На відміну від загальної процедури банкрутства юридичних осіб, яка регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а з жовтня 2019 р. – Кодексом з процедур банкрутства, а також від початку здійснюється в порядку господарського судочинства, процедури неплатоспроможності банків реалізуються в адміністративному порядку, визначеному законами України «Про банки та банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Особливістю цих процедур є достатньо швидкий та спрощений початок, яким по суті слугує рішення Національного банку України про введення тимчасової адміністрації, а в окремих випадках – одразу про ліквідацію банку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зазначена юридична особливість надала Національному банку України достатньо широкі можливості в його прагненні будь-що очистити банківський ринок України від банків, які видаються йому неплатоспроможними або такими, що залучені до незаконних схем з відмивання та виведення коштів.
Загалом, період з 2014 р. до 2018 р. відзначився рекордною продуктивністю – процедура неплатоспроможності була впроваджена щодо 96 банків. При цьому пік «банкопаду» припав на 2014 р. та 2015 р. (по 33 банки щорічно), поступово йдучи на спад (2016 р. – 21 банк, 2017 р. – 8 банків, 2018 р. – лише 1 банк).
Відсутність судового фільтра на початковій стадії процедури банкрутства банку створює додаткові ризики, зокрема щодо упередженості, поспішності й однобічності дій регулятора під час прийняття відповідного рішення та, як наслідок, безпідставний запуск економічно шкідливих для банку процесів у вигляді повного зовнішнього управління, втрати довіри вкладників, завдання шкоди інтересам акціонерів банку тощо.
Попри відсутність офіційних кроків щодо окресленого питання з боку владної монобільшості, попередню політику НБУ, названу в народі «банкопадом», публічно різко засудив Данило Гетьманцев, який відповідає за економічний та податковий напрямки у владі. На його думку, визнання неплатоспроможності великої кількості банків, з одного боку, оздоровило банківську систему, але з іншого боку це було зроблено за кошти населення.
Допоки власники деяких виведених з ринку банків змушені самостійно відновлювати справедливість у судових процесах, що спрямовуються на виправлення помилок регулятора, повернення контролю над банком та відновлення права власності стали головною метою подібних позовів. Практика розгляду таких спорів викрила низку загальних проблем, корінь яких лежить у законодавчій площині, таким чином вказуючи на шляхи його подальшого вдосконалення.
Аналізуючи судову практику Верховного Суду у справах, у яких були скасовані рішення Національного банку України (далі – НБУ) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних і введення тимчасової адміністрації (зокрема, банки «ЗлатаБанк», «Капітал», «Укрінбанк»), вбачається за можливе виділити одразу кілька сформованих ВС правозастосовних положень.
Щодо судового втручання в дискрецію регулятора
Перевіривши та скасувавши рішення НБУ, таким чином ВС підтвердив, що дискреція регулятора не є абсолютною та може бути перевірена судом. При цьому саме суд є основним незалежним суб’єктом контролю дій регулятора. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові у справі №910/23000/17 від 02.07.2019 р., орган не може свавільно використовувати дискреційні повноваження, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.
Щодо правової природи 180-денного строку
Зазначений у частинах 5, 7-8 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 180-денний строк з моменту визнання банку проблемним, протягом якого банк повинен привести свої нормативи в норму, може бути достроково перерваний НБУ шляхом введення тимчасової адміністрації лише у виняткових випадках. Таким чином, суд відхилив логіку НБУ про те, що право ввести тимчасову адміністрацію є абсолютним та може бути реалізоване в будь-який момент протягом вказаного строку.
Тобто Національний банк України повинен ретельно проаналізувати діяльність проблемного банку на предмет виявлення обставин та фактів, які можуть свідчити про очевидно протиправні дії менеджменту банку (виведення активів тощо), або обставин, які обґрунтовано доводять, що жодні подальші заходи не призведуть до відновлення фінансового становища банку (тобто спроби відновити фінансове становище такого проблемного банку є безнадійними).
Щодо Плану фінансового оздоровлення банку
План фінансового оздоровлення банку не є нормативним документом, а його порушення не вважається прямим доказом невиконання банком зобов’язань, передбачених ч. 5 ст. 79 Закону «Про систему гарантування...». Проте цей факт може бути врахований в сукупності доказів під час оцінки дій банку та обґрунтованості рішень регулятора.
