Трішки передісторії
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ідею створення саморегулівної організації (СРО) арбітражних керуючих не можна назвати новелою Кодексу з процедур банкрутства. СРО були передбачені попереднім законом і існували вже давно. Проте проблемою було те, що членство в них не було обов'язковим, і таких саморегулівних організацій виникло чимало, 5 з них навіть отримали офіційний статус саморегулівної організації в Міністерстві юстиції. Я брав участь у створенні однієї з них, а потім виникла друга, третя, четверта СРО. Через це було багато арбітражних керуючих, які входили до кількох СРО, але були й ті, що не входили в жодну. Тобто фактично вступ арбітражних керуючих у будь-яку з цих СРО не мав жодного сенсу, оскільки користі від цього членства для самих арбітражних керуючих не було.
Навіщо ж потрібні були ті організації? Справа в тому, що по закону до складу дисциплінарної комісії арбітражних керуючих при Міністерстві юстиції мають входити 3 представники від Мін'юсту і 4 від спільноти арбітражних керуючих. Тогочасний Мін'юст обирав «зручних» для себе представників арбітражної спільноти, адже не було ніяких відкритих конкурсів на ці посади, і членом дисциплінарної комісії міг стати представник іншої СРО, членом якої ти не є. Тобто в цих представників арбітражної спільноти не було жодної відповідальності перед арбітражними керуючими і не було ніякого зворотного зв'язку.
Через це, окрім численних перевірок з боку Мін'юсту, які далеко не завжди були обґрунтованими (і хоча ми завжди відбивали їх у суді, вони все одно забирали чимало сил і часу), основною зброєю у боротьбі з арбітражними керуючими стала саме дисциплінарна комісія. А її члени, призначені по квоті від СРО, замість того, щоб бути омбудсменами арбітражних керуючих і захищати інтереси спільноти, у всьому підтримували Мін'юст.
На одному з форумів з конкурсного права від Асоціації правників України виникла ідея створення єдиної саморегулівної організації арбітражних керуючих, представники якої будуть входити до дисциплінарної комісії і захищати саме інтереси спільноти. Весь ринок арбітражних керуючих об'єднався навколо цієї ідеї, і вона знайшла своє вираження в проєкті Кодексу України з процедур банкрутства. Завдяки щасливому збігу наявності підтримки з боку європейської спільноти і виникнення політичних можливостей цей Кодекс був неочікувано для всіх прийнятий. І на той момент це був наш історичний шанс змінити ситуацію.
У нас з'явився механізм зворотного зв'язку, і тепер немає жодних нарікань на роботу членів дисциплінарної комісії. Напевне, це через те, що вони були обрані з'їздом арбітражних керуючих, і вже цей момент покладає на них великий ступінь відповідальності. Адже активних членів арбітражної спільноти всього 500–600, їх всіх можна зібрати в одній залі і кожному подивитися у вічі. А як член дисциплінарної комісії зможе це зробити, якщо ще вчора він нічого не робив, щоб захистити цих людей? Як вони потім будуть за нього голосувати?
Роль Мін'юсту: від антагоніста до ліберального куратора і назад
Замість того, щоб бути певним куратором, помічником для арбітражних керуючих, Мін'юст весь час історично був антагоністом. Змушений визнати, що в цьому є доля вини й арбітражних керуючих, тому що репутація у них не «білих і пухнастих», а скоріше піратів з бензопилами, що відбирають останнє. Так, є хороші і показові кейси, але вони нікому не цікаві. А от такі справи, як роздеребанені до фундаменту заводи, звичайно, викликають резонанс та інтерес з боку ЗМІ і громадянського суспільства.
Першою людиною від Мін'юсту, котра пішла назустріч арбітражним керуючим, був Юрій Моісєєв. Це ще складно назвати «коханням» між організаціями, але це був перший крок. Найбільші шанси на «кохання», на мій погляд, ми отримали в обличчі Валерії Коломієць. Вона продемонструвала лояльність до СРО, як тільки її призначили на посаду заступника міністра юстиції. Мені досі невідомі бодай якісь натяки на корупційну складову в її діяльності, і я на 100% упевнений, що більш лояльного до спільноти арбітражних керуючих партнера і керівника ми вже не отримаємо ніколи. Принаймні, мені складно це уявити.
