18 серпня 2021, 14:48

Чому ДПП в Україні так і не стало двигуном заміни кредитів інвестиціями

Опубліковано в №15 (745)

Семен Ханін
Семен Ханін «АМБЕР, ЮК» керуючий партнер

Слід почати з того, що в Україні 1 липня 2010 р. прийнятий і діє Закон № 2404-VI «Про державно-приватне партнерство». Він визначає, що ДПП (не плутати з департаментом патрульної поліції) — це співпраця між державою, ... і юридичними особами. Закон також визначає, що всі інвестиції, які відповідають принципам ДПП, відбуваються тільки на підставі цього Закону. А у його ст. 4 наводиться виключний перелік сфер, у яких ДПП може бути реалізоване.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


З букви закону випливає, що ДПП — це партнерство між приватним інвестором і державою, аналогічно, як раніше укладалися партнерства між приватними підприємцями, наприклад, шляхом написання установчих документів ТОВ. Таким чином держава отримує можливість безпосередньо вступати у партнерство з приватними компаніями, наприклад, для реконструкції газотранспортної системи, розділяти ризики і витрати, а в майбутньому прибутки і дивіденди. Приватна компанія отримує доступ до сфер, раніше доступних тільки державі, а держава — можливість замінити позики інвестиціями, тобто згодом не платити відсотки і не повертати основну суму боргу, а надати інвестору право на належну йому частку прибутку.

За інформацією Міністерства економіки України, «за даними центральних та місцевих органів виконавчої влади, в Україні станом на 01.01.2021 р. на умовах ДПП укладено 192 договори, з яких реалізуються 39 (29 концесійних, 6 договорів про спільну діяльність, 4 — інші договори), а 153 договори не реалізуються (118 не виконуються, 35 розірвані/закінчився строк дії)».

З відомих проєктів можна згадати передачу в концесію на 35 років Миколаївського морського порту «Ольвія», де приватний партнер зобов’язався інвестувати 3,4 млрд грн у його розвиток. Також з ініціативи Міністерства інфраструктури на умовах ДПП був переданий у концесію Херсонський морський порт. Але в цілому 39 договорів з 2010 р. — результат більш ніж смішний. Скажімо, Туреччина за рахунок ДПП з 2001 р. збільшила ВВП у 4 рази. Станом на 2017 р. цією країною було залучено $131,4 млрд інвестицій у 221 проєкт ДПП. Кому пощастило бути в Стамбулі вже в новому аеропорту, той на власні очі міг побачити плоди державно-приватного партнерства. В Європі тільки за 2017 р. у проєкти ДПП було залучено 14,4 млрд євро.

Ми ж рухаємося приблизно так: «У 2013 р. Новофедорівська сільська рада Голопристанського району Херсонської області вирішила віддати у концесію пляж у селі Залізний порт, однак у процесі передачі орган місцевого самоврядування припустився численних юридичних помилок: безпідставно уповноважив на укладення договору комунальне підприємство, порушив вимоги щодо об’єкта концесії, допустив недоотримання концесійних платежів бюджетом (на порушення чинного законодавства, договором передбачалося надходження концесійних платежів на рахунок комунального підприємства) тощо. Наслідком таких порушень стало те, що прокуратура області у судовому порядку домоглася визнання договору недійсним на майбутнє та повернула пляж сільській раді».

Якщо відкинути дрібні негаразди, слід все ж розібратися, чому ДПП в Україні так і не стало двигуном заміни кредитів інвестиціями. Причому слід сказати, що обсяг ОВДП, що перебувають на сьогодні в обігу, за даними Міністерства фінансів України, складає приблизно $37 млрд, з яких 4 млрд — нерезиденти, 2,5 млрд — юридичні та фізичні особи України, а решта 30,5 млрд — НБУ і банки України, що, по суті, є тільки НБУ (за рахунок рефінансування НБУ банків у приблизно такому самому обсязі). Тобто в Україну не тільки не інвестують, але й не кредитують. МВФ не беремо до уваги, адже він своїми кредитами вирішує швидше політичні завдання, ніж економічні.

Міністерство фінансів, котре благословило приховану емісію, інфляцію поки що успішно контролює. Правда, на мій погляд, за рахунок наднизької купівельної спроможності, що згубно впливає на економіку в цілому. Для зручності ДПП і кредитування можемо віднести до одного терміну — інвестиції. В Україну системно і давно не інвестують. І це — незважаючи на величезну територію, населення, географічне розташування, природні багатства тощо. А якщо інвестор в епоху негативних ставок не поспішає відправляти гроші у нашу країну, значить, ризики значно перевершують можливі бариші.

