Які повноваження покладені на суддю-спікера? Чи вистачає у законника часу на спілкування з журналістами? Яку інформацію може надавати володілець мантії? Про це та про інше щотижневику «Юридична газета» розповіла суддя Солом’янського районного суду міста Києва Марія ЗЕЛІНСЬКА.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
24-25.02.2015 р. у м. Києві за ініціативою РСУ та за фінансової підтримки Проекту USAID «Справедливе правосуддя» була проведена міжнародна конференція на тему: «Зміцнення довіри до судової влади через покращення комунікації».
Учасники заходу велику увагу приділили обговоренню причин створення негативного образу української судової влади в засобах масової інформації, а міжнародні експерти навели аргументи щодо питання, чому саме ефективна комунікація є запорукою підвищення довіри громадськості до суддівства.
Після завершення заходу фахівці виклади своє бачення вирішення проблеми у рекомендаціях, спрямованих до самоврядних та управлінських судових органів. Серед іншого, Раді суддів України було рекомендовано долучити до комунікативної політики усі національні суди, обравши в кожному з них суддю-спікера.
На виконання відповідного Рішення РСУ №14 від 12.03.2015 р. «Щодо рекомендацій міжнародної конференції «Зміцнення довіри до судової влади через покращення взаємної комунікації» в судах мали б бути обрані володільці мантій для виконання комунікативних функцій.
Одним із судів, колектив якого оперативно впорався з покладеним на нього завданням, став Солом’янський районний суд міста Києва. 12 червня минулого року на зборах володільців мантій комунікатором установи була обрана суддя цього суду Марія ЗЕЛІНСЬКА.
- Маріє Борисівно, столичний суд першої інстанції, де був би обраний суддя-спікер, редакції вдалося знайти не одразу. У деяких установах обіцяли, що комунікатори будуть обрані найближчим часом, а у деяких – навіть не чули про таку посаду. Тож що, власне, являє собою суддя-спікер та які повноваження покладаються на нього?
- На суддю спікера покладаються повноваження зі спілкування з засобами масової інформації, надання коментарів з приводу законодавчих новел або роз’яснення вимог чинного законодавства у тій чи іншій частині. Як показує практика, це не завжди коментарі з приводу резонансних чи просто цікавих кримінальних або цивільних справ, які розглядаються нашим судом, це ще й питання щодо застосування суддями Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини, аналізу європейської судової практики, в тому числі, й у частині звернень до ЄСПЛ громадян України, а також аналіз заходів, прийнятих національними судами задля упередження ремств до Старого Світу від наших співвітчизників.
Наведу приклад. Нещодавно мені довелося поспілкуватись з журналістами з приводу кримінального справи, учасником якої була малолітня особа. Представники ЗМІ були здивовані тим, що спілкуючись з таким учасником, а саме потерпілим від пограбування, я не одягала мантію. Між тим, таке «неофіційне» спілкування з малолітнім є сталою практикою у Європі. Адже суддя має розуміти, що сама ситуація, в якій опиняється дитина, тобто злочин, до якого вона має те чи інше відношення, присутність у судовій залі тощо, сама собою вже є стресовою. Тож не варто загострювати увагу малолітнього на процесуальних складнощах, а треба знайти з ним спільну мову.
- З журналістської практики відомо, що не кожен суддя погодиться на вільне спілкування та коментування тих чи інших суспільних або правових подій. Вочевидь, такий комунікатор повинен мати певні навички та відповідати певним критеріям. Чому суддею-спікером було обрано саме Вас?
- У нашому суді 12.06.2015 р. на загальних зборах суддів була запропонована моя, до слова, єдина кандидатура, яку колектив підтримав одноголосно. Мабуть, не останню роль у прийнятті цього рішення зіграла обізнаність колег з приводу моєї колишньої роботи на посаді керівника державної установи, під час якої мені доводилось спілкуватися з журналістами та навіть брати участь у телевізійних програмах юридичного змісту.
