Репродуктологія в Україні стрімко розвивається згідно зі світовими стандартами, і перед юридичною наукою постає низка питань щодо правового регулювання зачатої, але ще не народженої дитини (насцитуруса). Питання сурогатного материнства в Україні можна назвати наболілим, оскільки досі процедура штучного запліднення не була законодавчо врегульована, новоспечені батьки всі ці роки стикались із проблемою оформлення батьківства, а це впливає на виникнення права спадкування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Якщо сурогатна мати – громадянка України, а ембріон є генетичним матеріалом іноземних громадян?
На сьогодні це питання регулюється Сімейним кодексом України (далі – СК України). У ст. 123 СК України передбачено порядок визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка.
У ч. 2 ст. 123 СК України у разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини, є подружжя. Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя. Сурогатне материнство в Україні має бути більш чітко регламентованим, основним має бути врахування інтересів дитини, а не будь-кого іншого.
Відсутність у законодавстві положень, що прямо закріплюють статус насцитуруса як суб’єкта цивільного права, не є перешкодою для захисту його спадкового права.
Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) містить норми, які захищають права ненародженої дитини. П. 1 ст. 25 ЦК України зазначає: «Здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи». Даючи поняття фізичної особи, у ст. 24 ЦК України законодавець зазначає: «Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою». Під «фізичною особою» слід розуміти людину як учасника цивільних відносин. Це означає, що будь-яка людина, незалежно від її статі, віку, стану здоров’я, громадянства, може бути наділена правовим статусом фізичної особи та бути учасником відповідних суспільних відносин. Під поняттям «правоздатність» цивільне законодавство розуміє здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки. За своєю юридичною природою правоздатність є суб’єктивним цивільним правом. Його відмінність від інших суб’єктивних цивільних прав полягає у таких особливостях: по-перше, правоздатність – це лише загальна здатність фізичної особи бути носієм цивільних прав та обов’язків. Але п. 2 ст. 25 ЦК України уточнює, що «Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини». Під поняттям «народження» слід розуміти момент повного відділення живонародженого плоду від організму матері. При цьому, незважаючи на те, що, окрім вказаних умов, ще одним медичним показником народження є життєздатність плоду, коментована ст. 25 ЦК такої умови не визначає. А з цього випливає, що коли живонароджений плід був повністю відділений від організму матері та хоча б декілька хвилин мав ознаки життя, то він повинен вважатися правоздатним і набути усю сукупність можливих цивільних прав, зокрема спадкових. Завкафедрою ембріології МДУ В.О. Голіченков зазначає: зигота – це вже новий організм на стадії однієї клітини.