Уже понад 385 днів триває збройна агресія російської федерації проти України. За цей час кожен без винятку відчув на собі негативні наслідки, спричинені таким руйнівним явищем як війна.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Безперечно, емоційно та морально найболючішими є людські трагедії та, на жаль, жодних компенсацій від агресора буде недостатньо, щоб залікувати ці рани, втім збитки, завдані економіці країни, безумовно повинні та будуть погашені за рахунок загарбника.
Не треба бути фінансовим аналітиком, щоб спрогнозувати – після перемоги України, світ загалом та нашу країну особливо, очікує фінансова криза, в порівнянні з якою криза 2008 року виглядатиме дитячою виставою.
Ні для кого не секрет, що саме успішний бізнес, який приносить прогнозований та стабільний прибуток, є тією рушійною силою, що дозволить мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи та зрештою подолати її.
Українському бізнесу за час війни доводилось тримати удар таких викликів як зупинка господарської діяльності, релокація потужностей, переміщення співробітників, руйнування налагодженої логістики, зміна напрямку діяльності, знищення активів підприємств, неможливість виконання зобов’язань, неможливість проведення розрахунків тощо.
Необхідно визнати, що не весь бізнес переживе такі фінансові потрясіння, тому створення умов, які дозволять українським підприємствам подолати дефолт та зберегти виробничий потенціал країни – є одним із першочергових завдань.
Досягнення такої цілі потребує комплексного підходу і судова процедура фінансового оздоровлення потенційно може стати однією з вагомих складових такого комплексу.
Для оцінки, як же процедура банкрутства здатна допомогти зберегти бізнес та, у разі необхідності, отримати кошти від агресора для погашення кредиторської заборгованості варто пригадати які процедури застосовуються до боржника-юридичної особи в межах процедури банкрутства та їх основні характеристики:
● розпорядження майном боржника:
- розпочинається в момент відкриття провадження у справі про банкрутство;
- нерозривно пов’язана з накладенням мораторію на задоволення вимог кредиторів;
- триває 170 днів протягом яких не зупиняється господарська діяльність;
- передбачає можливість захисту прав кредиторів шляхом вжиття заходів забезпечення вимог, відсторонення керівника, заборону на вчинення правочинів або майнових дій без попередньої згоди арбітражного керуючого;
- надає можливість виявлення кредиторів або інших осіб, які бажають прийняти участь у санації;
● санація боржника:
- початок процедури нерозривно пов’язано зі схваленням плану санації;
- повноваження виконавчого органу боржника переходять до керуючого санацією;
- процедура переслідує одночасно дві мети – відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог кредиторів. Для цього використовується значний обсяг інструментів, починаючи від розстрочення, відстрочення або навіть прощення боргів та закінчуючи продажем активів;
- інвестори боржника можуть набувати статусу учасника справи про банкрутство;
● ліквідація боржника:
- припиняє господарську діяльність юридичної особи-боржника;
- зупиняє нарахування додаткових зобов’язань та обов’язкових платежів;
- спрямована на максимальне задоволення вимог кредиторів для чого передбачається обов’язок ліквідатора на здійснення всієї повноти необхідних для цього дій та реалізації усього майна та активів боржника;
- передбачає можливість застосування субсидіарної та солідарної відповідальності.
Провідну роль у названих процедурах банкрутства відіграє арбітражний керуючий, який в залежності від процедури виконує функції розпорядника майном, керуючого санацією або ліквідатора відповідно.
До обов’язків арбітражного керуючого, як керуючого санацією так як і ліквідатора, належить здійснення заходів щодо стягнення на користь боржника дебіторської заборгованості (ч. 6 ст. 50 та ч.1 ст. 61 КУзПБ).
У такому контексті потрібно відмітити, що відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Формуючи облікову політику, необхідно чітко класифікувати дебіторську заборгованість на підприємстві з метою її поточного обліку та правильної оцінки в обліку та фінансовій звітності. Найпростішим є поділ дебіторської заборгованості за термінами її погашення. Водночас виділяють поточну (короткострокову) і довгострокову дебіторську заборгованість.
Поточна дебіторська заборгованість – це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Довгостроковою дебіторською заборгованістю визнається сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.
У балансі підприємства поточна та довгострокова дебіторські заборгованості представлена статтями І та ІІ розділу активу балансу «Оборотні активи» та «Необоротні активи» відповідно, які у балансі підприємства представлені такими статтями:
- короткострокові векселі одержані;
- дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги;
- дебіторська заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків);
- заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду;
- довгострокові векселі
- інша поточна дебіторська заборгованість (з підзвітними особами, за претензіями, за відшкодуванням завданих збитків тощо).
Отже, враховуючи принцип безсумнівної повноти дій арбітражного керуючого, спрямованих на максимальне задоволення вимог кредиторів, у разі якщо провадження у справі про банкрутство відкрито щодо юридичної особи-боржника, який зазнав збитків внаслідок військової агресії російської федерації проти України, то вчинення дій, спрямованих на стягнення цих збитків на користь боржника, є обов’язком арбітражного керуючого.
