 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Міністерство внутрішніх справ України щороку реєструє понад 300 тис. насильницьких злочинів – це вбивства, побиття, зґвалтування тощо. Згідно з вітчизняним законодавством, збитки потерпілому повинен відшкодовувати передусім сам злочинець. Утім, практика показує, що цей механізм дуже часто не дозволяє жертві отримати компенсацію. В українських реаліях постраждалий самостійно платить за відновлення свого здоров’я і долає наслідки насильства, в той час як за кордоном давно знайшли рішення цієї проблеми. На думку експертів, вирішити цю проблему може ратифікація Європейської конвенції про відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів. Про це йшла мова під час прес-конференції на тему: «Коли Україна заплатить компенсацію жертвам насильства?», організованої Центром інформації про права людини та Центром політико-правових реформ.
Тривалий час вважалося, що для більшості осіб, які постраждали від злочинів, важлива передусім гарантована державою юридична відплата злочинцям (у вигляді призначення судом певного покарання), а також запобігання вчинення ними нових злочинів. Проте для жертв насильницьких злочинів доволі часто першочерговими є реституція і грошова відшкодування завданих злочином збитків та моральних страждань, а також можливість заново почати життя, оговтатися від пережитого та почуватися захищеними від протиправних посягань у майбутньому.
Чинним законодавством України передбачена процедура, за якою компенсувати шкоду потерпілому повинен передусім сам злочинець: потерпілий подає проти обвинуваченого цивільний позов, який розглядається судом під час кримінального провадження. Однак практика засвідчує, що цей механізм дуже часто не дозволяє отримати постраждалим від злочину грошове відшкодування у належному розмірі. Якщо органи розслідування не можуть забезпечити розкриття злочину та притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб, потерпілі на невизначений час позбавляються можливості відшкодувати завдані їм збитки коштом порушників. Тому, у випадках, коли не встановлено особу злочинця або якщо він є неплатоспроможним, чи процедура компенсації його коштом є складною та занадто тривалою, компенсація потерпілому від злочину має відбуватися державним коштом.
Це повною мірою відповідає принципу взаємності відповідальності особи та держави, який передбачає, що особа повинна утримуватися від неправомірної поведінки, а держава гарантує йому особисту безпеку, захищає право власності тощо. Якщо держава не справляється з виконанням своїх функцій з гарантування безпеки, особа отримує право на відповідне відшкодування саме державним коштом.
Де взяти гроші?
За словами експертів, основною проблемою державної компенсації шкоди,завданої злочином, є фінансування таких виплат. Зазвичай, для цього держави створюють спеціальні компенсаційні фонди. На сьогодні такі фонди функціонують майже в усіх країнах Європи, а також в інших розвинених державах світу (США, Канада, Нова Зеландія, Австралія, Японія тощо). У цих країнах ухвалені відповідні закони, що передбачають право потерпілих на державну компенсацію завданої злочином шкоди, а також шляхи примирення потерпілого з винуватцем та професійну медичну й психологічну допомогу жертвам злочинів. Створення та належне функціонування фонду відшкодування потерпілим від злочинів здатне посилити соціальну захищеність людини, оздоровити моральний стан суспільства та підвищити авторитет держави, її органів правопорядку.
«Україна може знайти кошти для відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів. Державі треба створити фонд, який буде поповнюватись штрафами, стягненими за кримінальними вироками та адміністративними рішеннями судів. Досвід інших країн показує, якщо створюється відповідний фонд, то джерелами його наповнення є штрафи, що стягуються з осіб, засуджених в кримінальних справах на підставі вироків. Іншим джерелом наповнення відповідного фонду може бути конфіскація майна. Третє джерело – штрафи за адміністративні правопорушення. За 2014 р. суди винесли вироки про стягнення близько 90 млн грн штрафів. Адміністративно-правових штрафів тільки за рішеннями судів – приблизно 215 млн грн. В Україні є також близько 3 тис. вироків про конфіскацію майна. Це можуть бути різні обсяги конфіскованого майна, але ж ви розумієте, що джерела надходжень є. Надавати відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів може координаційний центр з надання безоплатної правової допомоги, який діє при Міністерстві юстиції України. В межах країни вже створено близько 110 міжрайонних центрів. З часом ця мережа центрів могла б бути інституційним органом, який забезпечив би адміністрування фонду допомоги потерпілим», – зазначила експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук.
У низці держав-членів ради Європи створення фондів відшкодування розпочалося ще у 1960 р. У 1977 р. Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив Резолюцію (77) 27 про відшкодування потерпілим від злочину. Відповідно до її положень, державам-членам рекомендувалося забезпечити державне відшкодування потерпілим або особам, які знаходяться на їх утриманні, від умисних насильницьких злочинів у випадках, коли відшкодування неможливо надати іншими засобами, а також розробити відповідні керівні принципи. Згодом був ухвалений основний документ Ради Європи у цій сфері – Європейська конвенція про відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів 1983 р., яка ратифікована сьогодні більш ніж 25 державами.
У 2005 р. Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів від 24.11.1983 р., однак держава її досі не ратифікувала.