- В іноземних фільмах ми можемо побачити, що суддівство є досить замкненою спільнотою. А чи відомі Вам інші країни, де б законники вільно спілкувалися з журналістами, чи Україна у цьому є унікальною?
- Якщо ми поглянемо на етимологію терміну «суддя-спікер», то побачимо, що слово «спікер» – іноземного походження. Воно походить від англійського «to speak» – «говорити». Однак в англомовних країнах це слово скоріше асоціюється з політичною, а не з суддівською діяльністю.
Традиційно, діяльність володарів мантій за кордоном висвітлюють прес-секретарі судових установ, що донедавна було й в Україні. У жодній європейській та, мабуть, і в більшості світових держав, суддя не спілкується з пресою, не роз’яснює нормативні акти й, тим паче, не коментує свої рішення. У нас ситуація склалася іншим чином.
Сьогодні судді в інтересах судочинства мають бути не лише більш відкритими для громадськості, але й захищатись перед нею, у тому числі й з залученням засобів масової інформації. У складний період становлення верховенства права у державі суддівська система має бути гнучкою у частині задоволення суспільних запитів.
Ми бачимо, що громадяни прагнуть почути відповіді на свої питання саме від володільців мантій. Безперечно, з одного боку, це зумовлено тим, що, на відміну від прес-секретарів, законники «живуть» у процесі, знають його нюанси й тонкощі, які, у зв’язку зі специфікою роботи прес-секретарів, останнім залишаються недоступними.
З іншого боку, саме суддя, який накопичує професійний досвід, у тому числі й у спілкуванні з людьми, стає, так би мовити, психологом, здатним розгледіти дійсні потреби запитувача та надати йому вичерпну відповідь.
- А хто, крім журналістів, може звернутися до судді-спікера?
- В Рішенні РСУ, яким було рекомендовано судам обрати зі свого професійного складу суддів-спікерів, коло осіб, що можуть звернутись до такого володільця мантії, є невизначеним. Безперечно, передусім автори документу, вочевидь, мали на увазі саме представників ЗМІ, які знаходяться «на передовій» у процесі висвітлення проблематики функціонування судової системи. Водночас, я не бачу проблеми у тому, щоб до суддів-спікерів за роз’ясненнями з тих чи інших питань зверталися громадяни, які не мають відношення до журналістики. Втім, такі громадяни повинні розуміти, що суддя-спікер не коментуватиме перебіг їхньої справи та не надаватиме їм юридичної консультації, оскільки зазначене виходить за межі його компетенції.
- Вже тривалий час судді скаржаться на надмірну кількість справ, які вони не встигають розглядати у встановлений законом строк. Наразі суспільство навантажує служителів Феміди невластивими для них функціями. Чи зможуть впоратися з цими функціями судді-спікери? Та чи не відіб’ється така «соціальна» робота на якості здійснення правосуддя?
- Усі законники є випускниками вищих навчальних закладів. Навчаючись у ВНЗ, вони отримали певний обсяг знань у галузі юриспруденції, тією чи іншою мірою придатних до застосування під час здійснення професійної діяльності. На жаль, опиняючись у вирі практичної роботи, юристи розуміють, що цей обсяг виявляється недостатнім. Наприклад, у жодному юридичному ВНЗ ви не знайдете такої необхідної правникам дисципліни як тайм-менеджмент або ж управління власним часом. Цю науку кожному правникові доводиться опановувати самостійно. Ті, кому вказане вдається найкраще, стають лідерами на ринку професійних послуг.
Це ж саме стосується і служителів Феміди. Ми знаємо, що свого часу, намагаючись забезпечити усім верствам українських громадян доступ до судочинства, законодавець максимально спростив та здешевив процедуру подачі скарги до суду. Це призвело до величезної кількості ремств і, відповідно, завантаженості законників, яка з часом стала надмірною. Сьогодні, коли більшість судів не має змоги здійснювати правосуддя (через відсутність повноважень), а справи перерозподіляються між їхніми колегами, управління робочим часом стало надзвичайно актуальним.
