 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Всі ми віримо, що нехай і через десятиліття, але все ж будуть винесені справедливі рішення щодо болючих подій, які відбуваються в Україні сьогодні. Василина Яворська, лідерка JustGroup, вважає, що справедливість, яка прийде через систему кримінальної юстиції, буде такою ж важливою перемогою, як і перемога на полі бою. Ми поспілкувалися з Василиною про те, як змінилися підходи в роботі в часи невизначеності, що вона намагається уникати у своїй діяльності, чого вдалося досягти в системі кримінальної юстиції, якими були ключові сенси та з чим виникали труднощі.
— Василино, бути лідеркою складно сьогодні? Як лідерство відчувається у Вашій роботі?
— Для мене персонально лідерство — це передусім про сміливість мріяти, як би дивно це не звучало. Колись почула тезу, що стратегія — це вимріювання. І в моєму розумінні майндсет лідерів працює так, що вони постійно щось вимріюють. Сміливість полягає в тому, що це не просто мрії, а готовність й спроможність шукати сценарії та робити перші кроки. Деколи це вимріювання може видаватися авантюристичним, проте в арсеналі лідера немає такого слова, як «неможливо». Тому що можливо дуже багато чого, і ця внутрішня дозволеність мріяти, спроможність сміливо йти туди, де ми ще не були, чого ми ще не пробували, — ось вона насамперед про лідерство. Друге, напевно, це про співтворення. Я вірю в силу партнерств, взаємодії, співтворення, що відрізняється від формальної взаємодії. Для якісного співтворення необхідними передумовами є взаємне відчуття смислової рамки, в якій ми діємо та заради чого, а також спільна ціннісна основа. Це стосується людей, груп людей та організацій чи цілих систем.
У моїй роботі лідерство — це про спостережливість, заглиблення та пошуки. Коли ми дизайнуємо різні розвиткові рішення для практиків системи кримінальної юстиції, то кажемо їм таку річ: сьогодні розвиток дорослої людини більшою мірою лежить у здатності переосмислювати досвід і забувати вивчене колись. Ми просимо їх забути фразу «ми завжди так робили». Мені відчувається, що лідерство в моїй роботі полягає в пошуку зони, яка не лежить у «ми завжди так робили». Водночас ми розуміємо, що це має бути якийсь інструмент чи підхід, чи розвиткове рішення, що створює цінність та має шанс прижитися. Навіть за умови необхідної трансформації культури чи певних правил поведінки. Це вимагає також глибокого знання контексту та спостереження за тим, як люди чи організації реагують/реагували на певні зміни, в чому особливості їхньої культури, що важливо розуміти та знати про них.
— Війна не має статі. Як змінилися Ваші підходи та процеси в роботі в часи невизначеності?
— Персонально мені завжди було близьке структурування та планування, я прагну досягати комфортної міри визначеності та передбачуваності. Маю персональні ритуали, які намагаюсь зберігати, є класичні підходи до того, як будувати комунікацію з людьми, щоб вони розуміли, що ми робимо і заради чого. Мені комфортно, щоб ми мали продуманий певний маршрут руху в довшій перспективі.
Війна дуже на це вплинула. Я і далі залишаюсь прихильницею цих підходів, утім під час війни в мені прижилася думка, що доля невизначеності є дуже велика, а також є речі, які точно є поза зоною впливу та передбачуваності. Може бути не так, як ти планувала, — і це не про погано чи добре, а про той контекст, в якому ми живемо. Я розумію, що до повномасштабного вторгнення він був іншим, працювали інші підходи. Сьогодні ж усі приймають підхід, що зміни можуть відбутися в будь-який момент. Ці зміни можуть бути дуже різними, починаючи від того, що з самого ранку через тривогу збивається графік зустрічей, і закінчуючи тим, що команда, з якою ти взаємодієш і заради якої працюєш, як-от державна інституція, може кардинально змінити пріоритети в роботі чи оновити свій склад. Тоді ти абсолютно переорієнтовуєш свої рішення, про які міркувала, на інші речі — і це нормально. Грубо кажучи, нам потрібно прийняти цю зону невизначеності як нову нормальність, з якою ми ще довго будемо жити.
Я завжди тримаю суттєвий фокус на людях та їхніх спроможностях співтворити: мріяти, думати, генерувати ідеї, гнучко реагувати на контекст. Це дуже відчутно зараз, адже ми можемо опиратися лише на людей, які спроможні працювати саме в цьому контексті. Особливо коли ми говоримо про зону, що вимагає генерування ідей, інноваційних рішень, ширшого думання. Все-таки це специфічний профайл людей, які спроможні до цього. І мій фокус саме на таких людях значно посилився в цей час. Бо це певне коло та ядро, з яким реально можна робити трансформації.
Інше, також зв’язане з невизначеністю, — це відмова від орієнтації на побудову якогось ідеального рішення, адже деколи його просто не існує. Ти маєш зробити кілька кроків, щоб зрозуміти, чи може це працювати, чи ні. Потім ти прийдеш до якогось рішення — і не факт, що воно буде ідеальним. І для мене це про дозволеність собі помилятися і допускати, що в цих умовах тотальної невизначеності та мінливого контексту помилки можуть бути. Це ще один шифт у моїй свідомості (shift — англ.), що відбувся.
— Назвіть п’ять правил лідерки JustGroup та чого намагаєтеся уникати, остерігатися, не застосовувати у своїй діяльності та навпаки?
— Я б не назвала це правилами, це швидше підходи. Перший — це рух вперед і розвиток. Для мене це ключова історія. Через цю призму я дивлюсь на себе, людей навколо та процеси, що відбуваються: вони нас рухають вперед чи ні; люди рухаються вперед чи ні. І тут для мене цінністю є «curiosity» (українською це «допитливість») — плекання в собі та в оточення такого «а що якщо?»: а що, якщо ми спробуємо отак; а чи можна так; що можна зробити інакше; а куди можна піти далі. Цей «curiosity vibe» дуже важливий та цінний. За моїми відчуттями це та історія, що рухає індивідуально людину вперед, дозволяє їй розвиватися, озиратися довкола. Це також рухає вперед команди, якщо в ній у достатній мірі є ця доля допитливості та, власне, люди, які постійно ставлять запитання. Якщо ж культура в інституції чи системі допускає оцю дозу допитливості, то вони мають шанс рухатися вперед. Коли культура, навпаки, транслює основний меседж «ми робимо, як завжди робили, бо це перевірений шлях, він достатньо простий, зрозумілий, нам із ним спокійно», то це про історію, що ми стоїмо (в кращому випадку) на місці. Або в гіршому — котимося донизу. Відповідно я намагаюся уникати цієї застиглості, тримання за старе — навіть якщо воно комфортне і загалом працює непогано. Мій внутрішній неспокій постійно штовхає мене в оце думання: ні-ні, тут ще можна поміркувати, покопати глибше.
Другий підхід — це системність. Це можна транслювати через різні історії: індивідуальні, командні, інституційні. JustGroup — це про роботу з трансформаціями в системі. Буває, що ми відчуваємо розчарування, коли класна ідея, новий підхід чи зміна для системи кримінальної юстиції не спрацьовують. Але тут велике значення має, як ми підійшли до цієї зміни чи нового підходу, і тут йдеться про системність. Коли я розумію, що є шанс на системний підхід, тоді є бажання входити в процес зміни. Якщо я відчуваю, що там його немає, то мотивації менше. Адже розумію, що вірогідність доброго результату є достатньо низькою. Інколи в роботі з трансформаціями можна починати з невеличкої безпечної точки входу (entry point — англ.), але мені потрібно бачити потенційну ширшу картину. Можливо, це буде з різними сценаріями, втім у моїй голові я мушу мати кілька розгорнутих уявлень, як це може бути розвинено.
Третьою цінністю я б назвала енергію людей та енергію малих груп. Моє суттєве заглиблення в систему кримінальної юстиції почалося з координації невеликих груп практиків, які працювали над певними аналітичними продуктами. Саме через цю роботу, яка тривала рік, два, а часом і три, я побачила, як невелика група людей (я вже пізніше почула це формулювання в філософа Олександра Філоненка), за умови, що вона налаштована на справжній діалог і дискусію, готова слухати та чути, може створити цінність як для себе, так і для системи та суспільства загалом. Я вірю, що малі групи, побудовані на принципах відкритої злагодженої комунікації, мають дуже велику силу. Ми у своїх підходах, проєктах намагаємося під кожну нашу ініціативу формувати ядро ентузіастів, які це рухають, говорять про це, вкладають туди свою енергію. І це ще одна цінність, в яку я вірю. Адже ідеї генерує енергія, якою діляться люди через дискусію, діалог, міркування одне об одного — от на цих перетинах народжуються класні ідеї. Якщо нема цього простору, де люди можуть поміркувати, поділитися тим, що вони знайшли завдяки «curiosity», то шанси на спільнотворення значно менші. Для мене також дуже важливим елементом є спільнодумання, адже інколи ти просто не маєш рішення. Тобі потрібно зустрітися і подумати разом. Мені здається, що спільнодумання як певна практика дуже недооцінена в командах. Коли всі хочуть одразу мати результат, а інколи потрібно прийти та разом подумати над чимось. Якщо ви запустите цю енергію думання, то є значно більша ймовірність, що ви щось спільно створите.