Щодо суб’єктів подання позову
Право на звернення до суду стосовно оскарження рішення НБУ щодо тимчасової адміністрації чи ліквідації має акціонер (акціонери) із сукупною часткою у статутному капіталі банку 10% та вище, банк або його правонаступник. Таким чином, суди відхилили хибну логіку НБУ про те, що, згідно зі ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», акціонер банку не є суб’єктом оскарження відповідних рішень НБУ. Така позиція ВС відповідає практиці ЄСПЛ, висловленій у рішенні у справі «Фельдман, Банк Слов’янський проти України» від 28.05.2018 р.
Щодо дотримання внутрішніх процедур
Під час визнання протиправним та скасування рішення НБУ про введення тимчасової адміністрації або ліквідації суд враховує, чи були дотримані внутрішні процедури регулятора, в тому числі чи були отримані необхідні погодження органів управління НБУ.
Щодо способів захисту
Визнання протиправним та скасування рішення НБУ є належними й достатніми способами захисту прав позивача (банку, його акціонера та ін.), при цьому скасування рішення НБУ в судовому порядку виключає продовження процедур тимчасової адміністрації/ліквідації, позбавляючи їх будь-яких юридичних підстав.
Щодо статусу «реанімованого» банку
Реанімований банк – колишній банк, рішення про тимчасову адміністрацію чи ліквідацію якого було скасоване в судовому порядку. Чинним законодавством не передбачено прямого механізму відновлення банківської ліцензії у разі скасування постанови Правлінням Національного банку України про відкликання банківської ліцензії, що фактично призвело до неможливості відновити банківську ліцензію, незважаючи на можливі наявні рішення суду про зобов’язання НБУ вчинити дії щодо поновлення банківської ліцензії.
Зважаючи на відсутність спеціального законодавства, яке регулювало б питання порядку поновлення ліцензії та визначало б статус юридичної особи, яка в минулому мала статус банку (в тому числі яка змінила назву), правозастосування у спірних правовідносинах необхідно здійснювати, враховуючи норми Конституції, загальних положень цивільного та господарського права, наукової доктрини.
У контексті нинішньої ситуації доцільним є використання домінуючого доктринального підходу, який підтримують провідні вітчизняні науковці (Кузнєцова Н. В., Щербина В. С., Луць В. В., Коструба А. В., Майданик Р. А., Боднар Т. В., Кохановська О. В.). Цей підхід зводиться до того, що зміна назви учасника цивільних відносин не призводить до деформації суб’єктного складу таких правовідносин, їх учасник не втрачає свого правового статусу, це не може свідчити про реорганізацію такої юридичної особи, а тим більше до появи «нової особи». Інакше кажучи, зміни, які відбулися у відомостях юридичної особи щодо назви та виду діяльності, не могли спричинити утворення «іншої особи» згідно з п. 2 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, а тому така особа залишається учасником первинних цивільних правовідносин за спірним кредитним договором.
Аналогічну позицію підтримав Касаційний адміністративний суд ВС у справі №826/14033/17 (Постанова від 09.08.2019 р.), задовольнивши позов ПАТ «УКРІНКОМ» про скасування Постанови Правління НБУ щодо введення тимчасової адміністрації. Таким чином, ВС визнав, що ПАТ «УКРІНКОМ» є тією ж юридичною особою, що й ПАТ «УКРІНБАНК», а зміна назви та відсутність ліцензії не впливає на обсяг наявних прав, зокрема у контексті судового захисту.
Щоб уникнути неоднозначностей у правозастосуванні, законодавець повинен врегулювати це питання, забезпечивши баланс сторін та прямо надавши акціонерам колишнього банку можливість відновити діяльність на фінансовому ринку у визначеному законом справедливому статусі (банк, фінансова установа тощо). Зважаючи на те, що окреслене питання стосується обмеження прав акціонерів колишнього банку, то, враховуючи положення ст. 41 Конституції та п. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людиниі основоположних свобод щодо гарантій непорушності права власності, воно має бути врегульоване виключно законом.