Запорукою успіху під час організації робочого часу судді є попередня підготовка до засідання, вміння організувати роботу секретаря та помічника належним чином тощо. За таких умов суддя-спікер не матиме проблем з тим, щоб знайти час для виконання додаткових функцій, покладених на нього колективом. Тим паче, що суд залишається судом, тож час і дата зустрічі з запитувачами мають бути узгоджені заздалегідь. Отже, суддя-спікер отримує змогу відкоригувати свій графік таким чином, щоб належно виконувати і свої професійні обов’язки, і свою публічну функцію.
- Тим не менш, на сьогодні особисто Ви не маєте повноважень здійснювати правосуддя, відтак, час не є перешкодою для здійснення функцій судді-комунікатора. Чи може суддя без повноважень виступати від імені суду? Якщо так, то чи не було б доцільним долучити усіх володільців мантій, які тимчасово не здійснюють своєї професійної діяльності, до процесу відновлення довіри до судової влади?
- Жодних перешкод для здійснення функції судді-спікера суддею без повноважень немає, оскільки будь-яка норма, яка б регламентувала це питання, у законодавстві відсутня. Суддя, позбавлений повноважень з підстав закінчення 5-тирічного терміну, продовжує залишатись суддею і, відповідно, членом професійного колективу, отримує заробітну плату, бере участь у зборах суддів та має право голосу.
Звісно, неможливість долучитися до процесу здійснення правосуддя вивільняє досить часу, аби такий володілець мантії міг підвищити свою кваліфікацію, узяти на себе інші, в тому числі й комунікативні функції, провадити наукову, творчу чи іншу діяльність, корисну особисто для нього, для колективу суду або для судочинства в цілому.
Зі свого досвіду можу сказати, що хоча я не маю повноважень досить нетривалий, у порівнянні з іншими моїми колегами, строк, за цей час я встигла відвідати численні профільні заходи, організовані правничою спільнотою, що значно збагатило мій професійний досвід. Крім цього, я отримала можливість взяти участь у підготовці роботи з питань застосування Європейської конвенції з прав людини й основоположних свобод та практики ЄСПЛ Солом’янським районним судом м. Києва, яка у грудні минулого року посіла 7 місце у загальноукраїнському судовому конкурсі « Прецедент UA-2015».
Сьогодні суддівська спільнота переживає непрості часи. Вперше за історію незалежної України володільці мантій опинилися в ситуації, коли мають доводити свою компетенцію, неупередженість та відданість закону не лише відповідним органам, що формують суддівський склад, а й усьому суспільству. Ми бачимо, що звідусіль, і в першу чергу від посадовців високого рангу, лунають обвинувачення у бік, як усіх суддів в цілому, так і конкретних служителів Феміди, що є неприпустимим у правовій державі, де діє презумпція невинуватості. Навіть більше, шановні обвинувальники забувають, що судді не лише пройшли горнила відбору, створені саме законодавчою владою, а більшість з них знаходяться у цій професії досить тривалий час. Вони свідомо, маючи вищу юридичну освіту та досвід роботи у правничій царині, обрали шлях від секретарів та помічників судді до посади володільця мантії. Пройшовши цей шлях, вони добре розуміють суть принципу «суд для людини, а не людина для суду», і тому кожне обвинувачення у бік цілої царини сприймають, як особисте.
Тож, я думаю, буде природно, якщо кожен законник, який з тих чи інших причин має вільний час, присвятить його діяльності, спрямованій на відновлення довіри до судової влади.
- Надаючи рекомендації щодо обрання суддів-спікерів, фахівці вказали, що володільці мантій мають «вживати заходів для привернення уваги суспільства» до проблем судочинства. Про які заходи, на Вашу думку, йде мова? Чи має суддя-спікер самостійно виявляти активність та звертатися до громадськості?
- Думаю, так. Наразі представники суддівської спільноти повинні бути активними, мають заявляти про свої проблеми, доносити їх до широкого загалу та привертати до них увагу громадськості. Водночас, окрім проблем, ми маємо говорити й про досягнення судової системи. Чомусь ніхто з можновладців не афішує висновки, зроблені іноземними експертами під час відвідин національних судів. Наприклад, наші закордонні колеги повсякчас відзначають високу професійність українських володільців мантій.
