На останньому засіданні Комітету парламенту з питань правової політики та правосуддя було прийнято рішення створити робочу групу для опрацювання пропозицій, поданих суб’єктами законодавчої ініціативи до проекту закону №1656 та №1497 з додатками. Мета такої робочої групи – зробити із двох законопроектів один, з урахуванням 4 тис. поправок, які до них надійшли і надати комітету готовий опрацьований матеріал.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Варто звернути увагу, що до складу робочої групи увійшло понад сто осіб, серед яких народні депутати, науковці, судді, юристи, міжнародні експерти.
05.02.2015 відбулось перше засідання робочої групи, яке тривало дві години. Воно пройшло в дискусіях і фактично нічим не закінчилось. Порушувалися то одні то інші питання. Судді говорили про наболіле – повернення класів, дисциплінарну відповідальність, забезпечення житлом. Депутати – про необхідність визначитись з концептуальним підходом.
Голова Вищого господарського суду України Богдан Львов зазначив, що вкрай необхідним є найшвидший запуск ВРЮ. «Без цього розмови про відновлення довіри до суддів залишаться лише розмовами. Це не просто є необхідним, ми з цим вже запізнились», - вважає суддя.
Погоджується з цією позицією Лідія Ізовітова, голова Національної асоціації адвокатів України. За її словами, необхідно, щоб усі судові рішення були не лише справедливими, але й законними. «Але чи вирішує законопроект питання тиску на суддів та судову систему? Чи забезпечують законопроекти незалежність прийняття судових рішень. На мій погляд, ні», - каже вона.
На думку Л. Ізовітової, не можна ВРЮ створювати в якості акціонерного товариства, оскільки це публічний конституційний орган. На її думку, не правильно, що зміни в законі про ВРЮ стосуються не критеріїв, хто може бути членом ВРЮ, тобто вік, стаж, громадянство та ін., а це підміняється яким документом має бути встановлено стаж, яким документом має бути встановлена освіта. Л. Ізовітова говорить, що писати про документ неправильно.
Також Л. Ізовітова наголосила на тому, що норма питання щодо добору членів ВРЮ повністю взята з Закону про судоустрій і статус суддів щодо добору кандидатів на посаду суддів. «Не можна добирати членів ВРЮ. Їх призначають шляхом обрання», - вважає голова НААУ.
Говорячи про нововведення, яке пропонується одним із законопроектів про судову реформу, стосовно атестації суддів, то, за словами Л. Ізовітової, вона існувала за законом про статус суддів до 2010 р.«Атестація не може бути способом очищення судової влади», - вважає вона.
Порушується питання дисциплінарної відповідальності суддів. «Самі судді встановили певні критерії, ознаки дисциплінарної відповідальності в кодексі суддівської етики. Треба щоб рада суддів і з’їзд суддів згідно з Кодексом суддівської етики визначав критерії дисциплінарної відповідальності», - заявила голова НААУ.
В той же час Алла Лесько суддя Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) зазначила, що на чіткість, точність підстав для дисциплінарної відповідальності суддів неодноразово звертали увагу європейські експерти. Вона розказала про результати аналізу суддями ВССУ редакції ст. 91 законопроекту № 1656. Зокрема це стосується використання деяких формулювань, які дають досить широке поле для оцінки.
«Наприклад, в ст. 92 наприклад передбачається така підстава як «зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення». Відсутній критерій відповідності нормам процесуального законодавства для визначення зволікання з виготовленням. Також є такий критерій як грубе порушення правил суддівської етики. Це оціночний критерій – грубе», - говорить суддя.
За результатами засідання робочої групи її учасники домовились цього тижня зустрітись та обговорити концептуальні питання.
Коментарі:
Ярослав РОМАНЮК, голова Верховного Суду України
Суддівське самоврядування означає, що його органи повинні самостійно визначати, скільки має бути членів Ради суддів України, за якими квотами повинно відбуватися делегування суддів на конференцію, на з’їзд суддів. У законопроекті пропонується визначати на рівні законодавства квоти для органів самоврядування.
Верховний Суд України (далі – ВСУ) був і залишається прихильником переходу України на триланкову судову систему і переходу України із спеціалізації судів на спеціалізацію суддів. Насамперед, це тому, що побудова чотирьохланкової системи характерна для федеративних держав, а Україна такою не є. Наша судова система є унікальною в своєму роді, вона є надзвичайно громіздкою, малозрозумілою та малодоступною для людей. Маючи таку судову систему ВСУ здійснює повторну касацію, а це неприпустимо.
