Про практику податкових спорів, своє бачення судової реформи та адвокатської монополії «Юридичній газеті» розповіла адвокат, радник АО Arzinger Катерина ГУПАЛО
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Пані Катерино, Ви нещодавно приєдналися до команди Arzinger. Які Ваші плани розвитку в компанії? Які цілі перед собою ставите як радник компанії?
– Передусім я б хотіла почати з того, що за розвитком компанії Arzinger я спостерігала вже давно. Можна сказати, що навіть ще із студентської лави. Адже керуючий партнер Тімур Бондарєв викладав в університеті, де я навчалася. Мені завжди імпонувала амбітність та енергійність компанії, а також її спрямованість на постійне вдосконалення. Відповідно, це був свідомий вибір з бажанням розвиватися разом із компанією та зробити свій вклад у цей розвиток.
Якщо говорити власне про мої плани у компанії, то це збільшення частки у такому сегменті юридичного ринку, як податкові спори, і відповідно зайняття позицій лідерства у цій практиці.
– Практика з податкових спорів – одна із ключових на ринку. Які тенденції в її розвитку Ви могли б виокремити на сьогодні?
– Постійна тенденція – це ускладнення самих податкових спорів. Передусім це стандарти доказування, суди ставлять планку все вище й вище. Наприклад, років 7-8 назад, коли ми йшли до суду, то для формування належної доказової бази було достатньо стандартного набору первинних документів. А зараз, і багато юристів з цим стикаються, якщо ви подасте лише стандартний набір первинних документів, то таких доказів навряд чи буде достатньо для отримання позитивного рішення по справі. Тобто суди з кожним разом висувають все більше й більше вимог до стандартів доказування. І для цього зазвичай посилаються на принципи офіційного з’ясування обставин справи, в рамках якого досліджують часто не лише встановлені в акті перевірки порушення, а й виходять далеко за його межі. Наприклад, існує спір, який базується виключно на наявності розбіжностей у системі автоматизованого співставлення між задекларованим податковим кредитом платника податків і податковим зобов’язаннями його постачальника. Однак суд часто розглядає цей спір не лише у розрізі просто існування чи відсутності таких розбіжностей, чи в принципі це може бути підставою для встановлення порушень, а починає досліджувати питання реальності операцій поставки, яке в акті перевірки під сумнів не ставилося. В результаті справа, яка могла здатися легкою, перестає такою бути. Даний аспект – можливість виходу суду за межі виявлених в акті перевірки порушень, - слід заздалегідь проговорити із клієнтом в розрізі ризиків відмови у задоволенні позову або ж повернення справи на новий розгляд.
– На Вашу думку, такий підхід з боку суду – це добре чи погано?
– Якщо говорити суто концептуально, – питання правомірності формування показників податкової звітності є важливим для з’ясування. Але з іншого боку, відбувається певне перебирання судами на себе контролюючих повноважень податкових органів. Для податкового органу законодавством передбачено достатньо часу для проведення податкової перевірки і виявлення всіх можливих порушень зі сторони платника податків. Наразі ж виходить так, що суддя в судовому процесі виконує роботу, яку мав би зробити податковий орган ще під час проведення перевірки. З цього погляду, такий підхід є неправильним.
Крім того, хочу додати, що, на жаль, представників податкової доволі часто не сприймають як сильного опонента. Однак, на мою думку, недооцінювати юристів податкових органів не варто, оскільки вони також тримають руку на пульсі судової практики, вводять нові аргументи у свою правову позицію і постійно вдосконалюють свої професійну майстерність. Зокрема, доводилося не раз зустрічатися із випадками доволі детального опрацювання представниками податкового органу поданих в якості доказів копій первинних та інших документів по операціям поставки. Всі виявлені недоліки та неузгодженості в документальному оформленні, які, на жаль, через великі об’єми поставок доволі часто мають місце, в подальшому використовувалися юристами податкової для послаблення позиції платника податків в суді.
– Які плани розвитку податкової практики Ви збираєтеся реалізувати?
– У компанії Arzinger вже сформований суттєвий портфель податкових спорів, як успішно завершених у судах, так і активних станом на сьогодні. Тому в першу чергу завдання стоїть в об’єднанні досвіду компанії із досвідом, здобутим мною при супроводженні проектів даної категорії до приєднання до Arzinger. Отриманий в результаті спільний продукт подальший якісно новий виток у розвитку практики податкових спорів.
Додатково зазначу, що практику податкових спорів варто розглядати не лише у вузькому розумінні виключно спорів із податковими органами. До цієї практики відносяться і митні спори, юридичним супроводом яких також займається наша компанія.
Ще один важливий аспект, на якому я б хотіла наголосити в контексті податкових спорів - це комплексний підхід у розумінні потреб клієнта. Дійсно якісний юридичний супровід передбачає не лише концентрацію на судовому процесі, а й запобігання виникненню аналогічних спорів на майбутнє. Зокрема, мова йде про виявлення під час супроводження податкового спору слабких місць та розробка рекомендацій щодо мінімізації відповідних ризиків на наступні періоди. Безперечно, це теж доволі великий обсяг роботи, але ми завжди намагаємося не тільки захищати інтереси клієнта в суді, а й діяти на випередження.
– Які особливості спорів з податковою ви б могли виокремити?
