19 серпня 2015, 12:31

Реформи, що проводяться в Україні, не відповідають очікуванням більшості населення, – Марк Сегал

Опубліковано в №32-33 (478-479)

Марк Сегал
Марк Сегал «Проект ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні"» головний експерт
Анна Трішичева
Анна Трішичева журналіст, спеціально для «Юридичної Газети»

Майже півтора роки в нашій країні працює проект Європейського Союзу «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні». Загальна мета його роботи полягає у сприянні зміцнення верховенства права в Україні. «Юридична газета» поспілкувалась з головним експертом проекту Марком Сегалом та дізналась, як він оцінює процес проведення реформування ключових правових інституцій України


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


– Марку, ось уже півтора роки у нас в Україні активно працює проект ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції», тобто половину від запланованого терміну. Скажіть, які вже маєте напрацювання? На які основні проблеми під час своєї роботи проект натрапляв?

– Тоді як проект почав свою роботу, в Україні відбулось дуже багато подій у досить цікавому контексті. З одного боку, брати участь в таких змінах для мене дуже приємно, бути їх свідком, але з іншого – є деякі труднощі у реалізації такого проекту, як наш. Але, на щастя, оскільки ми співпрацюємо із суддями, високопосадовцями та представниками різних відомств, то маємо змогу працювати у досить широкій площині. Завдяки цьому нам вдалося досягнути певних дуже важливих цілей. Перше велике досягнення – це Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр., яка насправді є планом дій для багатьох українських правових відомств, урядових та неурядових установ. Зазначений документ є великим досягненням, оскільки дозволяє цим установам та відомствам стратегічно планувати свою діяльність. Він створює певні межі для процесу реформування, передумов для впровадження короткострокових, середньострокових та довгострокових реформ, а також для впровадження та використання механізмів моніторингу та оцінювання. Також Стратегія надає можливість відслідкувати, наскільки ефективно використовуються надані ресурси. Найбільшим досягненням четвертого компоненту («Доступ до правосуддя і забезпечення права на захист» прим. ред.), у межах якого я, власне, працюю, є розроблення Декларації щодо захисту прав людини у кримінальному процесі. В ній міститься позиція адвокатів, що була сформована самими захисниками як представниками єдиної професії. Їхня позиція щодо того, як зробити так, щоб практика у кримінальних справах не суперечила тому, що прописано у законодавстві. Завдяки такому стратегічному підходу до нашої роботи наша робота в проекті та заходи, які передбачені після його закінчення, є досить чітко визначені.

– Які маєте плани щодо роботи проекту на найближчі півтора роки та які очікуєте результати після його завершення?

– Ті заходи, які заплановані на найближчий час у межах компоненту 4 – це проведення інформаційних семінарів, в яких братимуть участь представники адвокатури, медіа- та неурядових організацій. Це будуть свого роду мобілізаційні заходи, у межах яких Декларація використовуватиметься як інструмент мобілізації. Метою є налагодження мережевої співпраці між адвокатами, представниками медіа- та громадянського суспільства для того, щоб спільно можна було здійснювати нагляд за відправленням правосуддя в межах кримінальної юстиції. Важливою також є законодавча реформа та покращення якості професії в урядових установах. Проведення внутрішньовідомчих реформ важливо організовувати одночасно із залученням суспільства до цього процесу.

Протягом наступних місяців четвертий компонент працюватиме з адвокатами для розроблення системи виявлення порушень професійних прав адвокатів під час виконання ними обов’язків. Одним із основоположних принципів незалежності судової влади, ми вважаємо, є змагальність процесу, рівність сторін обвинувачення та захисту, прозорість і доступність інформації. І такими є ключові елементи наших цілей. Це щодо 4 компоненту. А в межах всього проекту основною метою є створення умов для впровадження Стратегії, і прийнята Декларація є її частиною.

24 червня цього року в Україні відбулась офіційна презентація Декларації щодо захисту прав людини у кримінальному провадженні. Кілька місяців експерти-адвокати та науковці, зокрема з Вашого проекту, працювали над цим документом. Розкажіть про нього детальніше: як документ буде імплементуватись, який правовий статус матиме та як і ким буде використовуватись?

– Декларація є так званим «м’яким правом». Адвокати взагалі та українські адвокати зокрема надають перевагу саме такому виду законодавства, аніж суворому. Застосування та вміння діяти в межах такого для адвоката, – це, якщо ви дозволите послатись на пана Олега Чернобая, є питанням підвищення правової культури. По суті, Декларація не несе в собі нічого нового, а є документом, який узагальнює ті норми, що вже прописані в українському законодавстві та міжнародному, яке виконується в Україні. Новим у Декларації є те, як вона складена та якою є. Декларація – це перший документ, в якому адвокати в один голос говорять як представники однієї професії. Процес укладання Декларації був дуже партисипативним, тобто відкритим для адвокатів. Вони самі розробляли ті ідеї, що закладені в її основу. І саме адвокати складали чорнові варіанти Декларації. Для того, щоб українські суди служили народу України, він має розуміти свої права та потреби. Іноді навіть представникам правничих спеціальностей складно розуміти закон. І той факт, що Декларація написана дуже простою мовою, робить її унікальним інструментом комунікації, який може бути використаний для налагодження зв’язку з різними цільовими групами. Наш компонент працює по всій Україні, і всі інформаційні семінари, про які я вже згадував, пройдуть у 19-ти локаціях. Причиною цьому є те, що інформація повинна бути донесена на місця – в кожний окремий регіон у кожному окремому місті. Адвокати різних регіонів повинні самі вирішити, який спосіб використання Декларації є найкращим для них у тих умовах, в яких вони знаходяться, тобто вирішити, як можуть вони співпрацювати зі ЗМІ, представниками громадянського суспільства, яким чином можна встановити систему інформування про випадки порушення, що трапляються в їхній професійній діяльності та як саме долучатись до підвищення обізнаності серед широкого загалу. Отже, для самих адвокатів цей процес буде в деякою мірою навчальним – вони з’ясовуватимуть, як самим можна використати Декларацію.