Однак фундамент такої судової системи закладений у Конституції України. Передусім необхідне внесення змін до Основного Закону. Інші принципи побудов судової системи в Україні, наприклад, ліквідація господарської юрисдикції, може суперечити тим конституційним засадам побудови моделі судової системи, які закладені в Основному Законі. Судову систему потрібно підготувати до цього.
Судова система має бути перезавантаженою. Необхідно переглянути розподіл навантаження на судову систему загалом, і на касаційні суди зокрема. До останніх за рік надходить понад 200 тис. скарг. Один касаційний суд з таким навантаженням не впорається. Необхідно переглянути підходи до того, чим повинен займатися касаційний суд. Він не повинен намагатися осягнути неосяжне, перевірити всі судові рішення, які набрали законної сили, а його завданням є лише виправленням фундаментальних судових помилок. Запроваджувати дієві механізми відбору тих справ, які варто піддавати касаційному перегляду, необхідно лише після того, коли в судовій системі відбудеться реформування, коли вона буде готовою до переходу до триланкової судової системи, для чого, безумовно, буде передбачено певний перехідний період.
Сергій ВЛАСЕНКО, народний депутат України
Від робочої групи вимагається до 11 лютого цього року подати напрацьовані концептуальні пропозиції комітету парламенту з питань правової політики та правосуддя. Виглядає досить нелогічно створювати законопроекти, не маючи концептуальних пропозицій. Треба зрозуміти концептуально, куди ми рухаємось. Необхідно зрозуміти, чи готові ми до простої ситуації, коли зараз ми вносимо зміни до законодавства, після цього – до Конституції, а ще пізніше вносимо знову зміни до законодавства, оскільки зміни до Конституції вимагатимуть змін до законодавства.
Можливо, зараз треба зосередитись на простих питаннях, які не викликають дискусії в суспільстві, і які в принципі не потребують зміни Конституції. Я маю на увазі, наприклад, розширення повноважень ВСУ, яке ні в кого не викликає сумнівів. Але треба розглянути правові підстави для перегляду судових рішень касаційних інстанцій у ВСУ і зробити це концептуально.
Необхідно зосередитись на концептуальних моментах. Отримати перелік з 13, можливо, 20 концептуальних питань і працювати над відповідями на них.
Першим і найголовнішим питанням, на яке ми повинні зараз відповісти: чи потрібен нам цей закон зараз. Оскільки все одно доведеться вносити зміни до Конституції. Якщо потрібен, то який цей закон повинен бути зараз. Мені здається, що якщо ми говоримо про закон зараз, то він лише повинен стосуватися тих питань, які не викликають жвавих дискусій у суспільстві.
Питання глобальні: покращення судочинства, доступ людей до суду, можливість отримання законних судових рішень, змагальність у судовому процесі, - на ці питання ми не отримаємо відповіді в законопроектах.
Олександр ВОЛКОВ, суддя Верховного Суду України
Україна вибрала європейський шлях, тому ми повинні, і це завдання суспільства перед державними інституціями, – провести судову реформу для забезпечення права громадян на незалежний та неупереджений і справедливий суд, створений відповідно до закону, забезпечення європейських стандартів, верховенства права і правової визначеності, що на сьогодні є дуже актуальним. Нам потрібна організація судової системи, засади ефективності і доступності громадян до суду, зокрема максимальна оптимізації її побудови.
У чому полягають причини сьогоднішнього стану справ у судовій системі? 4 млн. справ , 9 тис. суддів – немає можливості у держави забезпечити стовідсоткове утримання і організацію цього процесу. Зараз забезпечення судів становить лише на 40% від потреби.
Ми досягли того, що немає правової визначеності і передбачуваності судових рішень. Позбавивши повноважень ВСУ встановлювати загальні критерії певного закону на всій території України у правозастосовній практиці суду, ми допустили те, що судді навіть в одному суді чи судовій палаті можуть винести різні рішення на підставі одного й того ж закону. Ми це допустили. В цьому й проблема. Суди розглядають не спори, а невідомо що. Три державні органи судяться, витрачають кошти платників податків на визначення стосунків між трьома державними органами. Такого взагалі не повинно бути. Судові рішення не повинні підміняти функції держави. Потрібно зменшити кількість справ та стабілізувати судову практику.
Важливе питання – довіра до суддів. Прийнято два закони про очищення влади, відновлення довіри до судової влади. Щодо суддів вони не працюють через відсутність Вищої ради юстиції (далі – ВРЮ), всі ці підготовчі процеси не працюють і немає ніякої відповідальності суддів.
Я би закликав не ставити за мету в цьому законі вирішити всі питання судової системи. Їх багато. Але цей закон дає можливість далі запускати процесуальні зімни. Адже там основна реформа. Швидке прийняття цього закону дасть підстави і засади до майбутнього реформування після Конституції і створення іншої системи.