Захист прав інтелектуальної власності в Україні — справа більш ніж непроста. Ще складніше, коли кейси містять іноземний елемент. Та незважаючи на всі перешкоди, команда Legal Alliance доводить, що можливо все. Аби лише судочинство залишалось об’єктивним. Про проблеми, що супроводжують створення суду з питань інтелектуальної власності, останні успішні кейси, які формують важливу прецедентну практику, а також плани на 2022 р. ми розмовляли з радником та партнером юридичної фірми Legal Alliance Віталієм САВЧУКОМ та Іллею КОСТІНИМ.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Колеги, як би ви охарактеризували 2021 р.з точки зору дотримання прав інтелектуальної власності в Україні?
Віталій Савчук: — Не сказав би, що за рік у цьому плані сталося щось надзвичайне. Швидких зрушень у захисті прав інтелектуальної власності в Україні немає. Хоча ми, безумовно, рухаємось у правильному напрямку, але дуже повільно. Про це говорять як вітчизняні спеціалісти, так і наші партнери з ЄС. На українських форумах з питань інтелектуальної власності й досі обговорюються проблеми, які існували ще в часи мого студентства (посміхається — ред.). Це красномовніше за будь-які наші коментарі.
Ілля Костін: — Ніяк. Зараз спостерігається виключно стагнація.
— Яких законів бракує в Україні для ефективного захисту прав інтелектуальної власності?
В. С.: — Думаю, питання не в законодавстві. Адже в нашій країні, якщо порівнювати з іншими, законодавство досить сучасне. Ситуація відчутно зрушиться тоді, коли в Україні запрацює Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Ми тоді станемо більш етичними та більш професійними. Адже нам дуже потрібні фахівці, які щодня займаються саме цією проблемою, формують практику і є безумовними авторитетами в сфері ІВ.
І. К.: — Згоден з Віталієм. Найголовнішою проблемою є відсутність спеціалізованої судової установи. Можна прийняти безліч актів, але закони працюють за допомогою фахівців — патентних повірених, адвокатів і, звичайно, суддів. І якщо судової ланки немає, проблеми не вирішуються роками.
— Але чому створення суду з питань інтелектуальної власності розтягнулось на роки? Деякі юристи жартома вже називають його «судом Шредінгера».
В. С.: — У першу чергу, тому, що в Україні немає суспільного запиту на нього. Є суспільний запит на судочинство у сфері податків, соціальній сфері. Це те, що оточує кожного. Інтелектуальна власність — тема складна, на ній розуміється зовсім не кожен. На перший погляд вона не стосується багатьох, тому контроль за цим покладається на владу і дуже невелику когорту фахівців. А тому цей процес можна безболісно для політичних рейтингів затягувати вічно.
І. К.: — Я особисто знаю людей, які брали участь у відборі на посади суддів і пройшли деякі його етапи. Що заважає? Певно, те, що над створенням суду працювали надзвичайно повільно. Якщо провести аналогії зі створенням Верховного Суду, там процеси відбувались набагато швидше, хоча й не все було ідеально. Втім, зараз частина судової гілки влади знову деградує, відчувається повернення попередніх порядків. Хоча, звичайно, це не 2010–2013 рр. З 2010 по 2014 р. наша фірма взагалі вела судові кейси по мінімуму, бо всім відома була залежність правосуддя від товщини гаманця. Гарантувати клієнту, навіть з хорошою позицією, перемогу було неможливо. Зараз судова практика Legal Alliance надзвичайно активна, ми додали в кількості та обсягах кейсів.
— Рік тому була створена Національна асоціація патентних повірених України. Можливо, її робота пришвидшить темпи запуску ІР-суду?
І. К.: — Безумовно, існування такої асоціації — це позитив. Але навряд чи вона вплине на швидкість формування ІР-суду. У самих патентних повірених є чимало проблем, вирішення яких лежить у площині роботи асоціації. Для її функціонування потрібен економічний ресурс, який поки що не дуже помітний. Робота асоціації може позитивно вплинути на активізацію «Укрпатенту», адже внаслідок численних трансформацій якість роботи цього відомства змінилася не в кращий бік.
