Момент набрання судовим рішенням законної сили – важливе питання, з яким, передусім пов’язується настання певних правових наслідків для сторін у справі. Втім, якщо щодо рішення суду не виникає сумнівів, з якої саме дати воно набирає законної сили з огляду на відповідні положення ЦПК України, то щодо ухвали суду такої однозначності зазначений процесуальний закон не встановлює.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Частина 1 ст. 208 ЦПК України передбачає, що і рішення і ухвала суду є видами судових рішень. Водночас, незважаючи на те, що обидва процесуальні документи фактично є лише формами судового акта, який приймає суд за наслідкам вирішення певного питання, процесуальний закон визначає порядок набрання законної сили лише рішенням суду, залишаючи неврегульованим питання набрання законної сили ухвалою.
Так, відповідно до ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Ймовірно, відсутність такого положення у ЦПК України щодо ухвали суду обумовлена тим, що це судове рішення, як правило, є проміжним актом суду, що регулює процедурні аспекти судового розгляду, пов’язані із рухом справи. Водночас така його природа жодним чином не виключає необхідність врегулювати питання набрання цим судовим актом законної сили.
Більше того, в окремих випадках розгляд справи закінчується саме постановленням ухвали, а не ухваленням рішення. Наприклад, вирішення спору у справі на взаємних поступках сторін відбувається шляхом постановлення судом ухвали про визнання укладеної сторонами мирової угоди, яка є кінцевим процесуальним судовим документом у справі, оскільки одночасно із визнанням мирової угоди суд цією ухвалою закриває провадження.
Крім того, питання, пов’язані із роз’ясненням рішення суду та внесенням виправлень у рішення, також вирішуються ухвалою суду, яка по-суті з моменту набрання нею законної сили (а такий момент, як вже зазначалося, законодавчо не визначений) стає частиною зазначеного рішення. Окремі важливі питання примусового виконання рішення суду на етапі виконавчого провадження так само вирішуються шляхом постановлення відповідної ухвали судом, який ухвалив рішення, щодо якого здійснюється виконавче провадження (наприклад, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поворот виконання рішення тощо).
За таких обставин відсутність у ЦПК положень, які б чітко визначали, яким чином та коли ухвала суду набирає законної сили, суттєво ускладнює фактичне виконання цього судового рішення (за винятком ситуації, коли сам суд зазначив у тексті ухвалі, що це судове рішення набрало законної сили). Як правило, зазначене має місце тоді, коли ухвалою суду задоволено клопотання про забезпечення позову, і ця ухвала є виконавчим документом (оскільки згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» дата набрання законної сили рішенням є одним із обов’язкових елементів виконавчого документа, а відповідно до ч. 3 ст. 210 ЦПК України, якщо ухвала суду має силу виконавчого документа, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог зазначеного Закону). Проте навіть у такій ситуації незрозуміло, яким чином суд визначає момент, з якого відповідна ухвала набирає законної сили.
Варто зазначити, що вказана непевність щодо набрання законної сили ухвалою суду може бути лише у цивільному процесі. В адміністративному та господарському процесах питання набрання законної сили ухвалою суду більш-менш врегульоване.
Так, згідно з ч. 1 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Більше того, ч. 4 зазначеної статті передбачає, що якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Дещо інший підхід застосовується у господарському процесі. Хоча ГПК України так само як і ЦПК України, не містить окремої норми, яка б регулювала порядок набрання законної сили ухвалою господарського суду, Вищий господарський суд України у п. 12 постанови Пленуму від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» зазначив, що ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом.
Отже, незважаючи на відсутність єдиного підходу до правового регулювання питання набрання законної сили ухвалою суду (що, безумовно, є суттєвим недоліком процесуального законодавства України), норми КАС України та положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» все-таки дають змогу визначити момент набрання законної сили цим судовим рішенням в адміністративних та господарських справах, на відміну від ЦПК України, який це питання взагалі не регулює.
Очевидно, що зазначені різні підходи щодо визначення порядку набрання законної сили ухвалою суду мають бути уніфіковані, а до процесуальних кодексів слід внести відповідні зміни і доповнення.
Логічним є врегулювати це питання так, щоб ухвали суду, якими закінчується розгляд справи чи вирішується питання по суті заявлених до суду вимог (наприклад, ухвали про визнання мирової угоди, закриття провадження у справі, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі тощо) набирали законної сили в порядку, передбаченому для рішення суду, тобто після спливу строку для апеляційного оскарження такої ухвали чи після закінчення апеляційного перегляду, а процедурні ухвали суду (наприклад, ухвали про відкладення розгляду справи, витребування доказів, залучення третіх осіб і т.д.) – в день їх постановлення судом.