Проблеми екологічного оподаткування ніколи не були в центрі уваги вітчизняної податкової нормотворчості. Модель обкладення платежами діяльності, яка прямо експлуатує ті чи інші ресурси навколишнього природного середовища, по суті не змінювалася ще з кінця минулого століття. Суттєвої різниці між теперішнім екологічним податком (існує з 2011 р.) та колишнім збором за забруднення навколишнього природного середовища (існував з 90-х років до 2011 р.) навряд чи вдасться знайти.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Водночас ситуація з надходженнями від екологічного податку вкрай незадовільна. За даними Звіту про виконання Зведеного бюджету України за 2017 р., надходження від екологічного податку до бюджетів усіх рівнів склали 4,7 млрд грн. Це ніщо, навіть у структурі лише податкових надходжень (яких понад 800 млрд грн). Краща ситуація з рентною платою за використання природних ресурсів, але й там 45 млрд грн (з 51 млрд грн) надходжень забезпечує плата за видобування корисних копалин.
На сумну ситуацію з екологічним податком в Україні нещодавно вказала Рахункова Палата у Звіті про результати аудиту ефективності виконання повноважень органами державної влади в частині контролю за повнотою і своєчасністю надходження екологічного податку з викидів в атмосферне повітря та скидів у водні об'єкти.
Окрім низької фіскальної ефективності, на необхідність модернізації системи екологічного оподаткування наштовхують взяті Україною міжнародні зобов’язання. Так, відповідно до ст. 360-361 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, сторони розвивають та зміцнюють співпрацю з питань охорони навколишнього середовища і таким чином сприяють реалізації довгострокових цілей сталого розвитку та зеленої економіки. Співпраця здійснюється також у сфері екологічних зборів. Отже, вітчизняним інституціям, які відповідають за розвиток і реформування податкової системи, доцільно було б звернутися до європейського досвіду регулювання обов’язкових платежів, що пов’язані з навколишнім природним середовищем.
Насамперед, варто звернути увагу на той факт, що в Європі не існує єдиної уніфікованої системи таких платежів. Поняття «environmental tax» застосовується з метою збору статистики про надходження від таких платежів і трактується як податок, базою оподаткування якого є фізична одиниця, що має конкретний, доведений негативний вплив на навколишнє середовище. З огляду на зазначене, до екологічних податків у ЄС належать такі групи платежів:
- енергетичні податки – податки на енергетичні продукти, в тому числі на вугілля, нафтопродукти, газ, електроенергію, паливо тощо;
- транспортні податки – платежі за ввезення, експлуатацію, утилізацію транспортних засобів, з їх продажів та перепродажів;
- податки на забруднення навколишнього природного середовища – платежі за безпосередню емісію забруднювальних речовин у повітря, скиди у водні об’єкти, шумове забруднення;
- податки за користування природними ресурсами – за видобування корисних копалин, забір води тощо.
З цього переліку очевидно, що environmental tax в ЄС охоплює набагато ширше коло обов’язкових платежів, ніж поняття «екологічний податок» за нормами вітчизняного законодавства. Варто відзначити, що левову частку доходів генерують саме енергетичні та транспортні податки – близько 2/3 від усіх надходжень з платежів, пов’язаних з навколишнім природнім середовищем. Податки за користування ресурсами та забруднення в ЄС забезпечують набагато менше надходжень. Однак навіть за таких умов ці надходження в десятки та сотні разів перевищують доходи від аналогічних платежів в Україні, якщо рахувати у частках від загальної суми податкових надходжень.
Впровадження системи екологічних платежів у Європі наприкінці ХХ ст. відбувалося в межах так званих green tax reforms – структурних перебудов податкових систем з введенням в них екологічних платежів та одночасним зменшенням податкового навантаження на оплату праці. В результаті складалася ситуація win-win: через введення екологічних платежів стимулювалася охорона навколишнього природного середовища, а оподаткування доходів значно знижувалося.
Звісно, не можна говорити про необхідність повного перенесення досвіду країн ЄС у частині проведення зелених податкових реформ, однак певні аспекти було б доцільно враховувати. Так, у країнах Європи основною функцією екологічного оподаткування є регулювання діяльності економічних агентів, щоб їхня діяльність спричиняла менше навантаження на навколишнє природне середовище. В Україні вигідніше заплатити екологічний податок і далі здійснювати шкідливу діяльність, аніж екологізувати виробництво.
З огляду на зазначене, податок не виконує ні регулятивно-стимулюючу, ні фіскальну функцію (через мізерний рівень надходжень). Наприклад, ставка податку за викиди в атмосферне повітря встановлена на рівні 0,41 грн за тонну, тоді як у світі мінімальні розміри ставок починаються від 1 долара за тонну.
Окрім цього, чи не найбільше проб лем в Україні існує з адмініструванням та контролем за сплатою екологічного податку. Приміром, зовсім не врегульовано порядок взаємодії між органами фіскальної служби та екологічної інспекції. Задля виправлення ситуації необхідно систематизувати досвід європейських країн та адаптувати його для впровадження в українських реаліях.