— Чи може змінити судочинство на краще ліквідація ОАСК?
І. К.: — Частково ліквідація ОАСК може стати ліками від одіозних суддів та проявів вседозволеності. Система або працює, бо боїться, або працює, бо не боїться. Страх розділити участь ліквідованого ОАСК для інших суддів може стати цілком притомним стимулом відправляти справедливе судочинство. Але, звісно, це ненормально для здорового функціонування системи відправлення правосуддя. З 2015 по 2018 р. ми вигравали в судах спори, про які до того не могли й сподіватись, оскільки наші опоненти діяли у позапроцесуальний спосіб. Навіть клієнти ставились до цього з певним скепсисом. Але система боялась, бо тоді йшов конкурс до ВС, багато суддів туди подались, і звичайно, ВРП, ВККС і ГРД дивились на те, хто які рішення і в який спосіб приймав раніше.
— Не так давно ви здобули перемогу в апеляції на користь компанії СІА «Емтеко Холдинг». Ця справа стала певним прецедентом стосовно часткової відмови від прав за патентом. У чому унікальність цього кейсу?
В. С.: — Унікальність його в тому, що практично одночасно з початком кейсу в Україні змінилось законодавство, а саме ст. 32 Закону «Про захист прав на винаходи і корисні моделі». Тобто регулювання питання, яке ми поставили, стало чіткішим. Ми просили суд проаналізувати патент і задовольнити вимогу про часткову відмову від прав. Тобто формула винаходу змінювалась, але таким чином, що захист прав клієнта звужувався. Клієнт саме цього й хотів. Цей спір був чи не першим в історії країни за новим законодавством. Це було ризиковано, адже більшість суддів все ж не те щоб новатори і (особливо у першій інстанції) намагаються обрати знайомий шлях. У цьому спорі ми наголошували, що справа може стати взірцем для інших подібних справ. Ми пройшли першу інстанцію з великою кількістю судових засідань, а також апеляцію. На наш погляд, рішення суду викладене якісно, його можна буде використовувати й іншим компаніям. Тобто суд керувався не лише внутрішнім переконанням, але й навів чіткі аргументи. Складність кейсу полягала також у тому, щоб визначити, чи є питання зменшення обсягу правової охорони питанням права, чи ні. І суди з нами погодились, що це питання не юридичне, а технічне, якщо для відповіді на нього експерт та суд вивчають виключно технічні елементи формули та варіації виконання патенту.
— У минулому році ви також відстояли права клієнта на торгову марку Ibuprom MAX. Що було найскладніше під час роботи над цим кейсом?
І. К.: — Насправді нічого складного в цьому кейсі не було. Це провадження пов’язане з іншим, яке ми вели декілька років. Там ми представляли інтереси великої фармацевтичної компанії, а спір виник навколо препаратів «Еспумізан» та «Еспузін-Здоров’я». Ми пройшли 3 кола, справу неодноразово повертали на розгляд до першої інстанції. Як у першій інстанції, так і в апеляції нас часто не чули. І лише участь суддів тодішнього Вищого господарського суду у конкурсі на посади до Верховного Суду допомогла вирішити цей кейс позитивно. Відповідач значно ускладнював кінцеве рішення, завалював суд експертизами, а в момент виконання рішення суду подав позов до ОАСК про скасування наказу МОЗ України, яким було виконано рішення суду. Адміністративна апеляція це, звичайно, скасувала. Далі відповідач змінив назву препарату. Раніше у таких справах спочатку треба було скасувати свідоцтво на реєстрацію для товарів і послуг та лише потім — наказ МОЗ України про державну реєстрацію препарату. Але ми пішли іншим шляхом і добивались відразу скасування наказу МОЗ. У цьому підході ми були одні з перших. Як у справі «Еспумізану», так і у справі Ibuprom MAX відповідачем була харківська фармацевтична компанія. У обох справах її препарати мали схоже оформлення та фармацевтичну дію.
— А як вдалося вийти на мирову угоду?