– На доповнення до вже зазначеного, варто відзначити про важливість вузької спеціалізації юриста у податкових спорах. Якщо ми говоримо про забезпечення якісного та максимально ефективного представлення інтересів клієнта, то, на мою думку, податкові спори – це не ті спори, де буде достатньо «універсального» юриста, який вчора супроводжував корпоративний спір, сьогодні – земельні спори, а завтра позиціонуватиме себе як спеціаліста у податкових спорах. Повторюся, що тут важлива вузька спеціалізація, яка полягає в тому, що юрист володіє знаннями у сфері податкового права, а також навички у судовому процесі. Цілком логічно, що такий юрист має постійно тримати руку на пульсі податкової практики, оскільки ця сфера постійно розвивається, з’являються нові тенденції, наприклад, у згаданих вище стандартах доказування.
Також зазначу, що практика захисту в податкових спорах тісно пов’язана із практикою захисту у кримінальних провадженнях. Адже враховуючи положення ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України та внутрішні методичні рекомендації Державної фіскальної служби України, кримінальне провадження по ухиленню від сплати податків реєструється у зв’язку з передачею матеріалів податкової перевірки із матеріальною сумою податкових донарахувань до податкової міліції після завершення процедури адміністративного оскарження. На жаль, ця ситуація залишається актуальною і наразі.
– Яка ситуація на кордонах з тимчасово окупованою територією?
– Якщо говорити в розрізі саме адміністративного судочинства, проведення АТО і окупація, безперечно, внесли свої корективи у порядок розгляду судових справ. Указом Президента України № 866/2014 «Про внесення змін до мережі адміністративних судів України» від 12.11.2014 р. місце розташування судів було перенесено на звільнені території. Зокрема Донецький окружний адміністративний суд перенесено у Слов’янськ, а Луганський окружний адміністративний суд - до міста Сєверодонецьк. Однак слід розуміти, що перенесення місця розташування суду в указі ще не є достатнім для повноцінного відновлення роботи. Адже суд – це не лише назва й приміщення, а й судді, працівники апарату. Тут варто також згадати в втрачені матеріали судових справ. Необхідне налагодження роботи фактично з нуля. Тому процес відновлення судочинства на кордонах АТО потребує значного часу. Разом із тим, із нашої практики можемо констатувати, що Донецькому окружному адміністративному суді вже вдалося відновити свою діяльність та розгляд справ.
– Як юрист, який активно працює у судах, на вашу думку, чи спроможні закони, які сьогодні приймаються, відновити довіру до судової влади?
– Я б це питання розглядала більш комплексно, тому що відновлення довіри до судової влади – це не лише питання нових законів чи законів взагалі, це питання власне і судової практики. Є базовий принцип, що кожного, хто звертається до суду, навіть якщо рішення не на його користь, має бути почуто. Тобто кожен доречний аргумент особи, котра звертається до суду за захистом своїх прав та інтересів, повинен бути почутим та відображеним у рішенні із зазначенням підстав його прийняття або не прийняття. Тобто людина має відчути, незалежно від результату судового розгляду, забезпечення реальної вмотивованості прийняття судового рішення. Але це вже питання не тільки законів, а й судової практики.
Прийняті в рамках судової реформи закони я їх оцінюю як перший крок до відбудови таких стандартів, коли суди справді будуть чути людей, які до них звертаються. Зокрема я, як і багато хто із моїх колег, позитивно оцінюю зміни щодо порядку допуску справ до перегляду Верховним Судом України, коли питання допуску відповідних заяв вирішуватиметься вже не вищими спеціалізованими судами, рішення яких ставиться під питання, а власне Верховним Судом України. Вбачається, що це значно покращить ситуації щодо уніфікації застосування норм права.
Безперечно, великий крок на шляху до відновлення довіри до судової влади – це реформування Вищої ради юстиції (ВРЮ). Адже для кандидатів на посаду члена ВРЮ суттєво підвищено вимоги. Це і збільшення порогу щодо стажу в галузі права до 15-ти років, і заборона сумісництва. Також юридична спільнота вітає нововведення щодо відкритості та прозорості відбору кандидатів на зазначену посаду.
Іще один важливий момент стосується нової редакції Закону «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, щодо проведення фото-, відео-, аудіозаписів судових засідань без окремого дозволу суду, що посилює гласність та відкритість судового процесу. Окрім того доповнення зазнав і порядок автоматизованого розподілу справ та інші важливі нововведення.
– Ваше ставлення до адвокатської монополії, чи покращиться через неї якість представництва в суді?
– Ідея з приводу запровадження адвокатської монополії на представництво в судах не є новою - вона періодично піднімалася і раніше. Сьогодні ідея запровадження адвокатської монополії знову набула свою актуальність і одним із основних мотивів для її запровадження значить якраз покращення якості представництва у судах.
Хоча я і маю свідоцтво про право на зайняття адвокатською практикою, однак маю зазначити, що знаю багато колег, які не є адвокатами, однак забезпечують представництво інтересів своїх клієнтів у суді на доволі високому рівні. Разом із тим, якщо справді дійде до запровадження адвокатської монополії у судах, важливо, щоб це не було якоюсь точковою реформою. Тобто відповідні нововведення слід робити у комплексі із тією ж судовою реформою. Важливе значення матиме також «перезагрузка» адвокатського самоврядування.
Крім того, важливо не допустити, щоб така монополія позбавила звичайних людей реального доступ до судочинства. Адже не всі в змозі оплатити послуги адвоката. В якості прикладу можна згадати Іспанію, де діє адвокатська монополія, однак для людей із середнім доходом нижче встановленого рівня гарантоване право на безоплатну адвокатську допомогу в усіх категоріях судових справ. Свою квоту на надання безоплатної правової допомоги має кожен адвокат. В Україні це питання можна було б вирішити, до прикладу, шляхом розширення сфери центрів безоплатної вторинної правової допомоги із кримінальних проваджень також і на інші категорії судових справ.