Минулий рік був досить насиченим для правової системи України: запровадження судової реформи, набрання чинності Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», формування системи приватних виконавців. Проте для банкрутства цей рік закінчився відсутністю будь-яких змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Хоча такі зміни є вкрай необхідними, враховуючи наявність численних прогалин у цьому законі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Так, згідно з даними, розміщеними на веб-сайті Вищого господарського суду України, за 2016 р. порушено лише 765 справ про банкрутство, що вдвічі менше (1300 справ), у порівнянні з 2015 р. Незважаючи на таку статистику, інтерес до процедур банкрутства зростає, хоча це є негативним аспектом, з огляду на економічну ситуацію в Україні.
Значне зменшення порушених справ про банкрутство свідчить про посилення регулювання процедур банкрутства. Зокрема, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень України, значно зменшилась кількість порушення справ про банкрутство у спрощеному порядку за ст. 95 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Це пов’язано з низкою внесених змін до законодавства про реєстрацію юридичних та фізичних осіб, а також з внесенням змін, пов’язаних із порушенням процедур досудової ліквідації боржника у порядку цивільного законодавства.
Так, Вищий господарський суд України зазвичай припиняє провадження у справах про банкрутство за ст. 95 Закону, у зв’язку з ненаданням документів до контролюючих органів або за відсутністю повідомлення інших державних органів про початок ліквідаційної процедури, зокрема ненаданням до органів ДФС форми 8-ОПП «Прийняття рішення про припинення за рішенням власника» або у зв’язку з неналежним затвердженням проміжних ліквідаційних балансів тощо.
Окрім того, досить частою підставою для відмови у порушені провадження у справах про банкрутство є те, що ініціюючий кредитор не може підтвердити можливість сплати арбітражному керуючому заробітної плати, передбаченої ст. 115 Закону.
Однак найбільше у 2016 р. здивувала саме судова практика та неузгодженість рішень Вищого господарського суду України з правовими позиціями Верховного Суду України (далі – ВСУ). Приміром, майже 70% прийнятих ВСУ постанов у справах про банкрутство, незалежно від підстав оскарження, зводяться до ст. 8 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме права на касаційне оскарження рішень суду.
Так, наприклад протягом усього року ВСУ зазначав про неможливість оскарження призначення розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора. Зокрема, ВСУ у низці своїх постанов у справі №903/33/15 від 23.12.2015 р. та у справі №916/2019/13 від 04.11.2015 р. зробив висновок, що ст. 8 Закону має виключний перелік ухвал та постанов, які можуть оскаржуватися в касаційному порядку. Таким чином, можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Саме такими висновками суд обмежує право на касаційне оскарження ухвалених постанов та ухвал арбітражних керуючих. З одного боку, це обмежує їхнє право на судовий захист порушених прав у порядку ст. 55 Конституції України; з іншого боку, знімає певну завантаженість на суди вищих інстанцій при розгляді справ.
Також досить цікавим є той факт, що ВСУ з посиланням на ст. 8 Закону про банкрутство обмежує право на оскарження інших правовідносин у сфері банкрутства. Приміром, ВСУ у своїй постанові від 19.10.2016 р. у справі № -1165гс16 (903/623/13), предметом якої було визнання недійним результатів аукціону, зробив досить резонансний висновок про те, що ухвали за результатом розгляду заяв про визнання недійними результатів аукціону не підлягають касаційному оскарженню.
Однак Вищий господарський суд України у своїй постанові від 06.12.2016 р. висуває протест проти позиції ВСУ щодо розуміння змісту норми права ст. 8 Закону про банкрутство. Колегія Вищого господарського суду з посиланням на ст. 111-28 ГПК України відступила від висновків ВСУ, зазначених у Постанові від 19.10.2016 р. у справі №903/623/13 про недопуск до касаційного суду скаржників: «Про визнання недійсними результатів публічних торгів (аукціону), оформлених протоколом про проведення публічних торгів (аукціону) з продажу майна банкрута як такі, що суперечать ст. 8, 124, 129 (п. 8 ч. 3) Конституції України, Рішенню Конституційного Суду України від 11.03.2011 р. №2рп/2011 (абз. 11 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини) та Рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2010 р. №3-рп (абз. 6 п. 3 мотивувальної частини), попередній практиці Верховного Суду України, системному аналізу ст. 1, 8, ч. 3 ст. 55 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 р.».
Проте незважаючи на таку жорстку позицію Вищого господарського суду України щодо неналежності висновків ВСУ, викладених у постанові від 19.10.2016 р., Верховний Суд України й надалі виносить рішення щодо неможливості касаційного оскарження недійсності результатів аукціону в межах справи про банкрутство (Постанова Верховного суду України від 30.11.2016 р. у справі №910/31110/15).
Невизначеність судової практики щодо регулювання таких правовідносин призводить до неналежного захисту порушених прав, затягування процедур банкрутства та порушення порядку реалізації майна боржника, що впливає на права кредиторів. На нашу думку, судам потрібно здійснити вибір: зменшити завантаженість судів чи забезпечити право на справедливий суд, передбачений Конвенцією про захист прав людини.
Окрім цього, зазнала змін і сфера регулювання процедури банкрутства. Було внесено зміни до п. 9 Інформаційного листа ВГСУ від 28.03.2013 р. №01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом».
Відповідно до таких змін було встановлено, що всі спори, які ґрунтуються на майнових вимогах до боржника, будуть розглядатися лише в рамках провадження про банкрутство. Так, на думку Пленуму Вищого господарського суду України, введення цієї норми повністю кореспондується зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України. Ми вважаємо, що це досить логічний та правильний висновок, адже він дозволить сконцентрувати всі процеси в межах однієї справи про банкрутство. Однак існують питання щодо практичного застосування такої норми.
Подібний висновок зроблено ВСУ у своїй постанові від 16.11.2016 р. у справі №908/560/16 та зазначено наступне: «За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство, задля судового контролю в рамках цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів».
Ще однією цікавою новелою судової практики у 2016 р. стала зміна в частині визнання вимог забезпечених кредиторів до майнових поручителів. Так, абз. 3 п. 21 Інформаційного листа ВГСУ від 28.03.2013 р. №01-06/606/2013 Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначено, що у визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки).
Проте Вищий господарський суд України у своїй постанові від 09.08.2016 р. у справі №908/130/15-г дійшов іншого висновку: «У разі невиконання боржником основного кредитного зобов'язання, кредитор має право отримати задоволення своїх вимог, передбачених ст. 7 Закону України «Про іпотеку», від майнового поручителя, зокрема у процедурі банкрутства останнього, але виключно за рахунок проданого в ліквідаційній процедурі предмету забезпечення. Тобто вказані вимоги, незалежно від розміру, за своєю правовою природою є забезпеченими. Обсяг задоволення вказаних вимог прямо залежить від вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки в ліквідаційній процедурі, відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Поки що зазначена постанова Вищого господарського суду України від 09.08.2016 р. у справі №908/130/15-г Верховним судом України не переглядалася, однак стала підставою для подання низки заяв у справах №918/169/16, №918/362/16 про перегляд рішень Верховним Судом України. Наразі всі вони прийняті до провадження ВСУ, проте судового рішення за результатами їх розгляду ще не винесено.
Не оминув 2016 р. змінами в діяльності арбітражних керуючих, а саме порядку їх призначення у справах про банкрутство. Так, Пленумом Вищого господарського суду внесено зміни до «Положення про автоматизовану систему відбору кандидатів на призначення арбітражними керуючими у справах про банкрутство» від 14.07.2016 р.
Варто відзначити основні зміни: постійна автоматизована система відбору арбітражних керуючих, незалежно від неподання заяви на участь або ж відмови від участі у справі про банкрутство (суд в обов'язковому порядку повинен подати нову заявку до автоматизованої системи на надання кандидатури арбітражного керуючого в контексті першого призначення); відсутність обмежень в апеляційних округах при виборі арбітражного керуючого; відсутність обмежень у виборі спеціалізації; обмеження у кількості справ, які супроводжувалися арбітражним керуючим при участь у відборі в автоматизованій системі; поділ арбітражних керуючих на групи «державні» та просто арбітражні.
На нашу думку, це позитивні зміни, які дозволять уникнути завчасного отримання відмови арбітражного керуючого, обраного системою, та призначення «дружніх» арбітражних керуючих у процедурах банкрутства.
Однак основною та суттєвою зміною в цьому положенні є запровадження обов’язкового застосування автоматизованої системи при призначенні арбітражних керуючих, навіть у разі відмови арбітражного керуючого від участі. На нашу думку, це положення є порушенням ст. 114, ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зокрема щодо права суду самостійного призначати, без застосування автоматизованої системи, арбітражних керуючих, яких відповідно до зазначеного положення (п. 4.23 Положення) може бути призначено навіть без заяви на участь у справі, без перевірки конфлікту інтересів та ін.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2016 р. у справі №826/15384/16 відкрито провадження у справі за позовом Пазина Ростислава Олексійовича до Вищого господарського суду України про визнання незаконним та нечинним в частині п. З.7., 4.11., 4.23., 4.24., 4.25 Положення про автоматизовану систему відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, затвердженого постановою пленуму Вищого господарського суду України від 14.07.2016 р. №8 та погодженого Міністерством юстиції України листом від 12.07.2016 р. №24098/15282-0-32-16/9.
Справа наразі ще слухається, проте винесене рішення у справі може значно змінити підхід до застосування автоматизованої системи та застосування ст. 114 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Незважаючи на те, що протягом 2016 р. до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» законодавчим органом не вносилися суттєві зміни, судова практика за 2016 р. кардинально змінила підхід до застосування низки норм закону. На жаль, розбіжності у правових висновків судів вищих інстанцій призводить до колізій, які негативно впливають на процедури банкрутства, тому сподіваємося, що 2017 р. допоможе гармонізувати практику застосування спірних норм закону.