Для більш суворої моделі застосуємо тут коефіцієнт Шарпа — показник ефективності інвестиційного портфеля (активу), який обчислюється як відношення середньої премії за ризик до середнього відхилення портфеля. Цей коефіцієнт, просто кажучи, рахує не прибутковість, а прибутковість з поправкою на ризик. І якщо він менший 1, ризик від вкладень перевищує плановані прибутки. А інвестори люблять рахувати. Без деталізації для оцінки ризику можна використовувати рейтинги міжнародних рейтингових агентств. Скажімо, Moody's для України ставить B3, а для Туреччини — В2. При цьому за шкалою Moody's інвестиційні рейтинги закінчуються на Ваа3, далі йдуть сміттєві Ва1, Ва2, Ва3, В1, В2, В3, Саа1 (з якого недавно піднялася Україна) і т.д.

При, здавалося б, невеликому розриві в один щабель нам його рішуче не вистачає. Наведу приклади країн з рейтингом В3 і В2. В3: Україна, Сальвадор, Гана, Монголія, Нікарагуа, Нігер, Пакистан. В2: Туреччина, Єгипет, Ямайка, Киргизстан, Танзанія. До країн з рейтингом Ваа3 (найнижчим з інвестиційних, але на 6 позицій вище за Україну) належать Угорщина, Індія, Італія, Казахстан, Португалія, Румунія.

Про Казахстан. Він на сьогодні має найбільшу економіку в Середній Азії, генеруючи 60% ВВП регіону. За оцінками Світового банку, на 2019 р. ця країна займала 42-е місце в рейтингу країн по ВВП (ПКС), 54-е — по ВВП (номінал) і 72-е — по ВВП (номінал) на душу населення. Казахстан був першою колишньою радянською республікою, яка погасила увесь свій борг перед Міжнародним валютним фондом на 7 років раніше строку. Він посідав третє місце після Китаю та Катару серед 25 найбільш динамічних економік першого десятиліття XXI століття. Вступив до Світової організації торгівлі у 2015 р.

І ще пару слів з приводу Казахстану і України. Згідно міжнародних зіставлень, Україна до країн з високими доходами ніколи не належала. Разом з тим, напередодні здобуття незалежності це була міцна економіка, яка входила, за класифікацією Світового банку, у вищу підгрупу країн з середніми доходами. Так, якщо у 1990 р. середньодушові доходи у ній становили $1297, то в Україні — $1570. Причому ще у 1989-у вона перебувала у тридцятці найбільших економік світу, як, наприклад, Ірландія сьогодні. У 1990 р. ВВП України ($81,5 млрд у поточних цінах) перевершував сумарний ВВП Чехії (40,5 млрд) і Румунії (39 млрд), а також обсяги виробництва Польщі (66 млрд), Ізраїлю (59 млрд) або, наприклад, Малайзії (44 млрд), не кажучи вже про Чилі ($33,1 млрд).

У Казахстані в період з 1991 по 1995 р. спостерігався економічний спад. Економіка країни перебувала в умовах високої інфляції, незбалансованості доходів і витрат бюджетної системи, стійкого бюджетного дефіциту, підвищення цін на енергоносії, неконтрольованого монополізму виробників. М’яка грошово-кредитна політика плюс лібералізація цін, за якої з’явилося прагнення до підвищення цін до рівня світових, призвели до гіперінфляції, яка у 1992 р. перевищила 2500%. Країна у таких умовах потребувала вироблення жорсткої фінансової та грошово-кредитної політики, а також введення власної національної валюти. 15 листопада 1993 р. указом глави держави Н. А. Назарбаєва була введена національна валюта — тенге. Період її введення характеризувався обвальним спадом виробництва і галопуючою інфляцією. У 1993 р. середньомісячний темп інфляції склав 30,1%, спад реального ВВП — 9,2%.

У таких умовах уряд і Національний банк Казахстану визначили як першочергові завдання поступове зниження інфляції і одночасне стримування спаду виробництва. У 1995 р. в економіці країни відбулося уповільнення темпів економічного спаду і значне зниження рівня інфляції, що було досягнуто за допомогою інструментів грошово-кредитної політики. Вжиті заходи дозволили приборкати гіперінфляцію: рівень інфляції знизився з 2265% у 1993 р. до 60% у 1995. І як виглядає ситуація на день сьогоднішній!