Звісно, інша справа – виконання рішень, однак поки це не входить до судової компетенції. Вказаний аспект має бути роз’яснений громадськості. Нам необхідно відмежовувати діяльність судів від діяльності інших органів, яка впливає на остаточний результат – відновлення справедливості.
Так, намагаючись комунікувати з суспільством, деякі суди виходять у соціальні мережі. Саме там ми можемо спостерігати за тим, якою мінливою є думка громадськості. Скажімо, після завершення одного з засідань до підозрюваного не був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У соціальній мережі миттєво з’явилися негативні коментарі у бік судді з цього приводу. Працівники суду одразу ж роз’яснили інтернет-користувачам, що суд у цьому питанні не виходив за межі своєї компетенції, оскільки від клопотання про призначення запобіжного заходу відмовилась прокуратура. Одразу після цього характер коментарів змінився. Думаю, що цей приклад може стати яскравою ілюстрацією того, як готовність судів до відкритості здатна впливати на рівень суспільної напруги.
Зі свого досвіду можу зазначити, що на жодному з моїх засідань, у тому числі й з приводу так званих резонансних справ, у рамках, встановлених законом, не було жодних претензій для представників ЗМІ.
- Деякі судді вважають, що зараз доцільно було б створити профільний телеканал або профільне друковане видання, яке стало б майданчиком для обговорення проблем, що виникають у професійній спільноті…
- Якщо така ініціатива народилася у суддівській спільноті, вона має право на життя. Сама ідея створення спеціалізованого масмедіа виглядає дуже привабливою. На сьогодні в інших європейських країнах існують різноманітні медійні проекти, спрямовані на ознайомлення суспільства з діяльністю судів. Наприклад, у Великій Британії існують так звані дні відкритих дверей, коли кожен охочий може не лише зайти до суду, а й побути на місці обвинуваченого, свідка чи навіть самого володільця мантії.
На теренах України діє телепроект, присвяченій судовій системі, в якому за умов, наближених до реальних (тобто у залі судових засідань) актори, у ролі яких виступають, в тому числі й провідні українські правники, відтворюють судові процеси, які відбувались раніше. Як мені відомо, зазначений проект має попит серед телеглядачів. На його прикладі пересічний громадянин може ознайомитися не лише з процесуальними нюансами, а й засвоїти такі елементарні аспекти, як права учасників процесу або ж поведінка у залі суду. Я думаю, що якби деякі реальні судові засідання транслювались «на живо», це додало б глядачеві цікавості.
З іншого боку, ми розуміємо, що масштабний медійний проект вимагатиме чималого фінансування, на яке сьогодні годі й розраховувати. А ось пропозиція створення друкованого видання або спеціалізованого сайту виглядає більш реальною.
- Наразі триває судова реформа. Проект змін до Основного Закону в частині правосуддя вже пройшов розгляд у Конституційному Суді України. Чи вважаєте Ви, що з прийняттям цього закону довіра до суддів відновиться або ж Конституція стане лише початком тривалого процесу?
- Загалом, зміни, запропоновані авторами проекту є вірними, оскільки відповідають вимогам, встановленим в інших європейських державах. Ці зміни схвалені Венеціанською комісією, тому вони є тим вірним шляхом до змін у судовій системі та відновлення довіри.
Водночас, відновлення довіри до судочинства буде можливим лише тоді, коли політики, які мали б дбати про імідж України, як правової європейської держави, відмовляться від закликів, суть яких суперечить вимогам чинного законодавства, на кшталт знеособлених звинувачень у корупції або щодо тотального звільнення володільців мантій. Лише за таких умов пересічні громадяни (більшість з яких ніколи не звертались за справедливістю до судової установи) зможуть сформувати уявлення про судову систему, яке відповідатиме дійсності.
Крім того, кожен громадянин має можливість відвідати будь-яке судове засідання та самостійно зробити висновки щодо роботи судді, прокурора й адвоката.