— Корпоративне законодавство в Україні — одне з найкращих, але це не означає, що у галузі відсутні труднощі. Сергію, які наразі виникають проблеми? З якими питаннями до Вас найчастіше звертаються? Що наразі незрозуміло бізнесу?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Насправді українське корпоративне законодавство ще розвивається, і говорити про його зразкову якість зарано. Правова спільнота спостерігає досить велику кількість змін, які можуть відбутися вже найближчим часом. Серед них можна виділити нову редакцію Закону України «Про акціонерні товариства», «скасування» Господарського кодексу України тощо. Однією з найбільших проблем галузі є неквапливе реагування судової практики на зміни в корпоративному законодавстві. Для прикладу, інститут корпоративного договору вже декілька років закріплений у законодавстві, але до сьогоднішнього дня ґрунтовна судова практика в цьому напрямку відсутня. Незважаючи на це, бізнес оцінив усі переваги корпоративного договору, і наші клієнти часто звертаються за допомогою у підготовці таких угод. Іншою проблемою вважаю суттєві зміни в правозастосуванні, спричинені судовою практикою, щодо субсидіарної та солідарної відповідальності власників бізнесу та менеджменту, особливостей зняття «корпоративної вуалі» тощо. Досить часто наші клієнтивласники бізнесів звертаються за допомогою в оцінці можливих ризиків.
— Чи вплинули зміни в законодавстві на характер порушень, яких сьогодні припускаються акціонерні товариства?
— Зміни в законодавстві зазвичай проходять певний період адаптації та випробування судовою практикою. Очікувано, що недоліки тієї чи іншої норми виявляються лише на етапі правозастосування. Яскравим прикладом є практика застосування процедур squeeze-out, що являє собою обов’язковий продаж акцій міноритарними акціонерами на вимогу власника домінуючого контрольного пакета.
Впровадження цього вже давно звичного для розвиненого світу механізму в Україні призвело до сплеску судових спорів за позовами міноритарних акціонерів через несправедливе заниження ціни викупу їх акцій. Іншим прикладом можуть бути правові норми пандемійного часу. У 2020 р. наглядові ради багатьох акціонерних товариств через ризик порушення карантинних обмежень скасували проведення призначених до карантину зборів акціонерів, а вже під кінець року НКЦПФР порушила декілька справ, оскільки скасування зборів не належить до компетенції наглядової ради відповідно до положень Закону України «Про акціонерні товариства».
— Як оцінюєте позицію Верховного Суду щодо корпоративних спорів? Суд часто відходить від правових позицій, які були сформовані раніше судовою практикою?
— У 2021 р. Верховний Суд досить плідно попрацював над формуванням правових позицій в корпоративних спорах. Найбільш очікуваними та зрозумілими були позиції стосовно підсудності корпоративних спорів, а також щодо розмежування змісту таких понять, як «право на частку» та «право з частки». Водночас Верховний Суд неодноразово відступав від раніше сформованих правових позицій. На мою думку, найбільш тектонічним став відступ Великої Палати Верховного Суду від висновків ВСУ щодо належності частки в статутному капіталі до спільної сумісної власності подружжя та можливості відчуження такої частки одним з подружжя без згоди іншого. За правовою позицією, яка домінувала донедавна, частка в статутному капіталі товариства, придбана за спільні кошти подружжя, не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого.
У новій правовій позиції ВС наголошує, що частка в статутному капіталі товариства все ж є об’єктом спільної сумісної власності, тому розпорядження нею має здійснюватися за згодою подружжя. Відсутність згоди другого з подружжя на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. З огляду на це цікавим є й те, яким чином складеться судова практика з урахуванням цієї позиції ВП ВС у справах про поділ майна подружжя.
— Які перспективи інвестування в Україну в постковідний час? Як впливають на бізнес «інвестиційні няні»?
— Напевне, говорити про настання постковідного часу ще зарано. Відновлення української економіки буде прямо залежати від тривалості та суворості карантинних обмежень та швидкості відновлення ділової активності. Якщо говорити про перспективи іноземного інвестування в Україну, то проблеми, що існували до пандемії, існують і зараз. І головною проблемою є те, що іноземний інвестор не відчуває свої інвестиції в Україні захищеними. Прийняття Закону «Про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями» та запровадження інституту «інвестиційних нянь», на мою думку, не гарантує вирішення цієї проблеми. Впровадження такого роду посередництва між іноземним інвестором та державними органами, як на мене, свідчить про неспроможність реформувати та вдосконалити самі державні органи.
— Якби Вас попросили дати пораду, наприклад, як акціонерному товариству жити за новими правилами, що Ви порадили б?
— Найбільш цікаві зміни законодавства про акціонерні товариства ще попереду. Найближчим часом чекаємо на нову редакцію Закону України «Про акціонерні товариства», яка принесе багато нововведень. Це стосується, серед іншого, змін в особливостях корпоративного управління в господарських товариствах, відповідальності посадових осіб акціонерних товариств тощо. Я б порадив бізнесу вже зараз оцінити зміни, які пропонуються законопроєктом, та підготувати план дій як для використання переваг закону, так і для виконання нових обов’язків.
— Як уявляєте свій подальший професійний шлях? Що для Вас головне в роботі?
— Для мене найважливіше в роботі — гармонійні та довірливі стосунки з усіма без винятку клієнтами. Кожний клієнт специфічний та потребує особливого підходу. Думаю, завдання №1 для мене — робота над збереженням таких відносин з існуючими клієнтами та відповідне позиціонування нашої команди перед потенційними клієнтами.