«Ст.127 Кримінального процесуального кодексу України містить положення про відшкодування збитків потерпілій стороні державним коштом. Однак там вказано, що ця можливість здійснюється на умовах і в порядку, визначеному законом. Поки що цього закону в Україні немає. Ратифікувавши Європейську конвенцію про відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів, держава візьме на себе зобов'язання відшкодовувати збитки потерпілим, які постраждали внаслідок умисних, тяжких або особливо тяжких, насильницьких злочинів, наслідками вчинення яких може бути заподіяння тілесних ушкоджень або розладів здоров'я. Це мінімум зобов'язань від держави», – роз’яснює експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук.
При цьому пан Банчук пояснює, чому саме держава повинна відшкодовувати збитки потерпілим з бюджетних коштів. «По-перше, держава є відповідальною за вчинені злочини, бо злочин означає, що політика держави щодо запобігання криміналу була неефективною. На певному етапі свого розвитку, відповідно до теорії суспільного договору, держава забрала право у людини самій реалізувати принцип «око за око, зуб за зуб». Тому потерпілий лишається сам на сам зі своєю проблемою. По-друге, в Конвенції про відшкодування потерпілим закладений принцип соціальної солідарності. Кожен з членів суспільства є відповідальним за іншого члена суспільства, якому в конкретній ситуації погано. І такій людині необхідно надати допомогу. По-третє, це принцип справедливості. Це відшкодування є справедливим», – каже експерт.
В Україні до цього часу були безуспішні спроби законодавчого врегулювання цього питання. Так, у 1993 р. Верховною Радою було ухвалено Постанову №2931-ХІІ «Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю», у п. 6 якої зазначалося: «розглянути питання про створення Фонду відшкодування збитків громадянам, які потерпіли від злочинів та зловживань владою». Проте, у 1996 р. цей пункт втратив чинність.
У 2004 та 2010 рр. на розгляд парламенту також вносилися проекти законів, які передбачали створення в Україні спочатку Фонду потерпілого, а згодом – Фонду відшкодування шкоди. Однак відповідні закони не були ухвалені. Тому правова система України наразі характеризується низьким рівнем захисту права потерпілого на відшкодування збитків, завданих внаслідок вчинення насильницького злочину.
А як у інших?
Під час прес-конференції також відбулася презентація нового видання Центру політико-правових реформ «Відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів: європейські стандарти і зарубіжне законодавство». У книгу ввійшли документи Ради Європи та Європейського Союзу, які встановлюють європейські стандарти відшкодування шкоди й допомоги потерпілим від злочинів, відповідні закони Німеччини, Австрії, Швейцарії, Нідерландів, Англії, Естонії та Чехії, а також рекомендації щодо запровадження відповідних механізмів в Україні.
Згідно з основними європейськими стандартами, відшкодування потерпілому з державних коштів може здійснюватися, якщо злочини є умисними,тяжкими чи особливо тяжкими,насильницькими (включаючи сексуальне насильство) або такими, що прямо спричиняють серйозні тілесні ушкодження та розлад здоров’я.
Насильство, спричинене злочинцем, не обов’язково повинно бути фізичним. Відшкодування також виплачується у випадках психологічного насильства (приміром, здійснення погроз), що спричинило серйозні травми або призвело до смерті.
Сума відшкодування повинна щонайменше покривати наступні види збитків: втрату заробітків,витрати на ліки та госпіталізацію,витрати на реабілітацію фізичних та психологічних травм, витрати на поховання,на утримання (у випадках, що стосуються утриманців померлого).
Схема, за якою здійснюється відшкодування, повинна передбачати верхню межу грошового розміру відшкодування та мінімум, нижче якого таке відшкодування не може здійснюватися.
Компенсація потерпілим від насильницьких злочинів державним коштом має субсидіарний (додатковий) характер. При цьому виключається можливість отримання потерпілим подвійного відшкодування збитків. Крім того, відшкодування з державного бюджету призначається лише у тій частині, якою завдана шкода не покривається з інших джерел, наприклад, самим злочинцем, страхувальником або державними службами медичної та соціальної допомоги.
«При обранні Україною оптимальної моделі державного відшкодування потерпілим доцільно звернутися до досвіду європейських держав. Актуальним є загальний аналіз механізмів відшкодування завданої шкоди насильницьким злочином у рамках кримінального процесу в державах Європи. Також важливим є досвід створення фондів відшкодування збитків потерпілим від злочинів. При цьому ключовими питаннями тут виступають щодо джерела фінансування фонду, підпорядкування фонду,умов та обсягу компенсації, яка здійснюється фондом. Звісно, ідеальної моделі, яку можна було б цілком запозичити й перенести на український ґрунт, годі шукати. Необхідно брати до уваги специфіку й умови, які існують в Україні. Ми справді сподіваємось, що презентований посібник зробить вагомий внесок у визначенні механізму державного відшкодування потерпілим в Україні», – зазначила менеджер проекту «Підтримка реформи кримінальної юстиції в Україні» Кетеван Цхомелідзе.