Синдром емоційного вигорання — поняття, яке було введене американським психіатром Гербертом Фрейденбергом у 1974 р., але його все ж називають синдромом ХХІ століття.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Чому саме «синдром ХХІ століття»?
Мабуть, тому, що в ХХІ столітті люди забули про те, що вони не є роботами без почуттів та емоцій, без людських потреб та переживань. Ми всі кудись летимо, біжимо, намагаємось встигнути все и навіть більше. Намагаємось викластися на всі 100%, доводячи незначні дії до ідеалу. Ми розриваємось на частки, розлітаємось на маленькі клаптики і дуже часто забуваємо пригальмувати, озирнутись навколо, вдихнути на повні груди та побачити, що світ все ж прекрасний, і вкотре зрозуміти, що життя та здоров'я — це єдиний скарб людини, про який вона так часто забуває. Але завжди є одне «але»! Неможливо без наслідків надувати бульбашку — колись вона та лусне, і емоційне становище організму похитнеться. Все всередині перегорить, і для тебе сонце вже не буде світити яскраво, спілкування з сім'єю не буде приносити задоволення, вставати зранку буде все важче і важче.
В останні роки психологами все частіше проглядається взаємозв'язок між «синдромом психологічного згорання» та професійного вигорання, адже то є синдром, який розвивається на фоні хронічного стресу і призводить до загального виснаження організму людини. Це стан, коли людині (будь то самозайнята особа чи найманий робітник) зовсім нічого не хочеться робити, фактично опускаються руки, у зв'язку з чим результативність та якість роботи стрімко падає, а зацікавленість і мотивація зникають.
Ми вважаємо себе справжніми професіоналами своєї справи та впевнені, що з нами такого точно не станеться. Дійсно, професійне вигорання здається чимось далеким, допоки воно не стає частиною твого життя. Чому так відбувається у сфері юриспруденції? Як себе зберегти від таких наслідків та що робити, коли вже бачиш, що стоїш на порозі стресу та нервового зриву на фоні професійного вигорання?
У чому ж полягають причини появи професійного вигорання у юристів та як з ними боротися і вийти переможцем?
Перше, що я б виділила — це звичка жити «у темпі великого міста», тобто постійно бігти та намагатись встигати робити безліч справ одночасно, причому паралельно як по роботі, так і особистих, що в підсумку призводить до нервів, недосипу, перевтоми та нічних затримок на роботі (адже ти професіонал і повинен все робити вчасно, щоб не червоніти перед клієнтами та/або керівництвом).
Встигнути все і скрізь просто неможливо, і крапка. Необхідно розставляти пріоритети та чітко розмежувати завдання особисті та професійні. У цьому плані дуже допомагає ведення щоденника. Обов'язково став у щоденнику строки подання апеляційних скарг, судові засідання і паралельні задачі без строків (будь то договір, клопотання, заява тощо). При виконанні викреслюй і йди далі.
Так, дійсно бувають моменти, коли особисте життя ставиться вище, ніж підготовка процесуальних документів клієнта (наприклад, хвороба одного з членів сім'ї), і це така подія, що її не впишеш у щоденник та не розплануєш заздалегідь. У такому випадку можна делегувати свої повноваження колезі по роботі або просто зателефонувати клієнтові та пояснити причини затримки. Клієнт не оцінить твою самопожертву та роботу уночі, а здоров'я твоє та твоїх рідних — найголовніше.
Друге — високе навантаження, тобто велика кількість справ та завдань, які знаходяться на виконанні у юриста. Дійсно важко роздвоїтися, коли тобі, наприклад, необхідно їхати на судове засідання в інше місто та одночасно готувати апеляційну скаргу зі строками, які вже догоряють. Тут вже не до сну. Мушу визнати, що 2020 р. вніс свої корективи у роботу юриста/адвоката, запропонував нам залишатися вдома та користуватись відео-конференцією із застосуванням програм Zoom та Easycon. Також допомагає електронний суд, адже тепер немає необхідності бігти до канцелярії суду або на Укрпошту, щоб відправити документи. Користуйся у повній мірі, адже це не тільки зручно, а ще й дійсно допомагає суттєво зекономити час.
Третє — надлишковий перфекціонізм у роботі. Це велика проблема для інтровертів. Це поділ справ на чорне та біле, добре та погано. Це — зробити роботу дуже добре або ще краще. Фактично надлишковим перфекціонізмом людина заганяє себе у глухий кут, що, у свою чергу, призводить до самобичування та заниження своїх професійних якостей. Ось вчора на судовому процесі ти не так красномовно відповідав опоненту, як хотілося б, та в'яло проговорив дебати. А три дні тому ти на обшуку не «ліг кістьми» на той ноутбук, і злий слідчий його вилучив (просто непоправна втрата!)
