14.09.2018 р. відбудеться Kyiv Arbitration Days: Мислити глобально! У межах інформаційної підтримки пропонуємо ознайомитися зі скороченою доповіддю спікера третьої сесії «Наука чи фантастика технологій для юристів?», старшого партнера CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang (Україна) Олександра Мартиненка.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Колись на початку моєї правничої кар’єри я частенько нарікав на невизначеність норм права. Тоді мій тато терпляче пояснював: «Право – це не математика. Неможливо створити ідеальну норму права, яка працювала б з точністю математичної формули. Право – це квінтесенція життя, а життя – річ недосконала». Таким чином, мій тато ще три десятки років тому вже відповів на це запитання.
Відтоді багато зрушень сталося у нашому житті. Найголовнішою зміною є те, що людство зробило вирішальний крок у цифровий вимір. Частка аналогового світу довкола нас невпинно стискається. Натомість частка цифрового світу зростає. Цей факт позначається на всіх професіях, зокрема на правничій.
Все почалося з комп’ютерів. Потім інтернет, електронна пошта, бази даних, пошук за ключовими словами, вдосконалений алгоритм пошуку за природною мовою, віддалений доступ, смартфони, планшети, мобільні додатки, служби обміну короткими повідомленнями, хмарні технології, Siri тощо. Технологічний компонент правничої роботи зростав та ускладнювався. Межа між правом і технологіями тоншала. Аж тут наспів некоронований король майбуття – штучний інтелект (знаний у космополітичному середовищі як «Еяй» – АІ (Artificial Intelligence)). АІ, який наразі може ще не все, але щодалі, то чимдуж більше, а скоро взагалі зможе все. А тут ще й блокчейн вистрибнув як Пилип з конопель та смарт-контракти за собою возиком притягнув разом із розпорошеними додатками.
Зважаючи на зазначене, настав час вивірити татову відповідь у застосунку до нинішніх реалій та зрозуміти для себе, якщо людина нездатна звести право до точної математичної формули, можливо, на це здатна людина у купі з новітніми технологіями?! А якщо ні, можливо, з цим здатні впоратися новітні технології самостійно, без участі людини?! Можливо, правнича професія сходить на пси, а в недалекому майбутньому АІ самостійно писатиме закони, складатиме контракти, розв’язуватиме суперечки за контрактами, а може, навіть вершитиме правосуддя? Футуристи тішаться, а у правників журба…
Однак ми маємо чим розрадити правників! Той, хто вважає, що ІТ-революція знищить правничу професію (оскільки з розвитком АІ правники вже начебто скоро стануть геть непотрібними), має фундаментально хибне розуміння суті нашої професії та ролі права в суспільстві.
Право – це універсальний регулятор суспільного життя, що складається з безлічі гайвеїв, шляхів, вулиць, завулків, мостів, поворотів, глухих кутів, об’їзних доріг та бездоріжжя з усіма можливими шляховими знаками на них або (що гірше) без них. Червоні стрічки, знаки «Стоп», «Рух заборонено», зелене світло, подвійна осьова або переривчаста та знаки переїздів зі шлагбаумами за ними рясно розкидані в обширі правничого поля. Інколи у видимій логічній послідовності, а інколи – без такої. До речі, ви ніколи не звертали увагу на досить дивну закономірність: яка в держави шляхова інфраструктура – таке у неї право?! Значно легше дати собі ради у праві країни, де легко знайти маршрут, як проїхати з крапки А у крапку Б, і навпаки.
Правники – це штурмани та лоцмани в морі правничого простору. Без них рухатися або важко, або неможливо. Привів, скажімо, капітан лайнер у порт. Стоїть на рейді, а швартуватися не поспішає. Йому лоцмана бракує. Здається, що тут такого, якихось пару морських миль або ж навіть кілька сотень метрів лишилося. Але ж ні, бо є нюанси (sapiens sat, хто жарт пам’ятає!)…
Ото ж бо, наша професія – про оті самі нюанси, про сукупність та переважність суб’єктивних вимірів об’єктивних дій, подій та явищ. Правничий аналіз – це не про квантифікацію збитків та не про кількість років за ґратами, а про встановлення події порушення та її складових, про визначення ступенів відповідальності її учасників. Квантифікація – це вже наслідок правничого аналізу, а не його суть.
Хто не чував про приклади, коли судді засуджували підсудних до «менше меншого» або ж взагалі звільняли з-під варти у залі суду?! Хто не чував про концепцію «punitive damages» у праві США?! Та чого далеко бігати?! Якщо санкція передбачає «виделку», то хіба це не означає, що сукупність невиписаних у нормі нюансів призведе до вирішення справи одним чином чи іншим?! Або як квантифікувати договірне зобов’язання «докласти всіх зусиль»?! Як провести квантифікаційну різницю між ним та договірними зобов’язаннями «докласти всіх належних зусиль» або «докласти всіх найліпших зусиль»?!
Розбиратися у цих нюансах – справа правника. Винятково його справа – вимірювати мінливий фактаж гуманістичним метром, а потім робити обґрунтовані висновки. АІ у найкращому випадку виконуватиме лише допоміжну роль у цьому. І нині, і повсякчасно. Амінь!