Ми не випадково обрали суддю Малиновського районного суду м. Одеси Олександра ГАРСЬКОГО першим респондентом, адже його вироки останнім часом обговорює вся країна. Те, що Олександр закладає в них, як він транслює своє уявлення справедливості, дуже перегукується з місією ГО «Правнича асоціація «Добросуд», зокрема, з метою проєкту «Що приховує мантія?».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Що спонукало Вас стати суддею?
— Думаю, досить часто в житті певний вплив на вибір спеціальності й професії справляють наші батьки. Моє життя не стало виключенням. Мій батько — юрист, суддя у відставці, тому мій вибір, можливо, був пов’язаний з його життєвим і професійним досвідом. Хоча він особисто не впливав на моє рішення. Про себе можу сказати, що мої погляди дуже змінилися за період роботи суддею. Навіть можна стверджувати, що я зараз зовсім інший, ніж та молода людина, яка тільки приходила в суддівську професію.
— Чи пам’ятаєте першу справу під своїм головуванням, перший оголошений Вами вирок? Що тоді відчували, про що думали?
— Перша справа була дуже звичайна — за незаконне виготовлення, придбання та зберігання наркотичних засобів. Мені вона, на жаль, нічим непересічним не запам’яталась, окрім загальних характеристик злочину. Щодо відчуттів, то запам’яталося певне хвилювання як під час ведення процесу, так і під час оголошення вироку. Здавалося, що на мені зосереджена велика увага усіх присутніх у залі судового засідання, і я боявся припуститися помилки. Загалом почувався не дуже впевнено. Що стосується усвідомлення великої влади, то, напевне, тоді я цього ще не розумів. Такі відчуття, очевидно, приходять з роками. І дуже важливо розуміти свою владу, а ще більше — свою відповідальність перед державою, суспільством, а найголовніше — перед самим собою.
— Книжки, які ви присуджуєте прочитати обвинуваченим, ми бачимо в реєстрі. А що, на Вашу думку, має прочитати кожен юрист в Україні? Що можете порадити?
— Починаючи свій шлях у пошуку знань, я не мав ані системи, ані методології для самоосвіти і вивчення літератури, тому читав різну літературу на свій розсуд. Пройшовши певний шлях, можу сказати, що юристу слід вивчати майже все, що стосується людського життя та відносин між людьми. Не можна пізнати право, вивчаючи лише книжки з юриспруденції. Для юридичної думки потрібно набагато більше знань, ніж може дати професійна юридична література. Вкрай необхідні філософія, історія, медицина, психологія і навіть частково фізика (наприклад, що стосується природних явищ). Однак не менше, а можливо, навіть більше користі юристу принесе читання художньої літератури. Це необхідно, перш за все, для формування образів і думок, пов’язаних з життям людини. Оскільки юристи дають оцінку тим чи іншим подіям життя, не можна не розуміти значний вплив на світосприйняття художньої літератури. Крім того, хороша класична література робить людину добрішою, що вкрай важливо для тих, хто постійно має справу з темними сторонами людської душі.
Як відомо, людина, котра бореться зі злом, має слідкувати за тим, щоб самій не стати злою. Все ж одного автора та його праці відокремлюю особливо. Вважаю, що кожний юрист зобов’язаний не тільки читати, але й вивчати всі праці видатного правника ХІХ століття Анатолія Федоровича Коні. Не лише його видатні лекції «Моральність у кримінальному процесі» та «Пам’ять і увага» і досі мають величезне значення для правників — корисними будуть і його промови як обвинувача та напутні слова головуючого судді у справах, в яких він брав участь. Дуже часто у соціальних мережах можна побачити висловлювання чи цитати А. Ф. Коні як адвоката. Вивчення життя видатного юриста дає зрозуміти, що він ніколи не працював адвокатом, а все життя був державним службовцем (прокурором та суддею) і лише в останні роки у зв’язку з поганим станом здоров’я читав лекції, вже у відставці.
— А який Ваш найулюбленіший твір та чому?
— Мені дуже подобаються твори Льва Толстого та Федора Достоєвського. Не менший вплив на мене справили твори німецького поета Йоганна Вольфґанґа фон Ґете. Допоки найулюбленішими творами для мене є романи «Воскресіння» Л. М. Толстого та «Біси» Ф. М. Достоєвського. Дуже вразив «Фауст» Й. Гете. Але я не стою на місці, намагаюсь більше читати, тож можливо, з часом мене вразять інші твори та письменники.
— Ваші слова в інтерв’ю можна розібрати на цитати. Мої улюблені: «Правосуддя має бути з людським обличчям», «Треба знати, що таке добро і зло», «Мало того, що ми не довіряємо один одному, ми ще й погано думаємо. Зміна цього мислення — моя головна мета». А чи не замислювалися Ви про те, щоб написати власну книгу? І якщо так, то про що вона була б?
— Так, іноді думаю про написання чогось більшого, ніж статті у періодичних виданнях. Але ці думки ще до кінця не сформувалися, тож зараз складно казати не тільки про зміст, але й про форму такого твору. Є велике бажання написати на професійну тематику з приводу судового рішення. Крім того, є бажання написати про життя, стосунки між людьми та звичайні людські емоції.
Підготувала Анастасія ДОБРОЧИНСЬКА, голова комітету судової практики та експертизи ГО «Правнича асоціація «Добросуд», старший партнер PRAVO GARANT.