Окрім оновлених процесуальних кодексів, судова реформа готує нам також закон про медіацію. Чи такою вже новацією є вона для України? Як ставляться українці до такого способу врегулювання спорів? І заради чого юристи сьогодні йдуть на курси медіаторів? Про це наша розмова з керуючим партнером ЮК Prove Group Юлією Репіною
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Пані Юліє, чому Ви вирішили піти на курси медіаторів?
– Нещодавно я була на стажуванні у Лондоні, яке організувала Київська рада адвокатів. Це була дуже насичена поїздка, багато зустрічей, знайомств. Вже буквально перед від’їздом ми опинилися у британському центрі ефективного вирішення спорів та медіації (Centre for Effective Dispute Resolution, CEDR), і мені здається, що саме ця зустріч стала вирішальною. Повернувшись в Україну, я зрозуміла, що хочу цим займатися.
Кожен юрист знає, що мало отримати рішення суду – його ще потрібно виконати. Згідно з офіційною статистикою з відкритих джерел, зараз в Україні виконуються від 2 до 4% рішень судів, а згідно з новелами судової реформи, потрібно ще й сплачувати збір у виконавчій службі. Тож нерідко виходить так, що людина, пройшовши через усі судові інстанції і сплативши усі мита та збори, отримує… неможливість виконання рішення суду. Ось тоді й розумієш, яке величезне значення має медіація.
На щастя, у межах проведення судової реформи передбачене прийняття закону про медіацію. Відповідний законопроект уже прийнятий у першому читанні. Звичайно, цей документ не ідеальний, але добре, що він є. Сподіваємося, невдовзі він буде прийнятий, закріпить процедуру медіації на законодавчому рівні і дасть можливість швидше й краще розвивати цей важливий інститут в Україні.
У Великобританії 70–80% справ вирішуються за допомогою медіації, і 60–70% прийнятих за її результатами рішень виконуються. Найперше, тому, що ці рішення приймають самі сторони: пропонують їх, оцінюють можливі наслідки, прораховують свої вигоди і втрати. Медіатор – лише посередник, який допомагає їм домовитися на паритетних умовах, тобто шляхом досягнення консенсусу, а не компромісу. Жодного інституту, який примушував би виконувати медіаційні рішення, немає, але вони виконуються, бо сторони самі прийняли їх і узгодили.
– Наскільки ефективно, на Ваш погляд, це працюватиме в Україні?
– Зараз з’явилося чимало статей про те, що українські громадяни ментально до позасудового вирішення спорів не готові. Я вважаю, що це не так. Якщо люди свідомо йдуть на медіацію, значить, вони зацікавлені у тому, щоб знайти шляхи вирішення спірних питань. А у ході переговорів позиція «сили» завдяки певним інструментам знімається, позиція «слабшого» піднімається, і люди домовляються на паритетних умовах, навіть якщо є певний дисбаланс. В результаті у більшості випадків сторони отримують рішення, на яке спочатку навіть не сподівалися, і воно задовольняє усіх.
До речі, дуже часто після того, як медіатор окремо поспілкувався з однією, а потім з іншою стороною, виявляється, що вони просто по-різному дивляться на одні й ті самі речі. Це зрозуміло, адже у кожної людини свій життєвий досвід, своє світосприйняття. Але врешті-решт, маючи бажання, усе можна вирішити.
– Зараз Ви відвідуєте курси медіаторів. Наскільки вони складні і наскільки цікаві?
– Досить складні. Дуже насичена програма, 5 модулів протягом 6 місяців. Два модулі ми вже відпрацювали, а третій буде після травневих свят. До нього треба підготуватися, завершити усі справи, щоб потім повністю віддатися навчанню. Але знаєте, є така чудова фраза: «Хто хоче, знаходить рішення, а хто не хоче, знаходить відмовки». А хочуть досить багато людей – зараз триває вже шостий набір.
Досі заняття на курсах вели виключно українські викладачі, але найближчим часом плануються також викладачі з Вестергамської академії ТПП Мюнхена та Верхньої Баварії. Це одна з найбільших шкіл медіації. Від CEDR вона відрізняється як тривалістю навчання, так і обсягом знань, які дає слухачам.
У липні цього року я здаватиму іспит, і маю надію, що після успішної його здачі та захисту курсової отримаю сертифікат. Тема моєї майбутньої курсової роботи ще остаточно не визначена. Це буде або: «Врегулювання конфліктів шляхом внутрішньо корпоративної медіації», або «Маркетинг в медіації».
Втім, отримані на курсах знання я вже використовую. Наприклад, після першого ж модуля почала дещо інакше розмовляти з людьми. У мене двоє 10-десятирічних дітей, і вже у перший день занять я зрозуміла, що невірно з ними говорила. Змінила характер спілкування, і тепер ми маємо вдома ідилію (посміхається – ред.).
– Які Ваші прогнози щодо прийняття закону про медіацію?
– У найгіршому випадку його приймуть до кінця року, адже він прямо пов'язаний із виконанням зобов’язань України перед ЄС та іншими інституціями. Це значно полегшить імплементацію медіації в Україні, тож є велика впевненість, що цей закон працюватиме. А закріплення інституту медіації на законодавчому рівні спростить вирішення багатьох питань. Пов’язаних, наприклад, з тим, що це має бути абсолютно конфіденційний процес – сам факт, а тим паче деталі його проведення не виходять за межі медіатора і двох сторін.