Що особливо цінно зараз — це звичайні людські добрі комунікації. Здавалося б, це така банальна річ, про яку ми часто забуваємо. Ми нещодавно завершили розвиткову програму для лідерів кримінальної юстиції. Один зворотний зв’язок від учасника мені дуже запам’ятався. Він сказав, що, крім професійного зростання, особистісного розвитку, знань як працювати з командами, під час програми ми відкрили їм одне одного саме як людей. З людьми, які зорієнтовані на результат і хочуть робити свою роботу добре, можна просто говорити та професійно домовлятись про важливі речі. Це дуже цінно для нас. Я переконана, що розвивати оцю людську здорову комунікацію дуже важливо. Це цінність, яка сильно рухає вперед і людей, які включаються в цю гру «людина — людина», і організації, і команди, які не відмежовують, що ми лише про результати та показники, а також намагаються відчути людськість у відносинах і що є цінним для іншої людини чи організації. Це буває складно відчути, а ще складніше прийняти. Водночас це дуже необхідно, якщо говорити про діяльність за цих умов та про створення цінності.
Якщо говорити про табу, то для мене це словосполучення «ми завжди так робили». Це те, що вбиває будь-яку класну ідею ще на початку. Я намагаюся остерігатися неглибоких речей, коли розумію, що це про «фасадну» історію на кшталт «давайте гарно пофарбуємо стіни, бо завтра приїде перевірка». Коли ми говоримо, що JustGroup — це про трансформацію, то вони відбуваються на рівні усвідомленості смислів і розуміння, заради чого ми це робимо, а вже потім ми «малюємо фасад» (якщо взагалі це потрібно). Я намагаюся остерігатися поверхневості, але коли її відчуваю, то досліджую, що можна змінити, чи є там простір заглибитись. Деколи команди чи інституції до цього не готові, потребують швидких рішень, і тоді це добрий внутрішній критерій ухвалення рішення для організації — ми туди не йдемо.
— Розкажіть, що вдалося досягти за 2023 рік у системі кримінальної юстиції? Якими були ключові сенси та з чим виникали труднощі?
— Почну з останнього запитання. Труднощі виникали з ширшою картинкою в системі кримінальної юстиції. Зараз насправді дуже багато гравців, якщо ми говоримо про зміни та трансформації в системі. З одного боку, є наші професійні спільноти та інституції, є великі недержавні міжнародні актори, велика кількість міжнародної допомоги, експертів, які справді прагнуть, щоб їхня експертиза приносила цінність, національні недержавні актори. На мою думку, зараз найбільша складність та виклик — інтегрувати ці різні можливості, цей диверсифікований потенціал в якусь спільну картину, яка може забезпечити сталий вплив в довгостроковій перспективі. Має бути спроможність, по-перше, провести аудит цих «пазликів»: хто, про що, яка ключова спроможність актора. А по-друге, зібрати їх докупи, щоб вони не лишалися розкиданими елементами на столі, а складали цю загальну картинку змін, трансформацій, спроможностей, які має мати система кримінальної юстиції.
Якщо ж говорити про 2023 рік, то ключовим сенсом для мене стала синхронізація. За моїми спостереженнями, дуже багато команд у системі приходять до усвідомлення необхідності передусім підсилити себе. Всі зрозуміли, що ситуація в країні є складною, вона надовго, виживуть спроможні. І тут доречною буде метафора про спринтера та марафонця, коли потрібно дуже уважно підходити до розрахунку своїх внутрішніх ресурсів. Мені відчувається, що відбувається потрохи цей поворот — і система почала думати про свої внутрішні ресурси, піклуватися про людей. Можливо, мені хочеться це відчувати. Адже я вірю, що якщо ми системно не почнемо інвестувати в людей, в їхню здатність бігти цей марафон, то системі кримінальної юстиції загалом буде складно впоратися з усіма викликами. Це не лише виклики, що стосуються воєнних злочинів, а й боротьби з корупцією чи загально кримінальних злочинів. По різних спеціалізаціях це буде відчутно, і я бачу сенс у тому, щоб зазирнути в себе та працювати зі спроможностями, над усвідомленістю ролей та синхронізацією певних акторів, як-от слідства та прокуратури, — від жорсткої конкуренції до партнерства. Це світоглядний шифт, який має відбутися на різних рівнях: людей, команд, інституцій.