І. К.: — Активна робота над нашим попереднім кейсом по «Еспумізану» привела до того, що харківська фармкомпанія вирішила не йти на повторне коло спорів. У них просто не було бажання знову брати участь у досить жорсткому протистоянні та втрачати великі гроші. Тому мирова угода по Ibuprom MAX була вже на першій інстанції. Всі її виконали. Це ідеальний кейс, що демонструє симбіоз юриспруденції та медіації, де юридична фірма змогла зберегти час та гроші клієнта і досягти позитивного результату.
— Чи часто у вашій практиці спори завершуються мировими угодами?
І. К.: — Ми представляємо великі компаніїі, звичайно, перед підготовкою позовної заяви маємо пересвідчитись, що інші шляхи вирішення конфлікту застосувати неможливо.
В. С.: — У нас є мирові угоди. Саме зараз у нас є спір, що супроводжується серією господарських справ. Все починалося дуже просто, як всі ми думали. Є патент, є лікарський засіб, який його порушує, ми доводимо це в суді — і все. В результаті це тривало 5 років. Було 5 різних судових процесів, а 2 з них ВС повертав на повторний розгляд до першої інстанції. І зараз, після виграшу для нашого клієнта ключових 2 справ, сторони, аби не витрачати ще більше часу, знаходяться у переговорній процедурі по мировій угоді, що включає і всі інші справи.
— У чому була суть спору та чому захист інтересів клієнта відбувався двічі?
В. С.: — Коли ми доводили порушення патенту, то витребували від Державного експертного центру матеріали лікарського засобу опонента і виявили, що його склад неідентичний — дозування однієї з допоміжних речовин трохи відрізнялося. Це докорінно змінило стратегію: нам довелося відповідати на питання, чи є масова частка тальку у кількості 1,00 еквівалентною тому ж тальку у кількості 0,73 для того ж лікарського засобу. З одного боку, закон передбачає, що продукт визнається виготовленим із застосуванням винаходу, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули, або ознаку, еквівалентну їй. З іншого боку, до нас в Україні ще нікому не доводилось доводити порушення патенту саме через еквівалентність. Ані нам, ані судам не було на що посилатися, крім суто матеріалів справи. Все це було довго, складно і надзвичайно. Інший паралельний кейс доводить, що іноді патентні повірені так складають патент, що в ньому виявляються помилки. І нам треба було довести у суді, що в патенті на винахід наявна саме помилка, а також що вона є очевидною для фахівця та суто технічною.
Ще один кейс, коли попередньої практики щодо схожих питань в Україні немає. Надзвичайно складно було доводити суду, що помилка наявна саме у формулі патенту, а не в описі. На стадії апеляції суд запросив усіх експертів, висновки яких були у справі, і влаштував дебати не між адвокатами, а між експертами. Це було надзвичайно цікаво і корисно для всіх. Дуже часто патентні спори зводяться до того, що хто більше експертиз принесе, той і виграв. Таке ж враження складалось і від цього спору перші 2 роки. Далі в Україні фактично закінчились авторитетні експерти саме з цих питань, і нарешті довелось аналізувати матеріали справи дуже ретельно. Я сказав би, що для суддів це була дуже складна справа. У жовтні в Нью-Йорку відбулась міжнародна конференція з питань інтелектуальної власності і фармацевтики, і я чи не вперше побачив, що в Україні є досвід, який може викликати реальне зацікавлення у американських і британських юристів, які, здавалося б, бачили все, адже ринок США і Великобританії в десятки, якщо не в сотні разів більший, а можливості судів США дозволяють проводити дослідження ледь не з будь-яких питань. І я поділився там нашими кейсами, про які цікаво було послухати і навіть подискутувати іноземним колегам. Тому ці справи, безумовно, увійдуть до топу прецедентних справ української практики. Отже, можна сказати, що ми прокладаємо шлях для своїх колег.
— Ілля, розкажіть про роботу над кейсом із захисту ТОВ «Дельта Медікал».
