В Україні впроваджується інститут пробації, а це означає, що вже зовсім скоро правопорушники, які вчинили нетяжкі злочини, можуть полишити місця несвободи і почати соціалізацію серед законослухняних громадян. Слідкуватимуть за цим процесом інспектори пробації та співробітники пробаційних центрів, які не лише контролюватимуть а й надаватимуть всіляку допомогу тим, хто стали на шлях виправлення. Допомагатимуть у становленні нової інституції закордонні експерти, з одним з яких, за сприяння співробітника Проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Карена Медояна, вдалось поспілкуватись і «ЮГ». Про те, як убезпечити законослухняних громадян та чи відповідатиме пробація в Україні європейським стандартам, розповів "ЮГ" експерт з питань пробації проекту ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні" Рендел Барроуз
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– В Україні впроваджується інститут пробації. Ми досить довго зволікали з цим і наразі стали чи не останньою європейською державою, де не всі засуджені потраплятимуть за грати. Чи відомо Вам, впровадження пробації є вимогою часу чи Україну спонукали до цього європейські партнери?
– Існує багато причин, але найважливішою є допомога у створенні більш ефективної системи кримінальної юстиції. Система кримінальної юстиції, яка карає за вчинення протиправного діяння, але й дає можливість реабілітації, є не тільки більш прогресивною і гуманною, але й кращою для всіх: успішно реабілітований злочинець більше не вчинятиме злочинів. Нова модель пробації в Україні буде зосереджена на зменшенні випадків повторного вчинення злочинів шляхом встановлення балансу між контролем і реабілітацією.
– Не секрет, що від пробації вітчизняні фахівці очікують суттєвої економії коштів, які зараз витрачаються на утримання осіб у місцях несвободи. Чи виправдані ці очікування?
– По великому рахунку, завжди дешевше контролювати особу в суспільстві, аніж відправити її до в'язниці. Держава не надає клієнтам пробації безкоштовне харчування й проживання. Навіть інтенсивні моделі пробації, наприклад, поєднання реабілітаційних і освітніх програм з частковим домашнім арештом, моніторинг якого здійснюється із застосуванням електронного обладнання, як правило, є дешевшим за найбільш спартанські умови тримання у в’язницях. По всій Європі співвідношення вартості пробації до витрат на тюремне ув’язнення коливається між 1:10 і 1:25 на день.
Набагато більше можна зекономити, якщо постійно зменшувати обсяги використання в'язниць. Це пояснюється тим, що такий підхід дозволяє уникнути будівництва додаткових приміщень або навіть закривати існуючі.
Варто додати, що винесення вироку, який дозволить людині залишитися в суспільстві, може також означати, що він/вона зможе утримувати осіб, які від неї залежать, та/або, працюючи, робити прямий економічний внесок у суспільство.
– Іншим плюсом пробації вважається те, що засуджена особа не потраплятиме у місця несвободи. Таким чином, упевнені фахівці, з одного боку, засуджений не буде контактувати з іншими засудженими та переймати від них «кримінальну науку». З іншого боку, засуджений не покидатиме соціум і не втрачатиме соціальні навички. Чи відповідає така думка дійсності і чи виправдовує вона себе у інших країнах?
– «Тюрма – це дорогий спосіб зробити поганих людей іще гіршими». «Тюрми – це університети злочинності». Ці дві цитати належать двом міністрам юстиції Великобританії, які належали до двох протилежних політичних кіл і висловилися з двох абсолютно окремих нагод. Утім, обидві ці фрази прозвучали у відповідь на повідомлення про високий рівень вчинення повторних правопорушень особами, які нещодавно звільнилися з місць позбавлення волі.