У 2023 році ми мали нагоду попрацювати з різними командами в багатьох інституціях над спроможністю людей регулювати себе, відчувати своїх колег, будувати якісну горизонтальну взаємодію. Цьому сприяв цей розворот системи в сторону думання про свій людський капітал. Ми повільно, але рухаємося в тому напрямку, коли люди в системі шукають джерело емоційної професійної підтримки. Людям явно недостатньо просто виконувати свою роботу, вони прагнуть чогось більшого. Це стосується як центрального, так і регіонального рівнів. Під час різних розвиткових програм ми відчували їхню спраглість до нових знань, нового досвіду взаємодії, що дуже тішило.
— Які спецпроєкти вдалося втілити від початку війни?
— З часів війни наш фокус спрямований на розвиток людського потенціалу та посилення спроможностей інституцій рухатися на цій марафонській дистанції. В цій історії ми просуваємо і будемо просувати системний підхід до розвитку людського капіталу. Важливим фокусом є робота з життєстійкістю людей і команд у системі кримінальної юстиції, зважаючи на те, в якому травматичному контексті вони здебільшого перебувають. А також діяльність із формування та підтримування спільноти, чим в організації передусім займається ініціатива JustTalk. Для нас дуже цінно і важливо розвивати та підтримувати спільноту новаторів, драйверів системи, які можуть надати взаємну підтримку, поділитися, повчитися, подумати, створити спільно. Зокрема, в нас є навчальна програма «Стандарти досудового розслідування», де ми синхронізуємо слідчих, прокурорів для спільного розуміння логіки розслідування. І ключовий сенс, який ми транслюємо, — ти не один! Ми не раз отримували зворотний зв’язок від учасників, що після наших програм їхні «лінзи» трішки змінюються, що вони вже інакше дивляться на ті самі проблеми та потенційні сценарії. Вони відчувають, що такі не одні, а поруч є багато людей, які стикаються з подібними викликами. Цього року ми провели цю довгострокову навчальну програму з фокусом на слідчих і прокурорів, які розслідують воєнні злочини, адже синхронізація в цих провадженнях особливо цінна, зважаючи на високий суспільний інтерес та обмеженість ресурсів системи.
У 2023 році наші зусилля з розвитку управлінської культури в системі вийшли на новий рівень. Ми мали першу в нашій країні спільну розвиткову програму з лідерами інституцій системи навколо ролі управлінця та зони його впливу спільно з Центром лідерства УКУ та Києво-Могилянською Бізнес-Школою. Сподіваюся, що скоро зможемо запропонувати додаткові програми з управління для практиків. Також мали можливість працювати з управлінськими командами різних інституцій системи. Це те, що буде нашим довгостроковим пріоритетом, адже саме управлінська культура часто визначає, як рухається організація, яку цінність система створює для суспільства, а питанням управлінської культури в системі приділяється дуже мало уваги.
Наші зусилля з просування процесуального інтерв’ю як інновативної тактики отримання інформації під час допиту вийшли на новий рівень, зокрема завдяки співпраці з Норвезьким центром із прав людини. Ми сформували потужну команду експертів та тренерів, які вже провели національні навчальні програми. Наступного року цих програм буде ще більше.
У 2023 році ми з експертною командою психотерапевтів і травмотерапевтів працювали над формуванням системного підходу до роботи з психологічної підтримки слідчих і прокурорів, які розслідують воєнні злочини. Адже розуміємо складність контексту, в якому вони працюють. Презентація цього підходу відбулася в грудні в Офісі Генерального прокурора. Роботу в цьому напрямі будемо продовжувати й надалі.
Цього року вчетверте відбулась JustConf — це подія про ідеї, що змінюють систему кримінальної юстиції. Нам вдалося об’єднати рекордну кількість партнерів і відібрати дуже класних спікерів, які презентували ті ідеї, якими вони живуть.
— Як кримінальна юстиція наближає Україну до перемоги?
— Я вірю, що, нехай і через десятиліття, будуть винесені справедливі рішення щодо подій, які відбуваються в Україні сьогодні. Оця проявлена справедливість через систему, зокрема систему кримінальної юстиції, — це те, що насправді буде важливою перемогою поруч із перемогою на полі бою. Заради того, щоб справедливість мала шанс, на неї має працювати система кримінальної юстиції. Робота заради справедливості швидше перебуває у цьому «марафонському» вимірі. Ми маємо розуміти, що це скрупульозне документування фактів, які відбуваються в Україні, дуже важливе. Колись ці задокументовані факти згодяться при розгляді справ у суді або ж стануть частиною права на правду.
