Регулювання державно-приватного партнерства в Україні (далі – «ДПП») здійснюється на підставі законодавчих актів, які включають спеціальний закон «Про державно-приватне партнерство» діє з 2010 року, зміни до якого були запроваджені на початку 2016 року, а також відповідних положень Цивільного та Господарського кодексів, Законів «Про концесії», «Про інвестиційну діяльність», «Про угоди про розподіл продукції», «Про концесії на будівництво і експлуатацію автомобільних доріг», «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності». Також затверджені Постанови Кабінету міністрів, якими впроваджено механізми надання державної підтримки заходам ДПП, процедуру проведення конкурсу для визначення приватного партнера, порядок виявлення ризиків здійснення ДПП та обміну відповідною інформацією, значна кількість положень центральних органів виконавчої влади, рішень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
ДПП визначається як система відносин між державним та приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об'єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород між ними, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у створенні нових та/або реконструкції існуючих об'єктів та в експлуатації таких об'єктів. Концептуальною ідеєю покладеною в основу закону було створення взаємодії держави з приватними партнерами на договірній основі через більш ефективне використання державного майна, залучення інвестицій в економіку України, модернізацію промислової та соціальної інфраструктури, підвищення якості товарів, робіт та послуг.
З огляду на стан об’єктів які належать до державної та комунальної власності, а також якість управління вказаними об’єктами, залучення приватного капіталу та менеджменту дійсно виглядає перспективним способом для підвищення якості надаваних населенню послуг, віднесених до компетенції держави та втілення в життя великих інфраструктурних проектів, які не змогли б бути реалізовані в найближчому досяжному майбутньому виключно державними ресурсами. При цьому наявність кризових явищ в економіці країни, які спостерігались у час прийняття закону і не подолані досі, повинна була сприяти широкому застосуванню інструментів ДПП та використанню приватними комерційними підприємствами наданих законом можливостей для співробітництва з державою.
На практиці на сьогоднішній день, за експертними оцінками, висловленими в ході Київського інвестиційного форуму, який було проведено в листопаді 2016 року, проекти ДПП не набули «популярності» серед українських підприємців та іноземних інвесторів з огляду на значні перепони в їх реалізації, відсутність суттєвих податкових або митних пільг для приватного партнера, недостатні заходи з забезпечення захищеності інвестицій з боку держави та інші чинники.
Зокрема, у відповідності до чинного порядку проведення конкурсу для визначення приватного партнера, до укладення договору в рамках ДПП приватному партнерові потрібно пройти складну процедуру відбору, тільки після завершення якої держава розглядатиме можливість укладання договору. Також ускладнення існують в процесі отримання приватним партнером погоджень та дозволів, необхідних для виконання договірних зобов’язань, хоча останнім часом державою здійснено деякі кроки в напрямку дерегуляції в цій сфері. Негативним фактором, що сприяє невпевненості в виконанні державним партнером своїх зобов’язань є діюче регулювання та практика розгляду спорів з державними органами, а також стан судової системи в Україні.
Невирішені питання утвердження верховенства права, низька довіра до представників органів влади та управління (задекларовані статки яких дозволяють їм самостійно вкладати кошти в розвиток інфраструктури) та складності в процесі подолання корупції також не сприяють використання потенціалу ДПП в Україні та ефективному залученню інвесторів, в тому числі іноземних, у відповідні проекти.
В той же час, досвід іноземних країн у співпраці держави і приватного бізнесу показує дещо інші результати. За інформацією Національного інституту стратегічних досліджень в окремих країнах сфери застосування ДПП є значно ширшими, та включають сектори економіки, в яких взаємодія держави з приватними партнерами може виявитись найбільш успішною і доцільною. Зокрема, спектр об'єктів, збудованих у рамках концесійних угод, що є однією із форм ДПП, надзвичайно широкий: від грандіозного проекту століття «Євротунель» вартістю 15 млрд дол. США до контрактів муніципальних органів влади у сфері дозвілля і відпочинку вартістю в декілька тисяч доларів. Більше всього концесійних проектів реалізується у сферах водопостачання і каналізації, газового і електро-енергетичного господарства, автодоріг та залізниць, міського будівництва, лісового господарства, розробки надр. Загалом, впродовж 20 років в Європейському Союзі було укладено більше 1300 угод з ДПП загальною вартістю капіталу, що перевищує 250 млрд євро. За даними EPEC (European PPP Expertise Centre), станом на вересень 2010 р. з початку року укладено 67 угод за проектами ДПП із загальними обсягами фінансування в 13,9 млрд євро.
Прикладом ефективного проекту ДПП може бути також розширення і модернізація міжнародного аеропорту в Варшаві. Більше 85% пасажирів міжнародних авіарейсів користувалися саме варшавським аеропортом, що вимагало у відносно короткі терміни забезпечити збільшення пасажирського та вантажного обороту аеропорту майже вдвічі. Без залучення приватного капіталу і ноу-хау реалізувати такий проект було б неможливо. За результатами відкритого європейського конкурсу в якості приватного партнера проекту виступила німецька фірма "Хохтіф АГ", яка розробила спеціальну модель фінансування ДПП для аеропортів країн Центральної та Східної Європи. Був сформований консорціум, в який на правах партнерів увійшли малі і середні підприємства Польщі та Німеччини. Приватне фінансування забезпечував консорціум банків, очолюваний АТ "Сітібанк". Одержувачем кредитів і державним партнером проекту виступало агентство "Польські аеропорти PPL". Вартість проекту склала 153,4 млн євро, до 80% його фінансування було покладено на приватних партнерів. Успішне завершення робіт сприяло тому, що в подальшому генеральний підрядник взяв участь в проектах реконструкції на принципах державно-приватного партнерства аеропортів міст Дюссельдорфа, Гамбурга і Сіднея.
Отже, врахувавши іноземний досвід та покращивши існуючі правові норми, а також створивши передумови для зміцнення довіри до держави, можна добитись прогресу в такому важливому питанні як підтримка ДПП в Україні та досягти оптимізації виконання державою зобов’язань перед населенням.
Для розширення практики ефективного управління об’єктами державної власності в сучасних умовах та залучення приватного бізнесу до цього процесу необхідна консолідація зусиль органів влади та управління, відмова від застарілих підходів до виконання регуляторних функцій та дієве сприяння державно-приватному партнерству на всіх його етапах.