У 2006 році у сфері державних закупівель з’явився новий аспект, а саме – антимонопольне регулювання. Нових рис він набув у 2010 році разом із прийняттям Закону України «Про здійснення державних закупівель», за яким Антимонопольний комітет України (далі – АМКУ) набув повноважень органу оскарження процедури здійснення державних закупівель.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Наразі АМКУ виконує дві різні функції: поперше, розглядає по суті справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, подруге, розглядає скарги та приймає рішення відносно дотримання/недотримання учасниками правовідносин процедури здійснення державних закупівель. При цьому в процесі реалізації АМКУ своїх повноважень простежуються дві протилежні за змістом проблеми, зумовлені наявністю прогалин у законодавстві або специфікою його тлумачення самим Комітетом, а саме – відсутність можливості притягнення до відповідальності недобросовісного замовника за участь у змові на торгах та відсутність можливості отримання висновку щодо стану конкуренції добросовісним замовником у межах процедури закупівлі в одного учасника. Пропонуємо детальніше зупинитися на тому, як ці проблеми впливають на виконання Комітетом свого основного завдання – захисту конкуренції.
Так, відповідно до положень статті 18 Закону України «Про здійснення державних закупівель», за результатами розгляду скарги АМКУ має право прийняти рішення про встановлення або відсутність порушення процедури закупівлі та про заходи, що повинні вживатися для їх усунення, зокрема зобов’язати замовника повністю або частково скасувати свої рішення про акцепт пропозиції або відмову в участі у процедурі закупівель, надати необхідні документи, усунути будьякі дискримінаційні умови або, у разі неможливості виправити допущені порушення, відмінити процедуру закупівлі.