Саме тут і починаються труднощі. Процедура банкрутства не є простим процесом та в залежності від конкретних обставин може бути ускладнена різними чинниками, а труднощі у складі і так не простого процесу, передбачають необхідність для всіх учасників справи про банкрутство відкласти в сторону суперечності між собою та консолідувати зусилля для стягнення збитків з винуватця. Наслідком буде як справедливе покарання агресора, так і досягнення основних цілей процедури банкрутства.
В юридичній спільноті України ведуться запеклі суперечки та розробки стратегій, за якими «приватний позивач» матиме змогу ефективно отримати відшкодування від агресора.
Імплементуючи ці стратегії у процедуру банкрутства, вкрай важливим є прогноз необхідного часу та витрат, строку та можливості їх реалізації. Одразу необхідно відмітити, що в будь-якому випадку процес не буде простим та швидким, але щонайменше створить передумови для того, щоб на юридичному полі бою український бізнес (як в особі кредиторів так і в особі боржників) не залишився сам на сам із країною-агресором, а отримав сприяння з боку українських і міжнародних фахівців у галузі права та усіх трьох (судової, законодавчої та виконавчої) гілок влади.
Найбільш життєздатними та реальними стратегіями з урахуванням особливостей процедури банкрутства видаються наступні.
Стратегія, пов’язана з використанням національних інструментів.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Також постановою Верховного Суду від 14.04.2022 року по справі №308/9708/19 встановлено, що суди у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії можуть ігнорувати судовий імунітет російської федерації і здійснювати розгляд відповідних позовних вимог.
Водночас з 24.02.2022 надсилання повідомлень і листів на адресу російської федерації через посольство неможливе з огляду на розірвання дипломатичних відносин. Тому цілком закономірним вбачається здійснення викликів і повідомлень агресора у такій категорії спорів шляхом розміщення публікацій в спеціалізованих виданнях та/або на вебсайті суду.
Безперечно така позиція Верховного Суду є прогресивною, але стосується вона виключно вузького кола справ – щодо відшкодування шкоди завданої фізичній особі в результаті збройної агресії.
Тож для застосування такої стратегії у межах справи про банкрутство спочатку необхідно, щоб аналогічний висновок щодо застосування норм права було викладено Верховним Судом у межах господарського судочинства.
Із явних переваг такої стратегії необхідно відмітити швидкість розгляду спору та процесуальну кореляцію, адже спори стороною у яких є боржник повинні розглядатись господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Із недоліків – реальність практичного виконання. російська федерація неодноразово демонструвала зневагу до міжнародних договорів та своїх обов’язків, що вже казати про її виконання потенційного обов’язку сплатити кошти на виконання рішення українського суду.
У питанні реальності виконання рішень може допомогти інша стратегія, за якої Україна отримає заморожені за кордоном активи російської федерації та розподілить їх частину на виконання судових рішень.
Стратегія, пов’язана з використанням міжнародних інструментів.
Дана стратегія потребує значного юридичного, законодавчого та найголовніше політичного пропрацювання. Для того, щоб такий спосіб отримання компенсації запрацював щонайменше необхідно:
- на національному законодавчому рівні сформувати механізм, за якого «приватний позивач» (в тому числі боржник у справі про банкрутство) делегуватиме державі своє право вимоги відшкодування завданих збитків в обмін на гарантії отримання компенсації у майбутньому.
- досягнення домовленостей з міжнародною спільнотою щодо створення спеціального органу, який буде здійснювати розпорядження замороженими активами російської федерації.
- напрацювання механізму участі у процесі (судитиметься тільки держава чи «приватні позивачі» матимуть змогу приймати участь у процесі).
- розробка механізму та черговості розподілу коштів на національному рівні.
- визначення частки судових спорів, у яких бере участь боржник, що зазнав збитків від збройної агресії та здійснення проваджень, у яких є об’єктивно неможливим вирішення питання щодо стягнення відшкодування з агресора.
До явних мінусів такої стратегії можна віднести її надмірне тривання у часі, обмеження можливостей «приватних позивачів», оскільки у цьому випадку отримання коштів стосується держави як суб’єкта міжнародного публічного права, потенційну політизацію процесу розподілу коштів.
Підсумовуючи вищевикладене, зауважимо, що процедура отримання відшкодування за збитки, завдані військовою агресією, все ще знаходиться на стадії розробки, водночас ця розробка залежить не тільки від України, а й від інших країн. На національному ж рівні для бізнесу, який опинився у стані критичної неплатоспроможності через військову агресію, процедура банкрутства може стати тим механізмом, що гарантуватиме як можливість задоволення вимог кредиторів, так і потенціал фінансового оздоровлення боржника.