І. К.: — Насправді ми маємо доволі просту ситуацію, але до нас, на жаль, звернулись на пізній стадії судового процесу у суді першої інстанції, бо клієнт вважав, що все очевидно та просто. І він мав рацію, бо при нормальну відправленні правосуддя це справді просто. Ми увійшли у процес на стадії дебатів у першій інстанції. Судді не почули наших доводів, і ми програли. Зараз справа в апеляції. Якщо вона буде вирішена на користь шахраїв, судова практика зміниться досить кардинально. Наш клієнт — резидент України, який продає діабетичні добавки, що були вироблені в Іспанії на заводі і продані через британського дистриб’ютора до швейцарської компанії, яка потім продала ці препарати нашому клієнту. Ця добавка потребувала державної реєстрації, адже вона призначена для дітей, що також створює певні вимоги до упаковки. А далі все дуже цікаво. Клієнт узгоджує упаковку, починається виробництво, і через ланцюжок дистриб’юторів препарат потрапляє на територію України. Але через 4 роки поставок виявилось, що знаки для товарів та послуг на упаковці, на думку позивача, начебто незаконно використовуються нашим клієнтом. З’ясувалося, що британський дистриб’ютор, який брав участь у розробці та узгодженні упаковки товару, має того ж директора, що й власник знаків для товарів і послуг, котрий звернувся до нашого клієнта з позовом. Позивач заявляє, що наш клієнт не підписав ліцензійну угоду на користування, а згоди вони не давали, тому наш клієнт має віддати їм більш як 100 тис. євро. Наш клієнт надає листування, датоване 2015 р., де особа, яка є директором дистриб’ютора, а також бенефіціаром власника цих знаків для товарів і послуг, фактично надає згоду на використання цієї упаковки. Вона не прямим текстом, але зазначила, що надсилає упаковку нашому клієнту для того, щоб він вніс необхідні зміни для відповідності з українським законодавством, а вона це погодить з виробництвом. Аргумент позивачів полягає в тому, що вона писала це від дистриб’ютора, а не від правовласника. Та навіть якщо погодитись з такою позицією, виникає питання: а що робити з тими 4 роками, коли йшли нормальні торгові відносини? Проте цей аргумент позивачу та суду нецікавий, представники позивача чітко стоять на позиції, що ліцензійної угоди не було, а отже, має місце порушення нашим клієнтом прав інтелектуальної власності. Ми кажемо, що відповідно до національного законодавства, якщо компанія перший раз дала згоду і ввела в обіг товар, подальший ланцюжок є законним, тобто має місце «вичерпання прав», яке передбачено п. 6 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг».
Наразі я бачу, що у суду відсутнє розуміння обставин справи. Я це відчуваю. Опоненти кажуть: «Так це ж транзит, який їхав прямо в Україну без розпаковки. Яке ж це введення в цивільний обіг?» Всі, хто розбираються у праві інтелектуальної власності, мають розуміти правовий нігілізм ситуації. До того ж, знаки зареєстровані по Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків, і отримана охорона в країнах ЄС. Неможливо незаконно використовувати знаки при виробництві продукції на території ЄС, а потім відправляти в Україну. На це суд чомусь також не зважає. Тут чисте міжнародне «вичерпання прав». ВС по цьому питанню вже давно висловив свою позицію. Але 6 грудня суд апеляційної інстанції може сказати, що це «не вичерпання прав». Це також хвилює, бо хоч наш клієнт і резидент, він має американські інвестиції. І тут ми вже зачіпаємо питання: а хто після таких рішень буде сюди заводити інвестиції? Якщо ми навіть програємо апеляцію, я сподіваюся, що у ВС таки доб’ємось справедливості та поставимо крапку.
— Який кейс із захисту прав інтелектуальної власності був у вашій практиці найцікавіший?
В. С.: — Для мене це точно група справ, про які йшлося вище, — щодо еквівалентності та помилки. Як ми, так і опоненти декілька разів перебували в ситуації, коли здавалося, що перемогти неможливо. І до останнього ніхто з нас не знав, хто переможе.
І. К.: — Погоджуюсь, ці кейси найцікавіші.
— Чи не плануєте розширювати практику? Можливо, є плани щодо більш широкого застосування медіації?