Якби в'язниці мали реабілітаційний режим, надавали добру освіту, професійну підготовку й можливості роботи, були здатні тримати під контролем незаконний обіг наркотиків, а також забезпечувати умови, за яких основні моделі поведінки копіювалися б з працівників з просоціальним ставленням до ув'язнених, а не з неформальних лідерів зі значними кримінальними зв'язками, тоді ефект тюремного «зараження» можна було б зменшити. Таких умови досягти важко, але вони є більш досяжними за умови зменшення тюремного «населення» завдяки більш широкому застосуванню покарань, що відбуваються в суспільстві. Так сталося у Фінляндії, Норвегії та Нідерландах – країнах, де за останні 25 років значно зменшилася кількість вироків, пов'язаних із позбавленням волі.
– А як же інші громадяни? Чи досить захищеними будуть вони, якщо певні категорії злочинців не знаходитимуться за ґратами? Хіба законослухняні особи не мають права заявити про те, що не бажають контактувати з такими засудженими? Як це працює у Європі?
– Це питання є дуже важливим. Найбільш затяті злочинці, які постійно вчиняють злочини і є небезпечним, звичайно, як і раніше, потраплятимуть до в’язниці. Але «забезпечення громадської безпеки» має бути центральним елементом будь-яких пробаційних заходів. Крім того, ми знаємо, що «страх перед злочином», так само, як і злочин сам по собі, може справляти надзвичайно негативний вплив, особливо на найбільш вразливих членів суспільства. Нова модель пробації в Україні буде використовувати інструменти оцінки та управління ризиками, які дозволять якнайкраще виявляти й контролювати їх. Служба пробації може розширити роботу з «забезпечення громадської безпеки» разом із іншими державними й недержавними установами і зміцнити управління ризиками. Такий комплексний підхід призвів до виникнення успішної моделі МЗГБ (міжвідомчого забезпечення громадської безпеки) в Англії та Уельсі, а також аналогічних підходів у інших європейських країнах.
– А взагалі до моделі пробації якої з країн близька модель, що впроваджується в Україні? У чому переваги та недоліки цієї моделі?
– Модель пробації, що розробляється в Україні, ґрунтується на міжнародній практиці кількох країн, зокрема Великобританії, Норвегії та Канади. Рамкові вимоги до нормативної бази пробації і захисту прав людини визначені Організацією об'єднаних націй та Радою Європи, наприклад, у Правилах щодо пробації 2010 р.
Служба пробації розробить систему і методику, які відповідатимуть потребам України, але якщо вона візьме приклад з успішних моделей, розроблених у інших країнах, вони будуть зосереджені на індивідуальному оцінюванні злочинців, виявленні їх проблем, пов'язаних із вчиненням злочинів, і методиках, які дозволяють зменшити або позбавитися цих проблем. Такі методи часто надаються у партнерстві з НУО та ГО і, за можливості, з окремими волонтерами або наставниками з громади.
– Чи встигнуть українські чиновники підготувати фаховий персонал пробації та матеріально-технічні бази для введення цього інституту? І чи готові українські судді, адвокати, правоохоронці до того, аби не відправляти злочинців за грати?
– Навчання персоналу вже йде повним ходом: існують інтенсивні навчальні програми як для існуючого персоналу, так і для нових співробітників. Це правда, що обсяги змін дуже амбітні, а розбудова відомчого потенціалу в рамках нового департаменту займе певний час, але якщо зобов'язання уряду залишиться незмінним, Україна може створити службу пробації, яка здатна буде зробити свій істотний внесок у побудову більш безпечного суспільства для всіх його членів.
Чи готові до цього інші представники системи? Принаймні ті, з ким я зустрічався особисто у Києві, Одесі та Харкові, здається, налаштовані дуже позитивно, але ставлення й думки різних людей будуть сильно відрізнятися. Судді й прокурори у багатьох інших країнах наразі розглядають пробацію як безцінного партнера і джерело інформації та консультацій. Вони також визнають недосконалість «усередненого» підходу до винесення вироків.
В Україні суди будуть продовжувати зачиняти злочинців у в'язниці, але якщо у них буде довіра до нової служби пробації, вони робитимуть це рідше.