Грошові зобов’язання в процесі банкрутства характеризуються низкою особливостей щодо способу і порядку їх виконання. Зокрема ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року, який нині діє в редакції від 30 червня 1999 року, дає визначення грошового зобов’язання, яке має певні відмінні особливості від визначення грошового зобов’язання, що сформовано в доктрині права. Так, відповідно до зазначеного Закону, грошове зобов’язання визначається як зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов’язань віднесено зобов’язання щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов’язання, що виникають унаслідок неможливості виконання зобов’язання за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Виходячи із запропонованого законодавцем визначення грошового зобов’язання можна виокремити основні елементи, що характеризують зобов’язальні правовідносини у процесі банкрутства. Грошове зобов’язання має бути виражене в грошових одиницях і повинно бути підтверджене договором між сторонами. Слід зауважити, що з аналізу загальноправових уявлень про банкрутство можна виокремити в процедурі банкрутства трьох учасників процедури виконання зобов’язань у процесі банкрутства: боржника, кредитора і арбітражного керуючого, який хоч і не є стороною грошового зобов’язання, але під час виконання зобов’язання в ході процедури банкрутства його участь є обов’язковою для належного виконання зобов’язання.
Для виконання грошових зобов’язань у ході процедури банкрутства законодавством виокремлено три основні умови: розмір боргу не менше ніж триста мінімальних заробітних плат та безспірність цього боргу; невиконання грошових зобов’язань протягом трьох місяців; відсутність у складі грошових зобов’язань штрафних санкцій. Порушення будь-якої з цих умов буде причиною для відмови господарським судом у порушенні провадження про банкрутство, незважаючи на те, хто є ініціатором цього порушення – кредитор чи сам боржник.