30 квітня 2013, 13:02

Особливості спадкування зачатої, але ще не народженої дитини

Правосуб’єктність насцитуруса: проблематика вітчизняного права

Опубліковано в №18 (360)

Олег Гречаний

Обережність законодавців цілком зрозуміла

Олег Гречаний «LeoPartners, ЮК» Старший юрисконсульт

«Законодавство повинно бути голосом розуму, а суддя – голосом Закону.»


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Піфагор Самоський

Право на життя є природним правом людини, яке не може бути обмежене будь-якими нормативно-правовими актами. Це невід’ємне, найголовніше право, що має абсолютну цінність світової цивілізації, є основою всіх інших прав та задекларовано найвищою правовою нормою для суспільства, а в разі його втрати всі інші права втрачають свій сенс і значення.

Відповідно до статті 27 Конституції України кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Отже, у статті 27  закріплене положення про те, що життя є найціннішим із благ людини. Разом з тим, у Конституції України не вказано, з якого моменту вважати право на життя набутим.

Але разом із законодавчим закріпленням цього права відсутнє закріплення моменту виникнення цього права, що потребує наукового обґрунтування і вирішення питання, чи володіє цим правом ще не народжена дитина.

Обережність законодавців у точному визначенні відповіді на це питання та закріпленні його законодавчо зрозуміла. Адже питання є настільки неоднозначним та складним, що навіть міжнародно-правові акти у цій частині не зовсім конкретні. Так, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує наступне: «Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя…». У ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Загальної декларації прав людини тільки  закріплюється принцип: «Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності». У зв’язку з відсутністю в тексті зазначених актів прямої вказівки на момент початку володіння правами, деякі вчені-юристи схиляються до думки, що вищевказаними документами визнається правосуб’єктність тільки вже народженої людини. На думку цих же вчених, ембріон не є людиною в правовому сенсі слова: обов’язкових положень про право ембріона на визнання його правосуб’єктності не закріплюється.

Щоб читати далі, передплатіть доступ
0
0