В. С.: — Сказав би, що в Україні з медіацією складнувато. Більше того, у певних кейсах ми прямо пропонували клієнтам та їх опонентам домовлятися між собою. Проте часто спрацьовує негласне правило, що якщо справа дійшла до суду, то домовлятись уже запізно. Тому ця частина практики більш вигідна для всіх за кордоном.
— Чого очікує ваша практика від 2022 р.?
І. К.: — У нас багато планів. Насправді плани мають всі партнери Legal Alliance, а 13 жовтня ц.р. фірмі виповнилось вже 26 років. Наша компанія — лідер у сфері фармацевтичної регуляторики. Ми співпрацюємо з провідними компаніями та міжнародними організаціями. Недобросовісне використання інтелектуальної власності під час комерційної діяльності, як правило, також є проявом недобросовісної конкуренції. Партнер Андрій Горбатенко очолює конкуренційну практику нашої фірми. Досить часто особи, чиї права порушені, забувають або навіть не знають, що крім звернення до суду за захистом своїх прав, можна також звернутися до Антимонопольного комітету України, що може сприяти більш оперативному припиненню порушення.
Зараз у нас активно розвивається практика ДПП та інвестиційних проєктів у галузі охорони здоров’я, яку очолює партнер Олексій Бежевець. Це справді величезний ринок, користуючись бізнес-термінологією, його можна назвати «блакитним океаном». В Україні цей ринок на стадії розвитку, хоча багато організаційних та правових чинників стримують його стрімке зростання, система комунальних лікарень (а таких більшість) ще не збалансована ні в фінансовому, ні в організаційному плані. Часто немає розуміння у депутатів місцевих рад, які, зрештою, мають приймати рішення в інтересах громади. Втім, є інвестори, які готові вкладати кошти навіть за таких умов. Ми віримо у розвиток цього напрямку і вже бачимо позитивні результати. Судова практика Legal Alliance розвивається потужно. Зараз анонсували чергову реформу судочинства. Я не противник реформ, будемо вважати, що вони все ж приведуть до нової якості здійснення судочинства, і тоді судова практика знову стане однією з перших. Асоційований партнер Тарас Безпалий керує кримінальною практикою. Ця практика також дуже активна, і кейси, які ми ведемо, ви добре знаєте. Це резонансні справи, наприклад, захист лікаря-кардіолога Ю. Кузьменко (справа Шеремета), справа генерала С. Дроздова (трагедія АН-26 під Чугуєвим), вибухи артилерійських арсеналів у Сватовому у 2015 р.
В. С.: — Можу додати, що у сфері інтелектуальної власності розвиток практики і судової практики зокрема полягає в тому, щоб кейси до судів не доводити, якщо це можливо. Міжнародні клієнти зацікавлені не сперечатись, а вирішувати питання швидше. На самому початку цього року у нас був проєкт, який покликаний зробити так, щоб було менше невизначеності та спорів під час державних закупівель. Сподіваюсь, якості в питаннях інтелектуальної власності побільшає. Щодо інших напрямів, то протягом останніх 2 років у нас стрімко зростає податкова практика. Однією з причин є те, що наша фірма має проривні кейси. З іншого боку, податкові органи почали працювати активніше і часто висувають такі зауваження до платників, яких ще 2–3 роки тому просто не могло бути.
— Чи пам’ятаєте ви свою першу участь у судовому засіданні? Які емоції тоді переживали?
В. С.: — Своє перше судове засідання я не пригадую зовсім. Здається, наступні мої справи були цікавішими. Проте добре пам’ятаю час, коли я дуже хвилювався перед кожним судовим засіданням, був адреналін. Із досвідом це відбувається все рідше, і за цим я ностальгую. Це приємне відчуття.
І. К.: — Нашій компанії 26 років, і я з моїми партнерами почав працювати ще з ІІ курсу університету. Згадується скоріш участь у першому судовому засіданні не у якості представника, а в якості практиканта в суді. Засідання було в Київському районному суді Сімферополя у справі про вбивство. Я, будучи вільним слухачем, назавжди запам’ятав обвинуваченого, котрий перебував за гратами. Справа там була сфабрикована, слідчі органи просто зробили його цапом-відбувайлом. Після цього я був певний час під враженням і доволі довго не занурювався в кримінальне право.