин. З урахуванням наведеного Суд вирішив, що заборона добування лося, яка є наслідком внесення його до Червоної книги, відповідає закону і прав позивача на полювання не порушує.
У цій справі, поза розумним сумнівом, доведено, що на даний час лось є «вразливою» твариною і у найближчому майбутньому може бути віднесений до категорії зникаючих, якщо діятимуть фактори, що негативно впливають на стан популяції.
Захист екологічних прав та інтересів України у рамках спору з ЄС
У 2015 р. Україна встановила 10-річну заборону на експорт лісу-кругляка,що стало наслідком виникнення спору з ЄС у рамках діючої Угоди про асоціацію. У рамках цього спору також досліджувалось питання правомірності встановлення Україною у 2005 р. заборони на експорт цінних та рідкісних порід дерев, до яких належать акація, берека, вишня, груша, горіх, каштан, тис ягідний, черешня, явір, ялівець.
На думку ЄС, Україна не довела, що заборона була необхідна для захисту життя чи здоров’я рослин, оскільки вона не надала жодних доказів, що вказують на загрозу популяції вказаних 10 видів. Мовляв, просте включення деяких з цих видів до Червоної книги України не є визначальним через відсутність будь-яких достовірних даних про їх існуючу популяцію. Натомість Україна стверджувала, що поєднання прикметників «цінний» та «рідкісний» застосовується до категорії деревних порід, які постійно згадуються в екологічній політиці України як види, що підлягають додатковій та спеціальній охороні. Наприклад, ст. 70 Лісового кодексу України завжди передбачала збереження «цінної та рідкісної деревини» під час заготівлі деревини. Кваліфікуючи 6 родів та 4 породи деревини, які підпадають під заборону, як «рідкісні та цінні», Україна вирішила підкреслити важливість цих порід, 5 з яких занесені до Червоної книги України для збереження та захисту лісових ресурсів і біорізноманіття, а отже, для захисту їх життя шляхом обмеження промислової експлуатації та експорту.
За результатами розгляду цього спору в грудні 2020 р. Арбітражна група винесла рішення, яким визнала, що заборона на експорт 2005 р. є виправданою відповідно до положень Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 р. як захід, «необхідний для захисту... життя рослин».
Висновки
Звісно, наведені кейси лише частково висвітлюють проблемні питання, які судова система намагається вирішити в юридичній площині. Насамперед, кожен громадянин та кожна компанія, а також сама держава мають усвідомлювати свою відповідальність перед наступними поколіннями за збереження довкілля. Разом з тим, дотримання принципів «забруднювач платить» і «невідворотності та пропорційності покарання» має попередити порушення екологічних прав громадян, а суди, у свою чергу, зможуть відновити такі права, коли це буде необхідно.