У Правничій школі ЄБА-Астерс відбувся черговий модуль, присвячений, як завжди, актуальній правовій тематиці. Цього разу учасники школи мали можливість поспілкуватися з суддею Вищого адміністративного суду України Ігорем Олендером щодо податкових спорів. Мабуть, буде справедливим зауважити, що спори про податки можна сміливо віднести до болючої для вітчизняних правників теми. Адже сплачені податки ретельно рахує і держава, і платники, однак часто одна сторона вважає, що податків сплачено замало, а інша – що забагато або достатньо. Отже, протистояння триває постійно.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
«Врівноважена робота судової системи потрібна платникам податків, оскільки для них це є визначальним, це посилання до стабільності, від якої залежить і швидкість розгляду податкових спорів, і стала судова практика. Ми живемо в період кардинальних змін. Зараз у нас триває реформа судової системи. Сподіваюся, що вона призведе до певних результатів: встановлення правил гри, які існують в усьому цивілізованому світі. Це певні підходи до вирішення спорів, не мінливе законодавство, правильно виписані та ухвалені процесуальні закони, якими будуть послуговуватися всі», – розпочав свою доповідь пан Олендер.
На його переконання, в судах розглядається левова частка спорів, особливо тих, де платник податків хоче відстояти своє законне право сплачувати чи не сплачувати податки. Як зазначив суддя під час дискусії, платники податків активно використовують суд як інструмент захисту порушених прав.
Відповідаючи на питання слухачів (переважно юристів та бухгалтерів) щодо підходів при вирішенні судами податкових спорів, І. Олендер відзначив, що правова визначеність має бути спрямована на те, щоб знайти баланс інтересів держави та платника податків; щоб податки були сплачені, а їх платник був захищений; щоб не було свавільного втручання в його інтереси.
На його думку, у зв’язку з цим зараз почали формуватися певні підходи у судовій практиці. Так, з моменту, коли Верховному Суду України у 2015 р. було надано право допускати до провадження справи, які переглядалися в касаційному порядку Вищим адміністративним судом, почастішали випадки допуску таких справ до провадження. У свою чергу, це почало змінювати судову практику, яка вже була напрацьована за попередні роки.
Податки та судова практика
Окрім загальних питань, слухачів цікавили й суто практичні аспекти. Наприклад, питання відшкодування податку на додану вартість, де у платника податку фактично немає спору з податковим органом. При цьому податковий орган визнає, що такий платник податку має право на відшкодування цієї суми заборгованості, однак з тих чи інших підстав не видає відповідного висновку, не відсилає його до державного казначейства. Таким чином, платник податку позбавлений права на відшкодування ПДВ.
Як зазначив доповідач, ще у 2009 р. ВСУ з цього приводу висловив свою позицію, згідно з якою вимога платника зобов’язати податковий орган надати висновок щодо нарахованої суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню, не є належним способом захисту прав. З огляду на це, належним способом захисту права має бути вимога про стягнення зазначених коштів. За словами судді, до певного часу практика формувалася саме в такому річищі.
«До 2015 р. ні в кого не виникало питань, і суди вирішували справи таким чином. Оскільки платник має право на відшкодування, однак йому це відшкодування не здійснюється, то він може, зокрема, заявити позов про повернення і стягнення такої суми заборгованості», – відзначив Ігор Олендер. Однак ні у 2009 р., ні сьогодні в законодавстві не з’явилося якихось новел стосовно цього питання. Можна сказати, що існувало аналогічне поле правового регулювання. Але у своїх постановах 2015 р. ВСУ висловив іншу позицію. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків з надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Отже, за таких обставин рішення судів про задоволення позовних вимог щодо стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. Тобто Верховний Суд повністю змінив свою позицію з цього приводу.
На переконання І. Олендера, продиктовано це тим, що існує Порядок, який регулює такі правовідносини. Проте позиція ВАСУ завжди зводилася до того, що цей Порядок виключає участь платника у таких правовідносинах. Він регулює лише правовідносини Державної фіскальної служби з Державним казначейством. При цьому, за його словами, проблем залишилося чимало, але практика ВАСУ з цього питання залишається без змін, тобто стягнення було б правильним способом захисту, що узгоджується з практикою ЄСПЛ. І взагалі, це більш логічно.
Однак висновки ВСУ, відповідно до чинного законодавства, для всіх судів є обов’язковими, а відступити від них при ухваленні рішення можна лише обґрунтувавши таку позицію. ВАСУ в одній зі справ відійшов від зазначеної позиції ВСУ, обґрунтувавши цей підхід тим, що ефективний захист, згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права та одержання особою бажаного результату. Проте вже у 2016 р. ВСУ підтвердив свою позицію і все ж таки вирішив, що правильним способом захисту прав платника податків у цьому випадку є звернення з позовом щодо зобов’язання вчинити певні дії.