Судова реформа триває, суспільство змінюється, система перебудовується. Але як ці події впливають на роботу конкретних судів? Комунікаційна криза між судами та ЗМІ: хто винен і що робити? Як налагодити діалог із суспільством? Про це «ЮГ» розповів голова Шевченківського районного суду Києва Олег Савицький
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Шевченківський райсуд – один із центральних судів столиці. Як це позначається на роботі, у чому проявляється?
– Наш суд не лише один із центральних – це найбільший районний суд у країні, до штату якого входять 42 судді та понад 130 працівників апарату. Не всі апеляційні суди мають таку штатну чисельність. Щорічно суддями розглядається понад 50 тис. справ різних категорій. При цьому без повноважень наразі 20 суддів. Не хочу драматизувати, але це суттєво збільшує навантаження на суддів, які розглядають справи, призводить до порушення розумних строків розгляду та погіршує якість ухвалених рішень.
Зазначу, що Шевченківським райсудом розглядається найбільша кількість клопотань органів досудового розслідування. Наприклад, з початку року їх вже 11,5 тис. Також складними є справи, що мають політичне забарвлення, як правило, за участю народних депутатів чи громадськості. У такий ситуації на суд майже постійно здійснюється, можливо, несвідомий, але тиск. Крім того, ми розглядаємо клопотання у межах міжнародної правової співпраці, а це впливає на міжнародний авторитет держави, адже саме за оперативністю та якістю роботи нашого суду іноземні колеги оцінюють роботу системи в цілому.
– Крім великого навантаження, нестачі суддів, що ще заважає суду виконувати свої завдання більш ефективно?
– Надмірна увага, яку штучно створюють як політичні діячі, так і можновладці. Суд – структура, яка має працювати, робити свою роботу, і ніхто не повинен втручатися у її діяльність. Я згоден з тим, що суд має бути відкритим і доступним, але не треба перетворювати його на якесь реаліті-шоу. Певні політичні сили намагаються отримати якісь дивіденди на гучних, як правило, корупційних справах, заповнюючи інформаційний простір негативною інформацією, у т.ч. про роботу суду та конкретних суддів, маніпулюючи думкою громадськості і, знову ж таки, тиснуть у такий спосіб на суд. Це аж ніяк не поліпшує нашу роботу, не збільшує довіру до нас.
– А чи намагалися Ви донести до журналістів, чому по тій чи іншій гучній корупційній справі було ухвалено саме таке, а не інше рішення, чому суд обрав той чи інший запобіжний захід?
– Проблема не у цьому. Хто хоче, той почує і завжди знайде відповідь. На жаль, істина цікава далеко не всім. Якщо у ваших колег-журналістів стоїть завдання створити певну картинку, вони її створять, що б суд не казав і не пояснював. Безперечно, це стосується не всіх ЗМІ, але як правило, гучні заголовки та відповідні матеріали для загалу цікавіші, ніж якісна аналітика, у т.ч. судова.
– До речі, у парламенті зареєстрований законопроект, яким пропонується скасувати для корупційних злочинів такий запобіжний захід, як застава. Як Ви вважаєте, чи не буде це порушенням прав людини (у разі схвалення таких змін)?
– Безперечно, буде. Корупційні діяння можуть бути різні, з різними наслідками, гіпотетично завданою шкодою тощо. За діючим законодавством, якщо громадянин поверне державі несплачені податки, кримінальне провадження буде закрито. У деяких країнах так само: якщо особа, котра скоїла корупційний злочин, відшкодовує збитки, припиняється її кримінальне переслідування. А у нас ще до ухвалення вироку керівники правоохоронних органів на всю країну оголошують людину винною, створюють через ЗМІ відповідний образ, і коли суд приймає не те рішення, яке потрібно правоохоронцям, знову починаються розмови про суддів-хабарників, які випустили злочинця під домашній арешт. Але це питання, скоріш, політичної безвідповідальності та низької правової культури у суспільстві.
– Яким чином судова реформа, що триває, позначилася на роботі суду?
