Про своє бачення правової реформи та ролі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України «Юридичній газеті» розповів заступник голови ВККСУ, суддя Верховного Суду України Микола ПАТРЮК
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Пане Миколо, наразі у всіх на вустах судова реформа. На Ваше переконання, невже за наявності умов, зокрема законодавчих, судді позбавлені можливості приймати справедливі рішення, формувати єдину практику тощо?
– На моє переконання, за нинішніх умов (соціальних, економічних, законодавчих) судді не позбавлені можливості приймати справедливі рішення, формувати єдину судову практику. Підтвердження цьому є рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, постанови Верховного Суду України – обов’язкові для усіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону (для судів України теж).
До речі, зазначу, що ті самі постанови ВСУ за усіма юрисдикціями (цивільною, господарською, адміністративною та кримінальною) активно обговорюються в засобах масової інформації, науковцями та впроваджуються у життя. Формується однакове розуміння, застосування норм права, що у свою чергу сприятиме єдності судової практики, стабільності судових рішень та й суспільних відносин загалом.
Проте за наявності фактів судових рішень, які не ґрунтуються на праві й законі, порушень судами процесуальних норм, суспільство зумовлює до покращення роботи судів шляхом реформування як законодавчої бази, так і судової системи. Важливо, щоб не був порушений визначений ст. 8 чинної Конституції України принцип, який полягає у тому, що «в Україні визначається і діє принцип верховенства права». Але як би не реформувалися наведені питання, зокрема судова система, усе залежатиме від того, яким буде стержень судової системи – суддя.
– З урахуванням Вашого професійного та життєвого досвіду, яким має бути сучасний, реформований суддя?
– Відповідаючи на це запитання, передусім хочу зазначити, що сучасним, реформованим може бути фахівець «правник», зокрема особа, яка претендує на заняття посади судді. Але цього для судді не достатньо. Лунають пропозиції звільнити усіх суддів й на їхнє місце призначити нових, благо, що юристів у нас вистачає. Так-от, на мою думку, такий підхід вважаю бездумним та хибним для суду, адже у разі його проведення у життя ми ніколи не вийдемо на правильний шлях правосуддя.
Суспільство у такому разі перебуватиме у постійній потребі люстрації суддів. Для права на зайняття посади судді, крім сучасних знань права, законів, необхідно, на мій погляд, старе як світ розуміння судді як особи, здатної за законом й по совісті розглянути справу та ухвалити акт правосуддя. Нещодавно почув вислів про те, що неважливо, наскільки суддя чесний, що він вчинив вчора й наскільки цей поступок був моральним. Важливо те, наскільки він професійно, неупереджено розгляне справу. На таких засадах формувати суддю вважаю недопустимим.
Розкриваючи суть питання, хотів би повернуся до вікових традицій визначення судді. Н. Фосколо вважав, що «корда исчезает суд совести, обществу остается суд, в котором председательствует тюремщик и палач». Цицерон вважав, що «честный человек, садясь в судейское кресло, забывает о личных симпатиях», а Епіктет рекомендував «не берись судить других, прежде чем не сочтешь себя в душе достойным занять судейское место».
Наведені вислови визначають суддю, як еталон честі. У цьому контексті хочу звернутися до практики голландців у питаннях добору суддів. З маси претендентів на посаду судді вони відбирають найбільших кваліфікованих юристів методом визначення кваліфікаційних ознак, а потім впродовж певного часу шляхом неодноразових співбесід представників органу з добору суддів вивчають особисті моральні якості претендентів, зводять їх до кількості трьох на одну посаду, яких й рекомендують колективу суду.
За такого підходу посаду судді посідає висококваліфікована особа, яка за своїми моральними якостями, комунікативністю, організованістю, виваженістю тощо здатна у розумні строки, з урахуванням обставин справи наданих сторонами доказів, професійно розглянути справу та ухвалити правосудне рішення.
Хочу сказати й про те, що чинна Конституція України визначає суд як орган здійснення правосуддя, засади судочинства та суддю як носія правосуддя. Характерно, що ці положення Конституції, як і увесь її зміст ґрунтується на її преамбулі про те, що вона, Конституція, прийнята Верховною Радою від імені українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями.