– Нещодавно Ви брали участь у заході, організованому спільно з Національною асоціацією адвокатів України щодо введення обов’язкового страхування професійної відповідальності адвоката. Деякі експерти зазначають, що Україна поки не готова до введення обов’язкового страхування профвідповідальності захисників і що це стане додатковим фінансовим тягарем для адвокатів. Скажіть, яким є Ваше ставлення до цього нововведення?

– Якщо ми говоримо в контексті найкращих практик, то страхування цивільної відповідальності – це те, що має існувати для кожної професії. Витрати на страхування є звичайними витратами під час ведення бізнесу. І така практика є в багатьох європейських країнах та підтримується низкою організацій, що працюють у цій сфері. Тому для розвитку професії надалі у перспективі страхування цивільної відповідальності повинно існувати. Можливо, перед введенням обов’язкового страхування як перехідного періоду варто забезпечити можливість добровільного страхування професійної відповідальності. Звичайно, необхідно розвинути ринок на основі оцінювання ризиків, які мають бути проведені страховими компаніями. Але деякі побоювання, що були висловлені, насправді не мають під собою ніякого підґрунтя. Запровадження страхування не змінює правил несення відповідальності. Єдине, що змінюється за наявності страхування, – це те, хто платить. Оскільки страхування є однією зі статей видатків під час ведення бізнесу, то, звичайно, вона повинна бути в наявності та надаватися клієнтам. Коли клієнти адвокатів стануть більш уважними до ситуації, яка є, то, можливо, вони робитимуть вибір на користь тих адвокатів, які мають страхування, принаймні мінімальне. Отже, наявність страхування цивільної відповідальності – це природно, це те, що є в інших професіях. І в майбутньому страхування відповідальності адвокатів як одна із найкращих практик, сподіваємось, буде запроваджена. Як і коли, це вже інше питання, відповідь на яке мають дати відповідні державні установи та страхові компанії.

– Марку, ще цікавить таке. Порівняно нещодавно наша країна пережила переломний момент своєї історії. Наразі в ній проходить активний процес оновлення, реформування всіх правових інституцій. Як Ви оцінюєте становище реформування інституту адвокатури в Україні? Як зробити так, щоб ми не повернулись туди, звідки прийшли?

– Я думаю, що багато людей в Україні дещо розчаровані тим фактом, що реформи відбуваються не так швидко, як їм би хотілось. Відповідно до отриманих даних, приблизно 10% українців довіряють судовій владі та органам прокуратури. Це означає, що законодавчі реформи та реформи щодо підвищення професійного рівня службовців та розбудови потенціалу урядових установ, які проводяться в Україні, не відповідають очікуванням більшості населення. Однією з тих речей, які потрібно зробити найближчим часом – це підвищити прозорість. Багато чого було досягнуто для зміни системи впродовж останнього часу, але необхідно підвищувати рівень правової культури, з огляду на те, що громадяни є кінцевими «вигодонабувачами» судової системи та системи кримінального правосуддя зокрема. Одним із ключовим елементів у руслі досягнення цієї мети є розвиток адвокатури як професії. Це тривалий процес, і він є такий у більшості країн. Звичайно, першочерговим завданням кожного адвоката є захист інтересів свого клієнта. Але, окрім того, кожен адвокат, як представник єдиної професії, має зобов’язання діяти в інтересах своєї професії. Такі проекти, як наш, користуючись підтримкою Європейського Союзу, створюються і функціонують для досягнення згаданої мети. Отже, як я вже сказав, це доволі тривалий процес і жодній країні не вдалось досягнути результату за одну мить.

– Ваш проект в Україні впроваджується консорціумом – спільними зусиллями таких країн, як Литва, Польща, Німеччина, та Франція. Розкажіть, будь ласка, про участь кожної з цих країн? Хто здійснює контроль за якістю проведення реформ та контролює роботу проекту?

– Загальний контроль над проектом здійснюється компанією JCI, що міститься у Франції. Інші країни, що належать до складу консорціуму, надають свою експертну допомогу. Будучи Проектом ЄС, ми з готовністю приймаємо підтримку від усіх країн – членів Європейського Союзу. Дуже часто експертна допомога надається на європейському та міжнародному рівнях. Допомога, що надається деякими країнами, є більш цікава для України з погляду того, що загальносуспільне та правове підґрунтя є схожим до українського. Зокрема ми часто спостерігаємо, що наші українські партнери мають підвищений інтерес до досвіду таких країн, як Литва, Польща та деякі інші. Але інтерес проекту, що є багатокомпонентним, полягає в тому, що можна надати дуже широку та багатогранну експертизу, і ці думки можуть мати порівняльний характер. Багато запрошених експертів, що приїжджають у межах проекту, мають досвід роботи не лише в своїх країнах, але і в багатьох інших. Я особисто працював майже в 50 країнах впродовж 21 року як юридичний радник. На щастя, ми маємо можливість співпрацювати з багатьма установами завдяки тій формі, в якій впроваджується наш проект. Для мене особисто дуже великою приємністю і честю є робота в Україні. Деякі мої родичі походять з України – прабабусі, прадідусі. Тому робота тут для мене є чимось особливим.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати