В березні 2022 року Кримінальний кодекс України доповнили новими статтями (111-1, 114-2, 435-1, 436-2), які передбачають покарання за поширення інформації, яка або свідчить про підтримку країни-агресора, або становить загрозу для українських військових та обороноздатності. ГО «Платформа прав людина» від березня відстежує, як втілюються ці норми в життя, чи не загрожують свободі слова і чи їх запровадження справді має наслідками реальне покарання.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Про судову практику застосування нових норм Кримінального кодексу, пов’язаних з повномасштабною агресією Росії в Україні, ми поговорили з медіаюристкою ГО «Платформа прав людини» Ольгою Вдовенко.
Ольго, то за що передбачають покарання нові норми Кримінального кодексу?
Фактично це колабораціонізм і державна зрада, які виражаються у поширенні та передачі певної інформації. Дуже важливим є те, що це все стосується виключно поширення інформації в цифровому вимірі - тобто в інтернеті (месенджери, соціальні мережі, онлайн-ресурси тощо). Умовно можна визначити два типи таких правопорушень. Перший – коли людина різним чином підтримує агресора, тобто не визнає війну агресією з боку росії, хвалить його військових, закликає до співпраці з ними тощо. Другий – коли співпрацює з країною-агресором, передаючи їй дані, які зашкодять Україні ( переміщення українських військ, місця дислокації частин і військових об’єктів, чисельність військових частин тощо). І вже в статтях є своя градація суворості покарання залежно від того, чи була попередня змова, чи здійснювалось групою осіб, одиничний чи повторюваний випадок.
І вже є ухвалені судові вироки за цими статтями?
Так, судові справи за цими статтями розглядають досить швидко. І якщо норма вступили в дію в березні, то вже у травні були перші вироки. І їх стає більше з кожним місяцем. У моніторинговому звіті за травень-липень ми зафіксували 12 справ за статтею 111-1 ККУ, а лише за серпень таких вже було 20. Аналогічна ситуації з іншими новими статтями ККУ, які стосуються свободи вираження поглядів.
А що по географії таких вироків? Чи прослідковується певна тенденція?
Насправді судові справи за цими статтями розглядались у багатьох регіонах – тут і Закарпаття, і Хмельницький, і Черкащина. Але, мабуть, таки найбільша частка справ була у Сумській, Дніпропетровській, Харківській та Одеській областях.
І як же було покарано порушників?
От тут починаються цікавинки. За частиною першою та другою статті 111-1 КК України передбачається лише один безальтернативний вид покарання, який зазвичай застосовується як факультативний (тобто додатковий) в інших складах злочинів - “позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю на строк від 10 до 15 років”. Але на практиці це виливається у те, що суд позбавляє права обіймати певні посади непрацюючих або пенсіонерів. Тобто осіб, які в силу своїх соціальних статусів ніколи посад не займали і не несуть реального покарання за вчинені злочини. От якраз у серпні з 20 ухвалених вироків з отаким покаранням 8 стосувались пенсіонерів і непрацюючих.
Але ж є випадки, коли людина несе реальне покарання за свої вчинки та слова?
І в цьому прослідковується цікава тенденція. З 75 вироків, ухвалених в серпні за цими чотирма статтями, реальне покарання призначили лише 2 підсудним. Більшість проаналізованих нами справ закінчилися умовними вироками – обвинувачені підписували угоду про визнання винуватості та звільнялись від позбавлення волі. Варто зазначити, що і в двох справах, за якими було призначене реальне покарання, обвинувачені визнали свою провину, але понесли реальне покарання. Ймовірно, так відбувається, через відсутність єдиної правозастосовної практики.
Ви вже бачите певні тенденції у правозастосуванні цих норм, що спонукають вас так говорити?
Так, дуже помітно, коли рішення ухвалюють різні судді. Видно різницю у мотивувальній частині рішень, одні аналізують глибоко і звертаються до практики ЄСПЛ, інші апелюють до інших законодавчих актів, ухвалених під час воєнного стану, треті базуються лише на рішеннях експертів-лінгвістів. От останнє, на мою думку, може становити проблему, бо ж суд має розбирати кожен випадок по крупинках, зважаючи, чи справді інформація підпадає під статтю. Бо ж покарання може стосуватись, наприклад, лайку в «Однокласниках», оскільки тоді в цій соцмережі пост автоматично поширюється на сторінку користувача. Якщо це одиничний випадок, то поставити лайк могли випадково.
Тому суд має аналізувати ситуацію і тенденцію, а не лише базуватись на висновку лінгвіста. Висновок – хороший додатковий аргумент, але він не має бути єдиним і основним.
Але от відсутність напрацьованої правозастосовчої практики веде до того, що судді ухвалюють різні рішення в однакових випадках. От у серпні вироки, де було ухвалено реальне покарання – майже аналогічні, але покарання – різне. Перший вирок ухвалив Приморський суд міста Одеса громадянину рф ( інженер з москви) за те, що в перші два тижні повномасштабного вторгнення він ретельно вів гугл-документ, в якому записував дані про «місця розміщення та розташування сил та засобів Збройних сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань у м. Одесі». Доступ до файлу також мав невідомий з рф. Вирок каже: винний і ухвалює покарання у вигляді позбавлення волі на 2 роки і 6 місяців.
Другий вирок – Шевченківський суд міста Києва, де винним визнали вже громадянина України ( охоронець Краматорської ТЕЦ) за те, що він передавав ФСБ через додаток Zello дані про обстріли в Краматорську, відвідав військову частину і передав також ФСБ дані про розташування приміщень та військової техніки Збройних Сил України на території вказаної військової частини (включно з малюванням мапи). Його вирок – 9 років позбавлення волі.
Фактично обоє передавали ворогу інформацію про українських військових і ставили їх під загрозу, але вироки отримали різні, як і по-різному були кваліфіковані злочини: перший за ч.2, а другий – за ч.3 тієї ж статті 114-2 ККУ.
Що можна зробити з цією ситуацією і чи треба загалом з нею щось робити?
Це типова проблема, яка виникає у випадку запровадження нових норм. Спрацьовує людський фактор: суддям нема на що рівнятись, дуже мало подібних випадків, нема усталеної практики, тому кожен трактує ситуацію по-своєму. Припускаю, якщо практика напрацюється, в нас зросте і частка реальних покарань.
Ми з колегами з ГО «Платформа прав людини» моніторимо ситуацію із застосуванням цих нових норм з моменту набуття ними чинності. Висновки і моніторингові дані публікуємо регулярно у наших публічних звітах дотримання цифрових прав. От наприкінці року хочемо підсумувати дані за 2022 рік і обговорити ситуацію щодо правозастосування норм із колегами, суддями, науковцями, які досліджують дану проблему. Вважаємо, що таке експертне обговорення дозволить напрацювати ефективні механізми подолання виявлених проблем.