Можливо, такі думки і є нормальними, але лише з боку професіоналізму, а не з метою зганьбити себе та свою роботу і загнати у жорсткі рамки ідеалізму та завжди виграшних справ. Ти маєш розуміти, що також є людною, і програна справа в суді першої інстанції — це ще не кінець і зовсім не значить, що ти поганий адвокат і зовсім не здатний перемагати. Це не заклик писати процесуальні документи та робити свою роботу абияк, а порада ставитись до повсякденних справ з меншим запалом та тверезим розумом.
Саме з третього пункту випливає четвертий — намагання постійно ставити перед собою завищені планки. Це фактично переоцінка своїх можливостей. І тут вже все в сукупності: набрати купу завдань та довести всю цю купу до ідеалу. Тобто вважаючи себе професіоналом, ти не дозволяєш собі програвати жодну судову справу. А коли в черговий раз суддя проголошує резолютивну частину рішення, і ти розумієш, що вона точно не на користь твого клієнта, ти впадаєш у депресію і починаєш займатися самобичуванням. Отримай повний тест рішення, зрозумій свої помилки, проаналізуй практику та подай апеляційну скаргу. Не буває великої перемоги без маленьких поразок.
І найголовніший пункт, який дуже часто зустрічається саме у юристів, — це одноманітна робота. Так, кожен адвокат займає свою нішу в юриспруденції: кримінальне, податкове, трудове, цивільне, корпоративне або конкуренційне право. І кожен день він робить одну й ту саму роботу, виробивши за роки певну тактику поведінки у судах, певний почерк у написанні процесуальних документів. У такого адвоката все відбувається швидко та «як під копірку». Більшість юристів таке становище влаштовує, але є й такі, котрі на грані професійного вигорання та вже не можуть робити одне й те саме роками. А чому б не взяти нову справу за новим напрямом? Нехай вона буде нескладна, але це допоможе надихнутись та надасть ковток свіжого повітря у професійну діяльність.
Людина більшість свого життя проводить на роботі, тому обрана професія має приносити задоволення не тільки фінансово, а й морально. Професійне вигорання нерозривно пов'язане з емоційним станом людини. Усе, що відбувається на роботі, ви так чи інакше приносите додому: свої переживання, неприємні розмови з клієнтом, «люб'язності» з опонентом і поганий настрій судді. Це все накопичується та призводить до ще більшої апатії. І так кожного дня.
А от тепер, адвокате, пригальмуй, віддихайся, озирнись і дай собі відповідь на головне питання: «Навіщо тобі все це?» Навіщо така купа роботи, коли ти, як білка в колесі, цілими днями стрибаєш з одного суду до іншого та ночами клацаєш по клавішах свого ноутбука, створюючи шедевральні позови? Знайди відповідь на це питання. Можливо, для того, щоб заповнити своє життя, чи для того, щоб мати більший гонорар чи щось інше. У будь-якому випадку найголовніше — вчасно зупинитись та надати можливість своєму організму відпочити. Нехай це будуть просто два дні у парку без ноутбуків, дзвінків та зустрічей, чи на дачі, чи просто вдома під пледом з чашкою гарячого какао та улюбленим серіалом чи книгою.
Чи можливо залишати свої справи на роботі, а вдома відпочивати? Так, можливо!
Знайди собі хобі, новий інтерес. Нехай він кардинально відрізнятиметься від того, що ти робиш. Чому б не зайнятись спортом? Так, у здоровому тілі здоровий дух. Година у спортзалі чи пробіжка по вулиці — це чудове розвантаження мізків після робочого дня. А ввечері смачна вечеря та спілкування з рідними.
Особисто мене, крім спорту, від роботи відволікає малювання. Ти відключаєшся і поринаєш у світ фантазій, у світ гри кольорів та мазків. Це дуже цікаво. Головне — не захопитись та вчасно лягти спати. До того ж, у свій світ кольорів ви завжди можете поринути з сім'єю, бо разом завжди веселіше, чи не так?
І на завершення. Я впевнена, що не буває безвихідних ситуацій. І дійсно, краще попередити хворобу, ніж потім її лікувати. Дуже вірю, що ти переосмислиш і переглянеш своє життя, зробиш паузу, озирнешся навкруги, можливо, зробиш собі ароматну каву з печивом та згадаєш приємні години, які провів з родиною. І зрозумієш, що ідеальне життя буває тільки в телевізорі, бо там актори, які грають свої ролі, які для них написали, а в тебе своє життя і своя роль, яку ти пишеш собі сам. Професіонал — не той, хто згорає на роботі, а той, хто може тримати баланс з іншими сферами життя, створюючи при цьому найкращий результат!