Але зараз я вимушений констатувати, що є зміни і в її риториці. Спочатку вона говорила, що Мін'юст готовий передати нам функції контролю над арбітражними керуючими, у т. ч. з проведення перевірок, як тільки СРО буде до цього готова. Ці тези підтримував тоді і Тарас Тарасенко, котрий став народним депутатом і мав шалений ентузіазм втілити цю ідею в життя. Тобто і арбітражні керуючі, і ВРУ, і Мін'юст підтримували цю ідею. Але СРО за цей рік не створила жодного органу, який міг би ці перевірки проводити — ні комітету з етики, ні якогось статутного комітету, який спромігся б виконувати цю функцію.
І в результаті ми маємо кардинальні зміни в риториці Мін'юсту. Спершу вони почали говорити, що функції будуть передані, але коли СРО буде готова їх виконувати, а буквально недавно я почув, що вже ніхто нічого не збирається віддавати. І найстрашніше, що вперше я це почув не від представників Мін'юсту, а від керівника нашої СРО (вже екс-керівника — прим. ред.). Микола Лукашук у своєму ФБ написав: «Давайте будемо чесними, Мін'юст нас обманює і ніколи функції контролю нам не віддасть». Тобто фактично наша організація на чолі з її керівником зневірилася і перестала боротися за те, щоб забрати ці функції.
Якщо немає функцій контролю, навіщо нам СРО?
У той момент я кардинально змінив свою думку про майбутнє арбітражних керуючих у контексті СРО. Якщо у нас не буде функції контролю, нікому не потрібні будуть підвищення кваліфікації, науково-консультативні ради тощо. Це все надбудова, а не фундамент. Якщо б у СРО були функції контролю, всі арбітражні керуючі без зайвих питань стали б платити членські внески, щоб ця організація існувала, розвивалася і процвітала, бо було б розуміння, що керівництво СРО буде мати пряму відповідальність перед її членами і буде представляти їх інтереси. Тобто те саме, що сталося з дисциплінарною комісією — коли з'явилася відповідальність, змінилося ставлення.
Без функцій контролю СРО арбітражним керуючим не потрібна. А ми бачимо, що колишнє керівництво СРО нічого не робило, щоб ці функції отримати, і лише звинувачувало Мін'юст у тому, що він змінив своє рішення, побачивши бездіяльність СРО. У всіх після цього змінилася риторика. І Валерія Коломієць стала говорити, що нам віддають лише підвищення кваліфікації, а не контролюючі функції.
Фактично у нас існує СРО, яка не працює, і в цьому впевнені переважна більшість арбітражних керуючих. І тут, саме в цей момент ми починаємо говорити про необхідність платити членські внески. Тобто нам пропонують скинутися грошима на існування організації, користь від якої для арбітражних керуючих сумнівна.
За рік ніхто не презентував арбітражній спільноті кошторис, ніхто не пояснив, куди мають витрачатися кошти і навіщо, ніхто не робив спроб мінімізувати ці витрати, ніхто не думав про арбітражних керуючих. Вирішили зробити внесок у розмірі мінімальної заробітної плати (з 1 січня 2021 р. це 6000 грн). Чому — невідомо. Можливо, тому, що дві МЗП — це забагато, а менше однієї не можна. А далі під відповідь підігнали умови задачі. Тобто написали якийсь аморфний кошторис, у якому є резервний фонд, передбачені досить неспіврозмірні, на мій погляд, заробітні плати, оренда офісу тощо.
Ми всі розуміємо, що на етапі становлення нічого страшного не станеться, якщо зустрічі функціонерів ради будуть проводитися в якомусь з офісів членів самої ради. Наприклад, в офісі компанії «Абсолют», ARIO Law Firm, L. I. Group, LCF — всі мають прекрасні офіси з переговорними, де всі зможуть розміститися. Наша СРО ще занадто молода і не може дозволити собі витрачати на це кошти. Якщо не хочете надавати преференції одній з цих компаній — встановіть графік: сьогодні у одних, завтра у інших. Головне — кооперація, а офіс має зовсім другорядне значення. Так, він потрібен для секретаріату, але і цю проблему можна вирішити. Коли організація буде заробляти кошти, буде можливість орендувати й офіс.
Але найстрашніше те, що у нас в СРО досі немає затвердженого порядку електронного голосування, а за статутом цей порядок має бути затверджений загальним з'їздом арбітражних керуючих. Для прийняття будь-якого рішення про ці внески нам і потрібен цей порядок, а прийняти його на загальному з'їзді в умовах пандемії немає можливості (принаймні, так стверджувало керівництво СРО). Рада АК порушила статут і сама його прийняла, чим явно вийшла за межі своїх повноважень. Ми, в першу чергу, маємо поважати нашу молоду організацію і її установчі документи. Слід було думати, як можна провести ці зміни в законний спосіб, а не відразу йти в обхід статуту і намагатися легалізувати ці дії проведенням з'їзду в форматі онлайн. Цей метод, коли мета виправдовує засоби, не може мати місце в юридичній спільноті. Ми ж в переважній більшості юристи і створюємо професійну організацію, тому не можемо дозволити собі так чинити.
