«Як можна, ще не одружившись з коханою людиною, думати, що цей шлюб невдалий і передбачати розлучення? Це ж може образити почуття партнера недовірою», – іноді може почути адвокат від клієнта після пропозиції останньому розглянути можливість укладення шлюбного договору.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
І така реакція на термін «шлюбний контракт», мабуть, характерна для переважної більшості громадян не лише України, а й усього пострадянського простору, хоча для західної людини укладання шлюбного контракту – така ж звичайна річ, як і, наприклад, оформлення заповіту.
Це пов’язано з тим, що за часів СРСР не існувало такого правового інституту, як шлюбний договір чи шлюбний контракт. Усі відносини між подружжям, у тому числі й майнові, регулювалися законодавством, метою якого було закріплення сімейних стосунків у зразкових комуністичних сім’ях. А відтак і майно, нажите подружжям, могло бути виключно спільним і розподілялося у випадку розлучення зазвичай порівну.
Сама думка, що, беручи шлюб, можна заздалегідь передбачати можливе розлучення і (що ще гірше) думати про те, як тоді ділити спільне майно, могла бути сприйнята на той час як щось таке, що виходить за межі прийнятного і, можливо, навіть могла б викликати обурення з боку тодішнього суспільства.