Чи не доречно у цьому зв’язку звернутися до поширеного в Україні тексту молитви судді, переданого суддями із Румунії. Цей текст побачив світ ще у 1921 р. Він не відображає позицій того чи іншого віровчення, тієї чи іншої конфесії, секти, групи віруючих тощо. Суддя у своїй молитві звертається до Бога, який поклав на його плечі жахливу і важку ношу та просить допомоги у Господа бути гідним такої великої місії, щоб велич цієї посади не зманювала його, щоб його не охопила гордість чи пиха, щоб не привабила спокуса, не спокушали почесті й не підбадьорювали оманливі знаки величі, щоби його тога була непідкупною мантією. Суддя просить Всевишнього допомогти зробити його справедливим і рішучим, чесним і щиросердним, стриманим і добрим, щирим і скромним. Він хоче бути непримиренним до помилок, з розумінням ставитися до тих, хто помиляється і другом істини і поводирем до тих, хто її шукає і бути тим, хто використовує закон, але передусім тим, хто його виконує.
То чи можемо ми ставитися до слів цієї молитви як до хворобливого сектанства, як це подають деякі ЗМІ? Чи не слід молитися усім, щоб закони щодо формування суддівського корпусу, добору судді та органи з такого добору впроваджували, шукали, виявляли та призначали на посади суддів з такими високоморальними вимогами щодо себе як судді.
– Свого часу велося багато розмов про необхідність введення психологічної перевірки кандидатів на посаду суддів на етапі добору. Чи продовжує ВККСУ опікуватися цим питанням?
Це питання є продовженням попередніх думок. Я особисто, та й колеги ВККСУ опікуємося цим питанням. Чим більше, повніше воно буде вирішено на етапі добору, тим менше проблем буде з існуванням системи судів узагалі, тим менше буде підстав нарікати на поспішний, упереджений розгляд, порушення суддями законів, етичних правил та прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у справі. Тим менше буде підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Розгляд справи висококваліфікованим суддею з високими морально-психологічними якостями у режимі поваги до суду тих, хто очікує акта правосуддя, сприятиме повноті й всебічності судового розгляду, зумовить до можливої відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем, надання свідками правдивих показань, сприйняття сторонами і суспільством проголошеного рішення як належного, обґрунтованого, справедливого. Питання залишається за способами психологічної перевірки, її фаховим впровадженням.
– Чи не здається Вам логічним, виключити з повноважень ВККСУ питання дисциплінарної відповідальності, та сконцентрувати всю увагу на як видно з назви Комісії – кваліфікації суддів, тобто формуванні суддівського корпусу?
– Вважаю за можливе залишити за ВККСУ питання дисциплінарного впровадження. Хто допустив на посаду судді особу, здатну до порушення, той має й усувати недоліки добору. Саме дисциплінарне провадження, та результати його є складовою формування судді, сприяє підвищенню його відповідальності в питанні забезпечення якості судочинства.
– На Ваше переконання, чи необхідно відсторонити парламент та президента від процесу формування суддівського корпусу, навіть не залишивши суто церемоніальної функції за цими інститутами?
– Я б не ставив питання щодо відсторонення когось від формування суддівського корпусу. Мені б хотілося, щоб суспільство було впевнене у тому, щоб суддя не був залежним від конкретних осіб, політиків чи політичного органу. Суддя має, уособлюючи правосуддя, представляти закон, йому підкоритися.
З 2013 р. велика кількість суддів, усупереч Закону та рішенням ВККСУ не можуть бути призначені на посади через надмірну завантаженість або не бажання парламенту розглянути ці питання. Можливо, ці питання слід визначити за іншим органом? Щодо залишення за Президентом участі у формуванні суддівського корпусу, зокрема такої церемоніальної функції, як присяга, то я вважав би це за необхідне.
– Для України актуальною є проблема виконання судових рішень. На Ваш погляд, через що склалася ситуація, коли не виконується 80% виконавчих документів та чи змінить на краще ситуацію запровадження інституту приватних виконавців, але підконтрольних не судам, а Мінʼюсту?
– Відповідаючи на це питання, хочу сказати, що переважна більшість звернень з України до Європейського Суду породжена невиконанням чи несвоєчасним виконанням судових рішень й звідси зайві нарікання на суди, органи, які ці законні та справедливі рішення ухвалили. Через що склалася така ситуація? Не берусь робити висновок, не володіючи ґрунтовною інформацією. Кожен має займатися своє справо. Але шлях виправлення становища треба шукати. Це потрібно робити зокрема шляхом запровадження інституту приватних виконавців. Тому хочу побажати, щоб державні органи, які не справилися з виконанням судових рішень державними виконавцями, забезпечили цю функцію приватними виконавцями. Гарного їм і нам результату.