– В цілому задумка, я вважаю, правильна. У судовій реформі є багато позитивних моментів, і з цим не можна не погодитись. У тому, як вона прописана, у її концепті. Але як і багато добрих та потрібних ініціатив, вона стикається з труднощами безпосередньо під час реалізації. Наприклад, 7 суддів нашого суду, у яких закінчилися повноваження, завчасно подали усі необхідні документи і пройшли відповідні процедури, проте й досі залишаються без повноважень. Уже 4 роки. Це дуже важко для них. На жаль, ні ВРП, ні ВККСУ, ні РСУ не можуть вирішити цю ситуацію – йде постійний відсил на судову реформу.
Навіть наведу інший приклад. У нас є суддя, яка жодного дня не пропрацювала, пішла у декретну відпустку, у неї вже давно скінчився строк повноважень, і вона не хоче працювати суддею, але звільнити її не вдається, бо ВРП каже, що немає відповідного механізму. В результаті маємо тупцювання на місці. Не можу сказати, що це робиться навмисне – швидше всього, для нас усіх це новий досвід, коли ВРП має досить великі повноваження, але ще не має практики, як їх слід застосовувати.
– Як можна побороти або, принаймні, зменшити рівень корупції в судах?
– Питання провокативне. Перш за все, хочу зазначити, що проблематика корупції в судах все-таки дуже перебільшена. Це такий собі важіль для маніпуляцій. Знаєте, складається враження, що коли потрібно відволікти країну від реальних проблем, починають говорити про корупцію в судах. До мене як голови суду часто приходять на прийом громадяни, і я постійно чую, що у них остання надія на суд. Безперечно, не можна стверджувати, що ці відвідувачі відображають думку всього суспільства, але я вірю, що це позитивна і правдива тенденція. Більше того, у нашому суді жодного випадку хабарництва не було. Хоча я допускаю, що в судовій системі є і судді, які беруть хабарі, і адвокати, які їх носять. З іншого боку, виявлення таких речей – це не робота суду, для цього існують правоохоронні, антикорупційні органи.
– Чи потрібен діалог між суддями та суспільством?
– Звичайно, він потрібен і має бути цивілізований. Доносити до суспільства позицію суду має не кожен суддя, а лише суддя-спікер чи відповідальна за це особа з числа працівників апарату, бо суддя, по суті, не зобов’язаний спілкуватися з пресою, як і будь-який інший громадянин. Коментувати справу, якщо вона ще не розглянута, суддя також не повинен. А говорити на рішення, що набрало законної сили, що воно неправильне – це взагалі верх правового нігілізму. Для цього є інститут апеляції чи касації, які повинні виявити та усунути помилки, якщо вони трапляються, але ж ніяк не мають бути засобом зміни судового рішення на протилежне.
Світова практика щодо комунікації судів та суспільства зводиться до мінімуму. У першу чергу це робиться для дотримання об’єктивності при розгляді тієї чи іншої справи, щоб не допустити заангажованість. Крім того, відкритість суду не передбачає, щоб до зали судового засідання вривалися із шинами, камерами тощо. Кожна людина з особистих чи професійних міркувань може відвідувати судові засідання. Якщо потрібно зафіксувати судовий процес, будь ласка. Але журналістам та громадськості треба розуміти, що головні у процесі – сторони, що суд працює, і поводити себе слід відповідно, з повагою ставитися і до суду, і до сторін.
Мені здається, суди мають активніше доносити цю позицію. З іншого боку, журналісти, котрі мають більший досвід роботи у судах, також мають надавати приклад своїм колегам. Якщо я не помиляюся, у США склалася практика, коли за порушення встановлених у суді правил для журналістів навіть одним із них з засідання видаляються усі присутні журналісті та фотокори. Це дуже стимулює представників ЗМІ поводити себе чемно.
Безперечно, поведінка судді, зокрема поза судом, також є важливим елементом комунікації. Якщо суспільство буде бачити позитивний приклад, коли суддя навіть у провокативній ситуації поводить себе гідно, довіра до суду буде зростати. Суддя має завжди пам’ятати, що він суддя.