Останнім часом професійна діяльність та особисте життя володільців мантій знаходяться під пильною увагою громадських активістів та журналістів. Намагаючись виявити «паршивих овець», розслідувальники збирають дані про суддівські статки, ведуть спостереження за володільцями мантій та навіть вдаються до використання «шпигунських штучок» – прихованих аудіо та відеозаписувальних пристроїв. Однак, незважаючи на зусилля активістів, розповсюджена ними інформація часто не відповідає дійсності, а також є прямим посяганням на честь та гідність служителів Феміди. Чому ж останні мовчки зносять образи й не звертаються за захистом своїх прав та законних інтересів до представників правоохоронних органів або до своїх колег? Відповідь на це питання «ЮГ» отримала під час чергового засідання Вищої ради юстиції 21.04.2016 р.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Заборонені прийоми
Одне з питань, включених до порядку денного засідання, стосувалося розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.03.2014 р. про внесення подання про звільнення судді Баришівського районного суду Київської області Володимира Єременка за порушення присяги. Підставою для звернення до Комісії став вирок судді у кримінальній справі щодо кількох підсудних.
Вони обвинувачувались у навмисному вбивстві потерпілого, якого викрали та тримали у закритому приміщенні. Заявників не влаштував надто м’який, на їхню думку, вирок, яким підсудні були засуджені до позбавлення волі строком на 7 років, а одному з них перебування у місцях утримання навіть було замінено на інший вид покарання, у зв’язку з незадовільним станом здоров’я.
Не обмежуючись зверненням до ВККСУ, скаржники залучили до цієї справи журналіста, який вів за суддею приховане спостереження, фіксував своє спілкування з володільцем мантії на прихований відеозаписувальний пристрій, перевіряв чеки служителя Феміди у супермаркетах і врешті-решт оприлюднив інформацію про те, що В. Єременко володіє дорогим автомобілем та велетенською віллою. «Я не те що не маю, я жодного разу не сідав за кермо такої машини, а проживаю я у батьківській хаті», – заявив суддя, надаючи пояснення на засіданні Ради.
Правосуддя без хабарів
Особливу увагу членів ВРЮ суддя звернув на те, що не зважаючи на чималу кількість учасників цієї горезвісної справи, зі скаргою до комісії звернулися особи, які не мали до неї жодного стосунку. Їхні дії, разом із діями журналіста, законник розцінив як тиск на суд і повідомив присутнім, що через усі ці події опинився на лікарняному ліжку.
Його вирок був змінений судом касаційної інстанції, яка, як не дивно, постановила залишити під вартою підсудного, що на той момент вже відбув покарання та був випущений з місць позбавлення волі. «Після винесення рішення Вищим спеціалізованим судом вже звільнений учасник кримінальної справи ще 2 роки ходив до іншого судді, намагаючись поставити крапку у цій ситуації», – зазначив В. Єременко.
Своє рішення про присудження злочинцям не найсуворішого покарання суддя пояснив їх щирим каяттям, співпрацею зі слідством, наданням правдивих, несуперечливих доказів та навіть проходженням перевірки на поліграфі, з чим за 34-річну практику суддя зіштовхнувся уперше. Підсудний же, якому покарання було замінене, на момент винесення вироку мав IV стадію онкологічного захворювання і його стан був несумісний з триманням у місцях позбавлення волі.
Також суддя повідомив про те, що намагаючись з’ясувати причини свого «переслідування», виявив, що один із заявників мав зносини з хворим підсудним задовго до вчинення ним злочину. Тоді між особами виникла неприязнь, а скаржник міг сподіватися на те, що при передачі справи іншому судді підсудний відбуватиме покарання за ґратами. А вже після засідання, спілкуючись із кореспондентом «ЮГ», володар мантії зазначив, що розглядав ще кілька гучних справ (не дозволив рейдерам заволодіти чималим наділом землі, став на заваді виселенню сімей з гуртожитку, проданого разом із мешканцями тощо), які також могли стати причиною тиску на нього. «За час суддівства, – доповів законник, – я не нажив собі квартир та автомобілів, зате коли йду вулицею, мешканці обертаються і кажуть: «Цей хабарів не бере».
Публічність з обмеженнями
У законності свого вироку В. Єременко сумнівів не має. Цю думку поділяють і його колеги з апеляційного суду, які мали можливість ознайомитися з документом. Підтримали суддю у цьому і члени ВРЮ, одноголосно проголосувавши за відмову рекомендувати звільнити його за порушення присяги. Однак цікавим у цій справі виявилося зовсім інше.
Після закінчення розгляду кореспондент «ЮГ» не зміг не запитати у володільця мантії, чому ж він, потерпаючи від діяльності журналіста, від оприлюднення неправдивої інформації та від уваги до своєї особи у негативному сенсі цього слова, не звернувся до правоохоронних органів, суду або, принаймні, до тих же ЗМІ задля захисту своєї честі та гідності. На це В. Єременко відповів наступне: «Я надавав пояснення членам Ради з приводу того, як підло, не маю іншого слова, вчиняв журналіст. Він влаштував за мною спостереження. Дійшло навіть до того, що він відстежував, як я скуповуюсь у продуктових магазинах та перевіряв мої чеки. Я розумів, що це елементарне замовлення, про що, до слова, мене нещодавно повідомили прямим текстом. З цією проблемою я звернувся до свого колеги – колишнього голови апеляційного суду, який зараз перебуває на пенсії. Колега порадив мовчати через те, що я є публічною людиною та маю першим поставити крапку у цій ситуації».
Така позиція, безперечно, має право на існування. Вочевидь, її дотримуються більшість суддів поважного віку, які звикли до іншого ставлення суспільства. Однак є володільці мантій, які вважають інакше. З одним із них журналіст «ЮГ» спілкувався у той же день у будівлі ВККСУ під час кваліфікаційного оцінювання. Суддя розповів, що ще кілька років тому його колеги з Європи зауважували, що якщо українські служителі Феміди не стануть відкритішими та не почнуть спілкуватися із пресою, їх звинуватять в усіх негараздах, що відбуватимуться в країні. «На жаль, так і сталося, – з сумом констатував суддя. – Ми лише зараз намагаємося виходити у публічну сферу, але вже запізно».
Водночас, низка іноземних та європейських експертів вважають, що не все ще втрачено, закликають суддів заявляти про свої негаразди та навіть готові навчати володільців мантій будувати конструктивні відносини з четвертою гілкою влади. Долучаються до цих закликів та ініціатив і Рада суддів України, а також молоді активні законники, які за останній час мали змогу упевнитися у вірності приказки: «Порятунок потопельників – справа рук самих потопельників».