Перемога — це також про якісну трансформацію державних інституцій та їх спроможність забезпечувати можливість досягнення справедливого рішення в різних справах: від побутової крадіжки до високорівневої корупції чи міжнародних злочинів. Це про спроможність якісно комунікувати зі суспільством та пояснювати іноді складні етапи розслідування та труднощі, з якими стикається система; це формування адекватних очікувань від суспільства. Це все може формувати інший рівень довіри до системи, але це займає час. Довіра — це наслідок глибинних і системних змін.
— Над якими інновативними практиками та інструментами сьогодні працює команда JustGroup? Які плани маєте у 2024 році?
— Я розділю це на кілька важливих речей. Перша історія пов’язана з комунікацією про кримінальну юстицію, про інновативні рішення, про створення простору, де будь-який практик може поділитися своєю ідею чи позицією. Ми будемо продовжувати виконувати цю роль платформи, де можна озвучити свою позицію, і водночас місця, де можна обмінятися аргументами зі своїми колегами, подивитися на проблему з різних перспектив. Ми точно будемо думати над зміною форматів. Сподіваємось, що в 2024-му ви побачите кілька нових форматів на майданчику JustTalk. Також плануємо повернутися до рубрики «Люди професії». Нам видається, що в українському суспільстві (та навіть між колегами) є мало розуміння образу прокурора, слідчого чи судді. Нам би дуже хотілося б цю професію показувати з різних перспектив.
Цього року ми також маємо намір піти до студентства. Ми отримали кілька запитів від університетів і студентських організацій, щоб робити щось спільно. Нам видається це потенційно дуже важливою взаємодією двох середовищ — практиків і студентів-правників. Задля підтримання спроможності системи в неї мають приходити нові люди з новим баченням, з новою енергією. Для того, щоб ця «свіжа кров» приходила в систему, дуже важливо показати студентству систему кримінальної юстиції через яскраві рольові моделі, які там є, і те, що це потенційно їхній простір реалізації себе як професіоналів.
Ще один важливий напрям докладання наших зусиль — розвиток людського капіталу. Ми будемо мати систематизовані відкриті розвиткові програми для практиків системи КЮ, що стосуватимуться стандартів розслідування, процесуального інтерв’ю, управлінської культури. Крім відкритих розвиткових програм, ми далі продовжимо працювати над адаптованими сфокусованими рішеннями для певних інституцій чи їхніх команд. Ми відчуваємо в цьому великий запит і свою велику силу. Адже добре розуміємо цей контекст, внутрішній запит і бачимо себе в ролі інтегратора різних експертиз для вироблення конкретного рішення для певної команди.
Ми залишаємося на позиції, що практики мають досліджувати не лише теми, які пов’язані з правом. З цією метою ми регулярно проводимо JustClub для членів нашої спільноти — цікаві зустрічі з НЕ правниками здебільшого про літературу, мистецтво, філософські концепти. Це привносить у спільноту інший вайб взаємодії, і я вірю, що це дуже розвиває наше мислення і спроможність думати на рівні ідей та смислів.
— JustGroup для мене — це...
— ...про сміливих людей. Justспільнота — це наше ядро, і ми точно будемо інвестувати свої ресурси, енергію та час в її зростання. Це спільнота людей, які об’єднані спільною енергією допитливості, спільнодумання, спільнотворення, привнесення додаткової цінності в систему, міркуванням над тим, як її зробити кращою, ефективнішою, людиноцентричною. JustGroup для мене — це також про об’єднання зусиль та глибокі партнерства. Для нас це цінно і ми це розвиваємо в кожному випадку, де є така можливість.
Я думаю, що Justспільнота лише розростатиметься, і сподіваюсь, що 2024-й принесе нам нові сміливі команди, нових учасників розвиткових програм, які є чи стануть провідниками якісних змін у системі кримінальної юстиції.
— Яку літературу порекомендуєте читачам «Юридичної Газети»?
— Безумовно, рекомендую до прочитання книгу Пріта Барари «Діяти справедливо». Вона допоможе розібратися в тому, яка ж насправді роль правника в системі кримінальної юстиції. Копнути глибше, так би мовити. Краще розуміти, що створює сильні команди та як налаштовувати взаємодію в сучасному світі, щоб виконувати своє призначення, допоможе книга «Команда команд». А от книга «Вибір» видатної психотерапевтки Едіт Еґер, яка вціліла під час Голокосту, розповідає про внутрішню силу людини в складному контексті.