– Чому медіація досі не набула поширення у нашій країні?
– Насправді певне поширення вона вже має. Скажімо, за останні 3 роки близько 70% моїх клієнтів закрили свої питання до судового розгляду. Тобто на інтуїтивному рівні я завжди пропонувала їм спробувати домовитися, виступала у ролі ініціатора перемовин, часом сама їх вела, хоча відповідних знань у мене на той час ще не було. Навіть жартувала, що скоро втрачу навички судового адвоката (посміхається – ред.).
Бізнес давно вже відчуває потребу у втілення такого інституту. Відповідний закон у нас намагаються «провести» уже протягом 10 років. Поки його немає, реєстрація медіаторів в Україні відсутня, проте насправді їх є вже близько 2 тисяч. Цієї спеціальності набувають завдяки різним програмам, наприклад, після навчання у тому є CEDR. А потім люди працюють за набутим фахом, проте не називають це гучним словом «медіація».
А зараз вже з’явилися перспективи щодо набуття відповідних знань в Україні. Наприклад, є Центр української медіації при Києво-Могилянській бізнес-школі. Там сконцентрована найбільша кількість випускників та співтовариство медіаторів. Тільки спільними зусиллями можна щось рухати у країні.
– Яка з європейських країн є для Вас зразком з точки зору запровадження медіації?
– Моя думка не може бути категоричною, оскільки я не вивчала це питання глибоко, та з моєї точки зору найрозвинутіша та найбільш дієва медіація у Великобританії. У США ця система також добре побудована. Та й у Китаї, де щороку без звернення до суду вирішується 7,2 млн спорів, і ці рішення виконуються на 70–80%.
А загалом, вивчаючи історію медіації, розумієш, що вона розпочала своє існування ще до нашої ери і вже досить давно набула цивілізованого вигляду. Величезний її плюс у тому, що вона безперервна та короткотривала. Тобто люди зайшли у процес медіації (на зустріч) і вийшли вже з готовим рішенням. У Великобританії мені повідомили, що найдовший процес медіації тривав 36 годин. Звісно, з паузами на обід чи каву, але ж це не 4–5 років «виконання» рішення!
В Україні медіація також буде у будь-якому разі, адже об’єктивно вона не потребує ніяких державних завірянь. Та краще, щоб вона таки була закріплена на законодавчому рівні. У тій же Великобританії, скажімо, вона є складовою процесу, обов’язковою процедурою перед зверненням до суду. Сторони можуть сказати, що не бажають іти у медіацію – це їх вибір. У такому випадку справа буде вирішуватися у судовому порядку за загальним принципом, проте у підсумку суддя може позбавити сторону, що виграє, компенсації судових витрат. Саме через відмову вирішити спір у порядку медіації.
Така практика, звичайно, є ідеальною, і коли це буде в Україні, невідомо. Проте медіація, повторюся, буде у нас у будь-якому випадку.
– Якою, на Вашу думку, буде реакція адвокатського співтовариства на медіацію? Чи вплине це на гонорарну політику?
– Як практикуючий адвокат, вважаю, що основна мета адвокатури – допомога клієнтам. Якщо ми можемо запропонувати клієнтові і медіацію, то маємо пропонувати її у першу чергу, адже це одна із складових вирішення конфлікту. Адвокатам вона жодним чином не заважає – проблем у наш час виникає дуже багато, і у хорошого правника робота завжди буде. Головне, що це допоможе розвантажити суди, які завалені справами, незважаючи на судову реформу.
Крім того, такий спосіб розв’язання конфліктів може бути корисний і у інших сферах. Скажімо, у Великобританії дуже розвинена медіація з питань захисту прав споживачів. Це коли великі корпорації наймають агентства або беруть у штат медіаторів, щоб ті розглядали скарги клієнтів на надані послуги. Найбільш популярні напрямки такого роду медіації за кордоном – авіаперевезення, медицина та ритуальні послуги. Споживачі знають, що відразу мають телефонувати медіатору, і рівень виконання прийнятих за результатами перемовин рішень дорівнює майже 100%.
– Зважаючи на особливості українського менталітету, Ви впевнені, що наші співгромадяни також зможуть швидко домовитися і зберегти конфіденційність?
– Безумовно. Сторони йтимуть у цей процес добровільно, якщо бажають вирішити конфлікт, тож завжди намагатимуться знайти прийнятне рішення. А медіатор, маючи відповідні інструменти і навички, їм у цьому допоможе – недарма ж цьому навчають стільки часу. І конфіденційність вони самі зацікавлені зберігати так само, як і свої комерційні дані, а цього їм, як відомо, не забезпечить ні суд, ні будь-який інший процес. До того ж, кожного разу підписуватиметься договір про конфіденційність, який містить відповідні зобов’язання сторін.
З власного досвіду можу сказати, що інколи люди самі не розуміють, чому конфліктують. Медіатор має допомогти розібратися у причинах конфлікту, побачити справжню потребу і знайти рішення, яке задовольнятиме обидві сторони.