Після підписання Угоди про асоціацію України з ЄС ще у 2014 р. постало питання про внесення змін не тільки в законодавство, але й в існуючі бізнес-процеси. Одна з таких змін, яку також очікував Міжнародний Валютний Фонд, стосувалася протидії шахрайству, корупції та відмиванню коштів, а саме надання до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР) інформації про те, хто є кінцевим бенефіціарним власником компанії. Саме ця особа здійснює вирішальний вплив на управління всією бізнес-структурою, формує склад керівництва, несе відповідальність за діяльність компанії та отримує від неї прибуток. Зважаючи на всі економічні та політичні обставини, публічне розповсюдження інформації про кінцевих бенефіціарів може «розкрити очі» на деякі процеси і не допустити негативних наслідків як для окремих компаній, так і для держав в цілому.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Наразі існує кілька проблем. Одна з них - неподання деякими українськими компаніями інформації про своїх кінцевих бенефіціарних власників, хоча дедлайн був встановлений ще у 2015 р. Кількість таких компаній, за даними OpenDataBot, станом на лютий 2018 р., становить 16 743, що порівняно з загальною кількістю активних підприємств не є критичною масою.
Іншою проблемою є перевірка вже отриманої інформації, коли компанії, які не хочуть розкривати всіх деталей, вказують своїми бенефіціарами так званих «номінальних» осіб (довірені агенти, посередники тощо). Такий власник є підставною особою, а механізмів перевірки цих даних немає.
Тому на запит Мін’юсту Проектом ЄС «Право-Justice» було проведено експертну місію з метою надання рекомендацій, як саме налаштувати ефективний механізм верифікації достовірності отримуваної інформації стосовно бенефіціарних власників. Так, експерти цієї місії Проекту «Право-Justice» Маріано Гарсія Фресно (Іспанія) та Ден Джонсон (о. Мен, коронне володіння Британської корони) розповіли «ЮГ» про свою місію в Україні та основні засади, на яких будуються їх рекомендації.
- Зважаючи на всі кроки, що були здійснені для впровадження механізму розкриття інформації про кінцевих бенефіціарів, в чому полягає конкретно ця місія?
Ден Джонсон:
- Основна мета цієї місії – зрозуміти, як наразі працює механізм розкриття кінцевих бенефіціарів, яка інформація вимагається та отримується, хто її отримує, про кого і яким чином інформація перевіряється та підтверджується. Після того, як це буде зрозуміло, відбуватиметься наступний процес - розробка певного плану дій щодо збору інформації про бенефіціарних власників, яка дасть можливість перевіряти достовірність інформації. В кінці нашої місії буде опубліковано звіт з результатами роботи та рекомендаціями.
- Чи буде надаватися підтримка для впровадження цих рекомендацій?
- Я вважаю, що так, оскільки для цього є серйозна політична підтримка. Зі свого боку ми робимо внесок тим, що надаємо власну експертизу, а впровадження цих рекомендацій вимагатиме координації між українськими відомствами.
- Що, на Вашу думку, є найбільшою проблемою в існуючому механізмі?
- Наразі реєстратор відповідальний лише за те, щоб збирати інформацію і щоб вона стала публічною, - це все, що відповідно до закону вони зобов’язані робити. Проте вони не мають перевіряти точність цієї інформації, що спричинює багато проблем, і це те, що ми хочемо змінити.
- Хоча Ваші рекомендації ще до кінця не сформовані, могли б Ви розказати про основні ідеї-принципи, які можуть бути застосовані до цієї ситуації?
- Якщо фундаментально, то наразі ми розроблюємо структуру і відповідні процеси для різних органів, які мають доступ до різних видів інформації. Це потрібно для того, щоб вони брали цю інформацію і порівнювали з публічним реєстром.
Так, коли в реєстрі існує інформація, що хтось є власником певної компанії, цю інформацію потрібно звірити з тими даними, що є, наприклад, в податкової. Тобто, якщо компанія зазначає, що вона заплатила 100 тис. євро дивідендів, можна перевірити, чи зазначила відповідна особа у своїй декларації про ці кошти, а якщо ні, то чому. Люди, які є бенефіціарними власниками компаній, отримують від цієї діяльності прибуток, а податкові органи відповідно є джерелом даних, що дозволяють порівнювати і перевіряти, чи задекларовано це належним чином.
Окрім цього, банківські установи також матимуть можливість перевіряти цю інформацію з наявними в них даними. Якщо там існуватиме розбіжність, тоді це все буде розслідуватися.
- Стосовно європейського досвіду, чи є вже практика впровадження подібних механізмів в ЄС?
- У кожній європейській юрисдикції діють свої механізми, що мають як юридичні особливості, так і особливості ментальності. Реєстри бенефіціарних власників, знаходяться на різних стадіях впровадження, відтак і верифікація таких даних знаходиться на різних етапах реалізації. Скажімо, у Франції інформація вже перевіряється і верифікується, тож є приклади, коли це працює. Проте говорити про історії успіху чи провалу впровадженння цих механізмів ще зарано.
Маріано Гарсія Фресно:
- У більшості юрисдикцій наявний підхід, що базується на аналізі ризиків, які несуть як самі компанії, так і окремі особи. Ці підходи також залежать від методів, яким чином отримується інформація і яким чином вона верифікується. Ми б хотіли запровадити підхід аналізу ризиків і тут, але потрібно розуміти, що проблема верифікації даних про кінцевих бенефіціарів не є лише проблемою для України. В більшості країн вона також існує, і вирішення цієї проблеми не є легким. Тож це є завданням для нашої місії, України та інших країн також.