А значить, шлях у нас один — тільки вперед, до підвищення рейтингу і довіри. Без цих складових розраховувати на приплив інвестицій не доводиться. На жаль, прийняті сьогодні владою України заходи, на мій погляд, більше спрямовані на спробу ще трішки видавити сік з вичавленого лимона. Сліпе копіювання нібито західних підходів дає зворотний результат. Скажімо, запланований обмін податковою інформацією. Коли громадянин США розуміє, що його компанії і рахунки більше не секрет для податкової служби США, він, швидше за все, перенесе бізнес у США, а не змінюватиме центр життєвих інтересів на Кіпр. Якщо ж мова йде про Україну, в аналогічному випадку ми можемо швидше підштовхнути великий бізнес до переїзду в Республіку Кіпр. Саме тому нам необхідне не сліпе копіювання, а свій шлях.

І довіра є ключовим словом на цьому шляху. Скажімо, зараз Україна знаходиться на етапі так званої добровільної податкової амністії. Досить велика кількість юристів налаштовані до цього процесу вельми скептично, адже досвід невиконання домовленостей (наприклад, амністії тих, хто працював з «майданчиками Януковича») у всіх ще свіжий. І тут НБУ публікує свою постанову № 83 від 5 серпня 2021 р. «Про затвердження Положення про порядок відкриття та ведення поточних рахунків зі спеціальним режимом використання в національній та іноземних валютах, банківських металах для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування». Кілька цитат з цієї постанови:

«4. Банк до відкриття спеціального рахунку та внесення коштів у готівковій формі в національній та іноземних валютах, банківських металів з фізичною поставкою здійснює:

1) належну перевірку декларанта відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та нормативно-правового акта Національного банку з питань фінансового моніторингу (далі — законодавство з питань фінансового моніторингу).

5. Банк уживає заходів щодо встановлення джерел походження коштів у національній та іноземних валютах, банківських металів у випадках, передбачених законодавством з питань фінансового моніторингу, після зарахування їх на спеціальний рахунок декларанта. Банк за результатами здійснення таких заходів уживає дій з урахуванням положень законодавства з питань фінансового моніторингу».

А ось цитата з анкети, що заповнюється при відкритті рахунку для добровільного декларування: «14. Джерела походження (одержання, набуття) активів, що декларуються, у т.ч.:

1) активи, отримані від ведення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності;

2) активи, отримані у вигляді неоподатковуваних доходів;

3) активи, отримані у вигляді подарунків;

4) інші джерела походження (одержання, набуття) активів, що декларуються (зазначити, які саме)».

І ще: «Підписуючи цю заяву, декларант повідомляє, що об’єкт декларування не належить до активів фізичної особи, одержаних (набутих) декларантом унаслідок вчинення діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, крім кримінальних правопорушень або інших порушень законодавства, пов’язаних із:

1) ухиленням від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів);

2) ухиленням від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

3) порушеннями у сфері валютного законодавства;

4) порушеннями у сфері захисту економічної конкуренції в частині порушення, передбаченого у п. 12 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Загальний сенс цих цитат у тому, що банк, а потім правоохоронні органи будуть просто зобов’язані розібратися у джерелах походження добровільно декларованих активів, переконатися в тому, що дії декларанта містять, наприклад, тільки ознаки кримінального злочину за ст. 212, а не, скажімо, ст. 209. А як це можливо? Єдиний спосіб — добровільно заявити про конкретний податковий злочин з переліком дат, сум, контрагентів тощо, а найголовніше — про точну суму несплати в бюджет і спосіб виведення в готівку.

Тобто Закон і прийнята на його основі постанова НБУ показують усю хиткість добровільного декларування навіть тим, хто зовсім не юрист. А юристам і поготів. Бути заручником нашої правоохоронної машини навряд чи хтось захоче. А значить, силовим шляхом залучити мільярди інвестицій — утопія. Ще рік надій, а в результаті — чергове фіаско.

Дуже хотілося б, щоб розум узяв гору. Складно говорити про валютну лібералізацію, коли неможливо перевести за кордон $3000 без безлічі документів. І коли ті самі $3000 одна фізособа України не може перевести іншій.

Складно говорити про відсутність тиску на бізнес, коли на 1 млн підприємств припадає понад 100 тис. обшуків на рік. Коли головою БЕБ так хочеться стати, що колишній міністр фінансів-здобувач цієї посади б’є в око колишньому міністру економіки-голові комісії. Це бачать наші підприємці, іноземні компанії і рейтингові агентства.

На закінчення хочу сказати тільки одне: без грошей, інвестицій, кредитів, ДПП нашій економіці з колін не піднятися. Силовий шлях, обраний зараз, лише ще більше сприяє відтоку капіталів і робочої сили. Виходом могли б стати зміна державної доктрини у бік повної валютної лібералізації, гарантування державою всієї суми вкладів по банківській системі України, на порядок скорочення силового апарату. Інакше замість так бажаної Європи ми побудуємо ще одну Аргентину.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати