Майже пів року діє новий Кодекс з процедур банкрутства, який вніс чимало змін до вже сформованої роками процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Говорили на цю тему багато та й багато ще говоритимуть. Хтось хвалить зміни, хтось критикує. Однак, як завжди, на місця все розставить судова практика, яка вже набирає обертів, незважаючи на такий короткий проміжок існування нового закону.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Перший пішов!
Однією з найбільш суперечливих новел Кодексу стала можливість визнати банкрутом фізичну особу. Довго чекати не довелося. Вже 09.12.2018 р. Господарський суд м. Києва виніс ухвалу про відкриття провадження у справі №910/16249/19 про неплатоспроможність фізичної особи Тищенка Сергія Петровича.
Підставою для відкриття провадження стала низка судових рішень, які підтверджують заборгованість фізичної особи перед кредиторами. Водночас за результатами дослідження поданих документів суд встановив у боржника відсутність нерухомого майна, що належить йому на праві власності, відсутність майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, відсутність доходів, які могли б надати боржнику можливість виконати грошові зобов'язання перед кредиторами. Окрім того, суд встановив відсутність непогашеної судимості за економічні злочини, а також відсутність статусу фізичної особи-підприємця.
«Свідоме умисне ухилення боржника від виконання боргових зобов'язань, а не про те, що неможливість погашення заборгованості виникла внаслідок певних життєвих обставин, які можуть свідчити про неплатоспроможність боржника», — такого висновку дійшов Господарський суд Харківської області під час постановлення ухвали у справі №922/4219/19 про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
Деякої єдності набула судова практика щодо питання залишення заяв про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи без руху, з огляду на виявлені недоліки поданої заяви, тобто недотримання заявниками вимог ст. 116 Кодексу.
При цьому, аргументуючи прийняте судом рішення, суди зазначають, що оскільки книгою четвертою Кодексу України з процедур банкрутства не врегульовуються дії судді у разі виявлення недоліків заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, то відповідно до ст. 113 Кодексу України з процедур банкрутства та ч. 3 ст. 37 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (наприклад, ухвала Господарського суду Черкаської області від 20.11.2019 р. у справі №925/1354/19).
Доведення до банкрутства
У грудні 2019 р. Верховний суд оприлюднив практику судових висновків щодо відповідальності за доведення до банкрутства, яка хоча і не ґрунтується на цілком нових положеннях Кодексу, але враховуючи, що ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є тотожною до ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, викладені Верховним судом висновки будуть корисними під час застосування положень нового закону.
Метою субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності та стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог. При цьому субсидіарна відповідальність застосовується за доведення до банкрутства до особи, дії та рішення якої призвели до відсутності коштів на рахунках та майна банкрута. Така відповідальність не пов'язується з наявністю вироків у кримінальних справах (постанова Верховного Суду від 30.01.2018 р. у справі №923/862/15).
Тобто суд акцентує увагу на тому, що субсидіарна відповідальність — це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов'язаннями (постанова Верховного Суду від 09.10.2019 р. у справі №910/21232/16).
Після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) чи інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право надавати обов'язкові для боржника вказівки або мають можливість іншим чином визначати його дії, допоки такі особи не доведуть протилежне (постанова Верховного Суду від 30.10.2019 р. у справі №906/904/16).
Відсторонення арбітражного керуючого
Ще одним не менш значним нововведенням Кодексу є наділення комітету кредиторів правом у будь-який час звернутися до господарського суду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень. При цьому Кодекс не містить обов'язкової норми, яка зобов'язувала б доводити наявність будь-яких підстав для такого відсторонення.
Проте деякі суди не наважуються відсторонювати арбітражного керуючого лише за наявності клопотання комітету кредиторів та прийнятого ним рішення. Зокрема, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 18.12.2019 р. у справі №902/1156/15 було відмовлено у задоволенні клопотання про відсторонення від виконання обов'язків ліквідатора. Посилаючись на ст. 24 Кодексу, Суд зазначив, що підставою для відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень має бути клопотання комітету кредиторів про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень з обґрунтуванням доказів щодо невиконання або неналежного виконання покладених на нього обов'язків, зловживання правами арбітражного керуючого тощо.
Протилежною є думка Господарського суду Київської області, викладена в ухвалі від 11.12.2019 р. у справі №911/1902/17. Суд зазначив, що приписами Кодексу України з процедур банкрутства, якими врегульована участь арбітражного керуючого у справі про банкрутство, в тому числі порядок його призначення та відсторонення від відповідної посади, законодавець закріпив право комітету кредиторів звертатися до суду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень незалежно від наявності підстав. Враховуючи, що комітет кредиторів банкрута був проведений відповідно до норм Кодексу, рішення прийняте більшістю голосів, Суд не вбачає правових підстав для відмови у задоволенні клопотання.
При цьому під час постановлення ухвали від 23.01.2020 р. у справі №923/378/17 Господарський суд Херсонської області дійшов висновку, що відсторонення арбітражного керуючого від виконання обов'язків можливе за умови, що таке рішення відповідає інтересам усіх кредиторів, а комітет кредиторів приймає таке рішення як представник усіх кредиторів, а не для вирішення одним кредитором своїх особистих інтересів у справі, через втручання в роботу ліквідатора і неврахування інтересів інших учасників справи та інших членів комітету кредиторів, а також думки інших кредиторів, які мають право дорадчого голосу на зборах та в комітеті кредиторів.
Таким чином, можна помітити відсутність єдності судів щодо прийняття рішення про відсторонення арбітражного керуючого від виконання обов'язків за клопотанням комітету кредиторів. На мою думку, відсутність в Кодексі приписів, які зобов'язують комітет кредиторів доводити підстави прийнятого ним рішення про відсторонення арбітражного керуючого, призводить до безконтрольного впливу на дії арбітражного керуючого у процедурі банкрутства. Щоб цього уникнути та для підтримки балансу інтересів учасників справи про банкрутство, розглядаючи подане комітетом клопотання, суди повинні переконатися в наявності підстав для відсторонення арбітражного керуючого, визначених ст. 24 Кодексу (зокрема, шляхом зобов'язання комітету надавати обґрунтування та докази наявності таких підстав).
Висновки
Враховуючи, що Кодекс діє ще не так багато часу, зарано говорити про наявність вже сформованої судової практики, яка стосується нововведень у процедурі банкрутства. Приписи Кодексу досі піддаються критиці з боку науковців і практиків. Проте його ефективність та дієвість можна буде оцінити лише через деякий час, що дозволить судам повною мірою застосовувати положення закону під час вирішення суперечливих питань у процедурі банкрутства. Все ж таки маю глибоке переконання, що прийняття Кодексу наблизило Україну до світової практики банкрутства.