Судова практика Верховного Суду за вересень-жовтень 2021 р. звертає увагу на нерозуміння окремими посадовими особами, котрі представляють інтереси держави, своїх повноважень у справах про банкрутство.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Коли в особі банкрута втрачено платника податків
Ліквідацію боржників вкрай не любить вітчизняна податкова служба. Про це свідчать матеріали справи №910/7357/20, котру розглядала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі головуючого судді В’ячеслава Пєскова та суддів Олександра Банаська і Володимира Погребняка.
Ще 13.01.2021 р. постановою Господарського суду Києва визнано банкрутом ТОВ «Марсєл Енерджі Україна». З таким рішенням суду не погодилося головне управління Державної податкової служби у Києві і звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило закрити провадження у справі. ГУ ДПС у Києві стверджувало, що судом першої інстанції оскаржувану постанову про визнання боржника банкрутом було прийнято формально, не було повно та всебічно з’ясовано обставини справи та не проаналізовано дії керівника боржника, момент виникнення загрози неплатоспроможності на підставі аналізу наявних активів та пасивів, не зазначено момент настання строку виконання вимог для кожного кредитора.
Крім того, апелянт вказував, що оскаржувана постанова суду першої інстанції хоча й не позбавляє контролюючий орган права провести перевірку боржника відповідно до п. 78.1.7 Податкового кодексу України, однак не дає можливості нараховувати грошові зобов’язання за наслідками такої перевірки зі сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових коштів. Проте апеляційне провадження було закрите. Справа дійшла до касаційної інстанції.
Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій і зробив власні висновки. Зокрема, було зазначено, що ч. 1 ст. 254 Господарського процесуального кодексу України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення. Вони поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та/або обов’язків. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.
Ця правова позиція не має законодавчого відтворення ані в Господарському процесуальному кодексі України, ані в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» чи Кодексі України з процедур банкрутства, однак є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 р. у справі №Б-39/27-09, від 11.06.2020 р. у справі №16/3206/17, від 03.06.2020 р. у справі №910/18031/14, від 19.05.2020 р. у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 р. у справі №904/7965/16, від 20.02.2019 р. у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 р. у справі №911/5186/14.
Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство визначається ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства. Нормами цієї статті встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
І тільки після вчинення всіх передбачених Кодексом (ст. 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (ч. 6 ст. 45, ст. 47) визнання вимог кредитор на- буває статус учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність — можливість особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (п. 56.16 постанови Верховного Суду від 16.07.2020 р. у справі №910/4475/19).
У справі №910/7357/20 судом апеляційної інстанції встановлено, що ГУ ДПС у Києві з заявою про визнання грошових вимог до боржника до суду не зверталося, відповідні вимоги до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Марсєл Енерджі України» не включались та не визнавались, отже, скаржник не має статусу конкурсного кредитора.
Верховний Суд звернув також увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 15.05.2020 р. у справі №904/897/19, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участь у справі, має безпосередньо стосуватися прав та обов’язків цієї особи, що випливають зі сформульованого у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов’язків. Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси та/або обов’язки, або лише зазначає (кон- статує), що рішенням вирішено про його права, обов’язки чи інтереси, такі посилання, виходячи з наведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема, апеляційної (касаційної) скарги. Особа має довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов’язки, і такий зв’язок має бути очевидний та безумовний, а не ймовірний.
Це означає, що скаржник у скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (мотивувальній чи резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси чи обов’язки та про які саме.
Таким чином, Верховний Суд вказав, що наслідки визнання боржника банкрутом, в т.ч. щодо відсутності обов’язку зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), котрі нараховані після моменту визнання його банкрутом, не означають безпосереднього та безумовного впливу такої постанови на права, інтереси чи обов’язки контролюючого органу, а отже, не дають такому органу безумовного права на апеляційне оскарження постанови місцевого господарського суду. Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного господарського судупро закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Києві на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржник не має статусу сторони чи учасника у справі №910/7357/20 про банкрутство ТОВ «Марсєл енерджі України», а оскаржуваною постановою про визнання боржника банкрутом не вирішувались питання про права та інтереси та/або обов’язки скаржника, отже, ГУ ДПС у Києві не наділено правом на апеляційне оскарження у цій справі постанови про визнання боржника банкрутом.
Коли прокурор намагається виконати субсидіарну роль
Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» ще з 2004 р. перебуває у процедурах банкрутства. Перед ним за договором поставки електричної енергії має заборгованість приватне акціонерне товариство «АЗОТ». Проте рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2014 р. у справі №925/308/13-г залишається невиконаним в частині стягнення 22 535 398,48 грн основного боргу та перебуває на примусовому виконанні у складі зведеного виконавчого провадження №5995397 у відділі примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
І тут у справу вирішила втрутитися черкаська прокуратура. Заступник прокурора Черкаської області звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та ПАТ «Черкасиобленерго» про стягнення з ПрАТ «АЗОТ» 4 922 471,70 грн (інфляційні нарахування) та 2 030 751,65 грн (3% річних). Приватне акціонерне товариство, зрозуміло, оскаржило це в суді. Перша та апеляційна інстанції у порушеній справі №17-14-01/1494 (925/1104/20) стали на бік прокуратури. Але інша думка була висловлена колегією суддів КГС ВС у складі головуючого судді Володимира Погребняка, суддів Олександра Банаська та Олега Васьковського.
У постанові від 2 вересня 2021 р. викладена наступна аргументація. Відповідно до ч. 3–5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статус позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статус позивача.
Цього разу у межах справи про банкрутство звернувся заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі ФДМУ та ПАТ «Черкасиобленерго». Європейський Суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009 р., заява №42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку позицію: «Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Цікаво, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, про у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Велика Палата Верховного Суду у справі №911/2169/20 (постанова від 06.07.2021 р., оприлюднена 22.07.2021 р.), беручи до уваги положення ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», дійшла висновку, що заборона представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абз. 1 ч. 3 цієї статті, який передбачає, що суб’єкт, від особи якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави, має бути суб’єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу. Фонд державного майна України є органом державної влади, тобто суб’єктом владних повноважень. Він, насамперед, і повинен захищати інтереси держави, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і виконувати субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні відповідного суб’єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захист або робить це неналежно. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 р. у справі №24/1237/17. Бездіяльність компетентного органу має бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Цього разу суд першої інстанції не дослідив питання невиконання чи неналежного виконання позивачем (ФДМУ) дій, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, у зв’язку з чим належним чином не встановив, чи дотримався прокурор порядку, передбаченого ст. 23 Закону, тобто чи мав ФДМУ можливість спростувати стверджуване прокурором порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку, а також чи можна кваліфікувати дії ФДМУ у спірних правовідносинах як бездіяльність. Суд апеляційної інстанції ці недоліки рішення суду першої інстанції не виправив і за відсутності відповідного мотивування погодився з доводами прокуратури стосовно наявності правових підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ та ПАТ «Черкасиобленерго». Відтак, колегія суддів КГС ВС скасувала рішення попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. У КГС ВС принагідно нагадують, що Верховний Суд є судом права, а не факту.