І вівці цілі, і вовки ситі: де взяти кошти на СРО, не обдираючи арбітражних керуючих?
СРО має визначитися: вона існує для того, щоб здирати з арбітражних керуючих кошти, чи для того, щоб їх захищати? Якщо перший варіант — то так, можна ввести внески і за їх рахунок існувати. Проте самим арбітражним керуючим спонсорувати діяльність СРО без контролюючих функцій нецікаво. Якщо ж організація буде існувати для арбітражних керуючих, тоді варіант з внесками не спрацює.
Внески можуть собі дозволити платити адвокати, тому що їх величезна кількість, а розмір внеску зовсім маленький. У арбітражних керуючих проблема в тому, що їх дуже мало. І у тих, хто не входить до якоїсь юридичної компанії або територіального «клану», шанси супроводжувати великий прибутковий проєкт дуже малі. Раніше, поки була автоматизована система розподілу справ, вони могли хоч якусь роботу отримати, але зараз цю систему скасували, і всю роботу забирають лідери ринку. В цій ситуації пропонувати людям платити такі внески — це знущання. Людей мало, а грошей потрібно зібрати багато.
Для мене очевидним є те, що в інтересах арбітражних керуючих потрібно шукати зовнішні джерела фінансування. Під зовнішнім фінансуванням я маю на увазі і грантові надходження, і кошти від реклами (наприклад, за статус генерального спонсора). Але і в цих напрямах за цей рік СРО з мертвої точки не зрушилася.
Думаючи про те, де взяти кошти, ми провели декілька зібрань комітету ААУ з банкрутства, і у нас з'явилася цікава ідея, що вже була винесена на розгляд ради арбітражних керуючих Києва. Ідея насправді досить проста. Ми підрахували, що за минулий рік було відкрито 340 процедур банкрутства. Під час відкриття справи про банкрутство ініціюючий кредитор сплачує авансовий платіж у розмірі 9 мінімальних заробітних плат. Ми пропонуємо разом з цим передбачити оплату ще однієї мінімальної заробітної плати, яка б ішла адресним платежем у СРО арбітражних керуючих. Взагалі ви як ініціюючий кредитор наймаєте організацію на роботу і повинні брати участь в її фінансуванні, і саме це дозволяє імплементувати систему пропорційності. Тобто коли розпочинається будь-яка справа про банкрутство, з неї вже сплачений внесок у СРО. І це завдання не арбітражного керуючого, а кредитора, який ініціює початок цього процесу. Це суттєво знизить тягар для арбітражних керуючих.
Розумію, що для реалізації цієї ідеї потрібно внести зміни в законодавство. Зараз ми звертаємося до суб'єктів законодавчої ініціативи з проханням розробити відповідний законопроект. Проте в цей законопроект не слід намагатись запхнути всі зміни, які потрібно внести у Кодекс з процедур банкрутств, тому що тоді, як завжди, вийде плутанина, і ці зміни відійдуть на задній план. Ця маленька правка дасть нам другий шанс для перезапуску СРО арбітражних керуючих України.
Звичайно, якийсь щорічний внесок для арбітражних керуючих має бути, але в розмірі 1–2 тис. грн, щоб будь-який арбітражний керуючий мав змогу його сплатити. Завданням цього внеску не має бути виплата заробітних плат тим особам, у яких і без цього є робота. У Раді арбітражних керуючих немає жодної бідної людини, яка потребувала б фінансової підтримки від спільноти. Внесок має існувати для мінімізації «холостої участі» (коли у особи є ліцензія арбітражного керуючого, і вона записалася у СРО, тому що це безкоштовно). А от коли їй потрібно буде платити 1–2 тис. грн просто за участь, вона задумається, чи дійсно їй це потрібно. І якщо їй це не потрібно, ми очистимо нашу організацію від таких холостих учасників. Саме це понесе за собою професійне зростання.
Але я не знаю, навіщо нам потрібна така організація, яка хоче отримувати гроші з арбітражних керуючих і взагалі не думає про те, як їх же захистити. Навіщо платити людям зарплату, якщо вони нічого не роблять?